Слухати:
Київ, 31 серпня 2006 року.
Ірина Біла: Вітаю слухачів Радіо Свобода!
Завтра в школах пролунає перший дзвоник. І шкільне життя поступово ввійде в звичне русло: з навчальними програмами, домашніми завданнями, контрольними та оцінками в щоденниках.
Замість пригодницької літератури та глянцевих журналів школярі розгорнуть шкільні підручники.
Цього року держава виділила на їхнє видання 130 мільйонів гривень.
Чи за призначенням ці кошти були витрачені? Наскільки прозоро відбувався конкурс за право видавати шкільну літературу? Чи цікаво вивчати за шкільними підручниками українську літературу? Чи правдиво описана в них історія?
Темі шкільних підручників і присвячена сьогодні програма “Нова Україна”, яку уклала і вестиму я, Ірина Біла.
В Новій Україні продовжується впровадження 12 річної системи шкільного навчання. Основний тягар експериментаторства впав на п’ятикласників, яким торік довелося черпати знання з щойно надрукованих для них підручників.
Цього року і до кінця школи нинішні шестикласники приречені опановувати навчальну літературу, з якої ще не встиг видихатися запах друкарні. Часу на апробацію підручників немає. Щонайменше, ще років 5 вони не будуть перевидаватися. Тому не зайве було б поцікавитися: яка ж якість цих підручників, чи прозоро проводився конкурс на кращу навчальну літературу для 6-го класу, і хто отримав право на друк понад 6-ти мільйонів підручників, на які державна виділила понад 60 мільйонів гривень?
З’ясувати відповіді на ці запитання взявся мій колега Олекса Починок.
Олекса Починок: На сайті МОН України в Інтернеті розміщено повідомлення про те, що (о, радійте батьки !) школярі шостих класів всі, як один, безкоштовно одержать підручники. І це нове покоління підручників з’явилося у результаті тендеру між видавцями. Перемогли 20 з 25 видавництв, які подали заявки.
Але суспільство раптом збурило повідомлення про те, що все це, м’яко кажучи, неправда.
Голова асоціації видавців Олександр Афонін заявив, що реально ніякого тендеру не було. Тобто, спочатку був, але конкурс міністерство відмінило, а чиновники переграли правила на чиюсь користь чи, може, навіть свою і фактично самі визначили переможців.
Раніше було справді по правді. А нині конкурс вкрай заплутаний і темний. Про це говорить про це президент асоціації видавців.
Але Міністерство освіти та науки не вірить у те, що раніше була така вже ідилія. Говорить міністр Станіслав Ніколаєнко.
Станіслав Ніколаєнко: Один із колишніх заступників міністра і публіка, з якою він цю всю схему створив, написали висновки такі, які були потрібні цим видавництвам.
Коли ми взяли результати експертних оцінок і побачили, що вони всі заповнені однією рукою, почали працювати з експертами, а вони кажуть, що їм ніхто на експертизу цих підручників не давав... Я побачив, вибачте мене, абсолютний обман.
Уявіть собі: 100 мільйони йдуть через 4-5 видавництв! Вони мали “відкати” на рівні 10-15 мільйонів чистого прибутку. Мало того, вони ще ці книжки продавали, як власні, і мали ще 10 мільйонів. А в цьому році все це поруйновано, от вони й бісяться! Все вам зрозуміло чи ні?
Олекса Починок: У свою чергу пан Афонін заявляє, що видавці, які начебто програли конкурс, обурені псевдо-експертизою, проведеною під протекторатом міністерства.
Олександр Афонін: Експерти, які працювали, за оцінкою Міносвіти, надали 427 рецензій, які взагалі не можна визнати рецензіями, оскільки вони або були анонімні, або вся оцінка рукопису відводилася до такого: рекомендувати для видання чи не рекомендувати. Тобто, не містила в собі аналізу рукопису.
Олекса Починок: Міністр відповідає, що це диктувалось гострою необхідністю зламати корупційну схему, а взагалі то:
Станіслав Ніколаєнко: Зараз Міносвіти підготувало новий порядок про конкурс. В його підготовці брали участь і видавці, і автори підручників, Академія педагогічних наук, вчителі.
Олекса Починок: Таким чином гідру корупції буде знищено на користь справедливої конкуренції та відповідно якості.
Але президент Асоціації видавців у щирі наміри міністра не вірить, оскільки начебто з 46 минулорічних підручників 44, на думку вчителів, - це макулатура.
Олександр Афонін: Міністерство рапортує про те, що вийшли підручники. Але я в такому випадку згадую репризу покійного Райкіна, який казав: “Костюмчик пошили, але хто його буде носити – він не одягається”. Тому сьогодні за минулі роки в бібліотеках шкіл лежать не розпаковані підручники, якими не користуються ні вчителі, ні учні.
Олекса Починок: І що б ви думали, звичайно, турбота пана Афоніна про якість підручників викликає у пана Ніколаєнка цілком прогнозовану реакцію.
Станіслав Ніколаєнко: Він сильно дбає за якість української освіти... Щось я не чув цього, коли він в минулі роки вигравав із своїми прибічниками ці тендери, то він про якість освіти не говорив. А зараз, коли виграли тендер інші видавництва по всій Україні... Я називаю цифру: з 26 видавництв 20 виграло, але ж я не знаю, хто виграв. Тричі засідала колегія Міносвіти, тричі приймалося рішення консенсусом! Якби хоч один член колегії виступив проти, то ми змінили б точку зору науково-методичній комісії.. Вона підтримала б.
Так що, мені ще роздягтися догола і стати перед паном Афоніним на коліна і сказати: от, шановний мій, похвали мене?
Олекса Починок: От у такий суржик змішалося жито з пшеницею, що годі розбереш. Залишається дочекатися результатів судових позовів тих видавництв, які програли.
Але не менш важливим за відновлення справедливості контроль за тим, як витрачаються наші з вами гроші, є створення системи жорсткого спостереження за тими, хто продукує інформацію для ще беззахисного мозку наших дітей.
Ірина Біла: Чиновники з Міністерства освіти і науки України неодноразово заявляли, що виконали всі зобов’язання щодо забезпечення українських шкіл підручниками. Особливо для 6-тих класів.
А як же інші школярі? Чи будуть вони мати необхідну для навчання літературу? Про це дізнавалася дніпропетровська кореспондентка Радіо Свобода Юлія Рацибарська.
Юлія Рацибарська: Упродовж серпня свіжо віддруковані шкільні підручники на Дніпропетровщину надходили цілими контейнерами. Загалом привезли майже на два мільйони гривень.
І все ж до 1-го вересня школи Дніпропетровщини не отримали та й уже й не отримають багато чого. Усі шкільні книжки в бібліотеках є тільки для малечі, а майже три чверті старшокласників матимуть неповні комплекти. “Отож доведеться позичати у сусіда по парті чи товариша,” — каже начальник відділу середньої освіти обласного управління освіти Олександра Ільченко.
Олександра Ільченко: Сьомі-одинадцяті класи у нас забезпечені на 87-89%, не більше, за рахунок тих підручників, які є сьогодні, бо дуже малий відсоток ми їх отримали.
Більше підручники для 7-11 класів не приходять.
Юлія Рацибарська: В обласному управлінні освіти запевняють, що жодна школа не примушує батьків купувати підручники, якщо дітям їх не вистачило.
Але нестача книжок врешті-решт — це проблема не дітей і батьків, а вчителів. Саме їм треба буде міркувати, як будувати уроки так, щоб діти користувалися підручниками по черзі.
Олександра Ільченко: Наші вчителі, досить досвідчені, мають зробити все для того, що якщо навіть якийсь підручник буде один на парті, то це не повинно завадити якості отриманих знань.
Юлія Рацибарська: У якості дитячих знань зацікавлені і батьки, особливо ті, чиї діти відвідують приватні чи спеціалізовані школи.
У Інни одна із двох доньок ходить до с ліцею з українсько-англійським ухилом. Підручників і посібників з профільної англійської у бібліотеці дітям не видають, а розгортати їх треба щодня. Дуже не напозичаєшся, отож доводиться купувати. Але Інна не бачить іншого варіанту.
Інна: Комплект, здається, чи 50 гривень, чи 60. Це ж три підручники. В принципі для чого ж живемо? Для дітей. Навіть якби не могли, все одно б купували. А що ж робити?
Юлія Рацибарська: Чого нинішнього навчального року батькам не доведеться купувати, то це підручників з краєзнавства.
Як інформують місцеві чиновники, їх уже закупили на кошти обласного бюджету і розіслали в усі школи. Отож, як виглядає, з вивченням історії рідного краю проблем не буде. Та вона не входить до переліку базових предметів.
Ірина Біла: Натомість до переліку базових предметів входить історія. Це непроста навчальна дисципліна. І не тільки тому, що за останні два десятиліття відкрилася сила-силенна фактів, які спонукають до переосмислення багатьох подій минулого, а й тому, що компетентність низки титулованих істориків викликає серйозні сумніви.
А відтак навіть найгучніші імена, винесені на обкладинку підручників і навчальних посібників, не гарантують учителям та учням правдивої оповіді про справи давноминулі.
Слово Сергієві Грабовському.
Сергій Грабовський: “Історія України. Навчальний посібник”. Так зветься ця видана у Києві книга. Як сказано в анотації, вона призначена “для старшокласників, абітурієнтів, учителів, репетиторів, усіх, хто цікавиться історією”. Та й автори солідні: Володимир Литвин, В`ячеслав Мордвінцев, Анатолій Слюсаренко. На момент виходу посібника друком – академік та два знані професори.
Але про що дізнаються з цієї книги учні та вчителі?
Нісенітниць тут десятки. Почнімо з хронологічної таблиці. Один рядок: 1553-57 роки - Хортицька Січ. Наступний рядок: 1556 рік - заснування Дмитром Вишневецьким першої Запорозької Січі на Хортиці. Отже, Січ уже існувала три роки перед тим, як Вишневецький її заснував...
Тепер про деякі події ХХ століття. На сторінці 446 сказано, що 17 грудня 1917 року був утворений перший радянський уряд України на чолі з Миколою Скрипником. На тій же сторінці через три абзаци у біографії Скрипника сказано, що він очолив український радянський уряд у березні 1918 року. То у березні чи у грудні?
І лише з інших джерел можна дізнатися, що перший радянський квазіуряд України взагалі не мав прем‘єра.
Тепер про початок радянсько-німецької війни. Автори підручника твердять, що у західних округах СРСР були зосереджені 170 радянських дивізій і 2 стрілецькі бригади. Забуті 14 повітрянодесантних бригад, 10 дивізій та 2 бригади НКВД. Кількість радянських танків занижена майже на 4 тисячі, бойових літаків на півтисячі, гармат на 11 тисяч.
І повернемося до хронологічної таблиці. Поряд із датами воєнних звитяг та державотворчих здобутків – 19 лютого 2001 року, відвідання Леонідом Кучмою Київського національного університету і вручення йому диплому почесного доктора. А про акцію "Україна без Кучми" ані слова.
Ірина Біла: Історія – це минуле, хоча й з висновками в майбутнє. А ось українська мова та література – це життя. Вчорашнє, сьогоднішнє і завтрашнє. І його майже не знають навіть випускники шкіл. Про це наголосила моїй львівській колезі Галині Терещук доцент університету «Львівська політехніка» відомий український філолог Ірина Фаріон.
Галина Терещук: Українська мова і література виходять за межі предметів у школі. Оскільки і мова, і література – це життя. “Мова – це мислення, а література моделює усе, що відбувається в особистому житті людині,” - зазначає Ірина Фаріон.
Ірина Фаріон: Діти, які приходять зі школи у вуз, в принципі не володіють розмовною українською мовою. Тобто, вони не уявляють, що таке знати українську. Вони уявляють, що у вузі треба вивчити англійську, а українська для них дивно.
Галина Терещук: Проблема, на переконання філолога, в тому, що у школі зроблений основний акцент на вивченні граматики. Для школярів це нецікаво і складно, це наука радше для філологів.
Ірина Фаріон: Пересічний школяр повинен усвідомлювати, що мова той інструмент, яким він послуговуватиметься усе своє життя і не можна його партачити.
Галина Терещук: До того ж підручники, за якими школярі вивчають українську мову і літературу, є не тільки сухі і нецікаві, вони надто ускладнені. А мали б бути написані простою доступною мовою, щоби зрозуміти основні засади української мови.
Ірина Фаріон вважає, що без допомоги батьків дитина не може самостійно працювати з підручником української мови.
Ірина Фаріон: Програми з української мови не відповідають рівню розвитку дитини. Вона не може осилити абстрактних категорій, які існують в граматиці. Таким чином через граматику ми вбиваємо бажання пізнавати мову як неймовірну стихію, стихію, яка зцілює і яка руйнує.
Галина Терещук: “Програма з української літератури, підручники – це не менша проблема,” - зауважила Ірина Фаріон. Адже вона перенасичена печальними, сумними і плачевними творами українських письменників. Беззаперечно, що важкою є історія України. Втім, в літературі має бути поєднана печаль і радість.
Ірина Фаріон: Тобто, якщо ми вивчаємо творчість Івана Франка, то немає сенсу загромаджувати лише соціальними творами, хоча соціум – це дуже важливо.
Є сенс показати Франка з іншого боку, як інтимного поета. Чому не показати Франка як блискучого автора детективів? Чому робити акцент на Франкові як письменникові пролетаріїв?
Діти мають пізнати сумну історичну правду через трагічні тексти, але ми вижили не завдяки тому, що ми трагічні нація, а навпаки, тому, що дуже оптимістична нація.
Галина Терещук: За допомогою української мови та літератури потрібно дітям показувати, що українське життя є повноцінним.
Філолог вважає, що нині Міністерство освіти має цілковито змінити своє ставлення до вивчення рідної мови та літератури, а розпочати потрібно із якісних грамотних підручників.
Ірина Біла: Перефразовуючи вислів Аддісона, що “хороша книга - це подарунок, заповіданий автором людському роду”, можна сказати, що гарний підручник – це вже не подарунок, а обов’язок сьогодення перед днем завтрашнім і тими, хто в ньому господарюватиме.
Це була програма “Нова Україна” та її ведуча Ірина Біла.
Шануймося!
Говорить Радіо Свобода!
Київ, 31 серпня 2006 року.
Ірина Біла: Вітаю слухачів Радіо Свобода!
Замість пригодницької літератури та глянцевих журналів школярі розгорнуть шкільні підручники.
Цього року держава виділила на їхнє видання 130 мільйонів гривень.
Чи за призначенням ці кошти були витрачені? Наскільки прозоро відбувався конкурс за право видавати шкільну літературу? Чи цікаво вивчати за шкільними підручниками українську літературу? Чи правдиво описана в них історія?
Темі шкільних підручників і присвячена сьогодні програма “Нова Україна”, яку уклала і вестиму я, Ірина Біла.
В Новій Україні продовжується впровадження 12 річної системи шкільного навчання. Основний тягар експериментаторства впав на п’ятикласників, яким торік довелося черпати знання з щойно надрукованих для них підручників.
Цього року і до кінця школи нинішні шестикласники приречені опановувати навчальну літературу, з якої ще не встиг видихатися запах друкарні. Часу на апробацію підручників немає. Щонайменше, ще років 5 вони не будуть перевидаватися. Тому не зайве було б поцікавитися: яка ж якість цих підручників, чи прозоро проводився конкурс на кращу навчальну літературу для 6-го класу, і хто отримав право на друк понад 6-ти мільйонів підручників, на які державна виділила понад 60 мільйонів гривень?
З’ясувати відповіді на ці запитання взявся мій колега Олекса Починок.
Олекса Починок: На сайті МОН України в Інтернеті розміщено повідомлення про те, що (о, радійте батьки !) школярі шостих класів всі, як один, безкоштовно одержать підручники. І це нове покоління підручників з’явилося у результаті тендеру між видавцями. Перемогли 20 з 25 видавництв, які подали заявки.
Але суспільство раптом збурило повідомлення про те, що все це, м’яко кажучи, неправда.
Голова асоціації видавців Олександр Афонін заявив, що реально ніякого тендеру не було. Тобто, спочатку був, але конкурс міністерство відмінило, а чиновники переграли правила на чиюсь користь чи, може, навіть свою і фактично самі визначили переможців.
Раніше було справді по правді. А нині конкурс вкрай заплутаний і темний. Про це говорить про це президент асоціації видавців.
Але Міністерство освіти та науки не вірить у те, що раніше була така вже ідилія. Говорить міністр Станіслав Ніколаєнко.
Станіслав Ніколаєнко: Один із колишніх заступників міністра і публіка, з якою він цю всю схему створив, написали висновки такі, які були потрібні цим видавництвам.
Коли ми взяли результати експертних оцінок і побачили, що вони всі заповнені однією рукою, почали працювати з експертами, а вони кажуть, що їм ніхто на експертизу цих підручників не давав... Я побачив, вибачте мене, абсолютний обман.
Уявіть собі: 100 мільйони йдуть через 4-5 видавництв! Вони мали “відкати” на рівні 10-15 мільйонів чистого прибутку. Мало того, вони ще ці книжки продавали, як власні, і мали ще 10 мільйонів. А в цьому році все це поруйновано, от вони й бісяться! Все вам зрозуміло чи ні?
Олекса Починок: У свою чергу пан Афонін заявляє, що видавці, які начебто програли конкурс, обурені псевдо-експертизою, проведеною під протекторатом міністерства.
Олександр Афонін: Експерти, які працювали, за оцінкою Міносвіти, надали 427 рецензій, які взагалі не можна визнати рецензіями, оскільки вони або були анонімні, або вся оцінка рукопису відводилася до такого: рекомендувати для видання чи не рекомендувати. Тобто, не містила в собі аналізу рукопису.
Олекса Починок: Міністр відповідає, що це диктувалось гострою необхідністю зламати корупційну схему, а взагалі то:
Станіслав Ніколаєнко: Зараз Міносвіти підготувало новий порядок про конкурс. В його підготовці брали участь і видавці, і автори підручників, Академія педагогічних наук, вчителі.
Олекса Починок: Таким чином гідру корупції буде знищено на користь справедливої конкуренції та відповідно якості.
Але президент Асоціації видавців у щирі наміри міністра не вірить, оскільки начебто з 46 минулорічних підручників 44, на думку вчителів, - це макулатура.
Олександр Афонін: Міністерство рапортує про те, що вийшли підручники. Але я в такому випадку згадую репризу покійного Райкіна, який казав: “Костюмчик пошили, але хто його буде носити – він не одягається”. Тому сьогодні за минулі роки в бібліотеках шкіл лежать не розпаковані підручники, якими не користуються ні вчителі, ні учні.
Олекса Починок: І що б ви думали, звичайно, турбота пана Афоніна про якість підручників викликає у пана Ніколаєнка цілком прогнозовану реакцію.
Станіслав Ніколаєнко: Він сильно дбає за якість української освіти... Щось я не чув цього, коли він в минулі роки вигравав із своїми прибічниками ці тендери, то він про якість освіти не говорив. А зараз, коли виграли тендер інші видавництва по всій Україні... Я називаю цифру: з 26 видавництв 20 виграло, але ж я не знаю, хто виграв. Тричі засідала колегія Міносвіти, тричі приймалося рішення консенсусом! Якби хоч один член колегії виступив проти, то ми змінили б точку зору науково-методичній комісії.. Вона підтримала б.
Так що, мені ще роздягтися догола і стати перед паном Афоніним на коліна і сказати: от, шановний мій, похвали мене?
Олекса Починок: От у такий суржик змішалося жито з пшеницею, що годі розбереш. Залишається дочекатися результатів судових позовів тих видавництв, які програли.
Але не менш важливим за відновлення справедливості контроль за тим, як витрачаються наші з вами гроші, є створення системи жорсткого спостереження за тими, хто продукує інформацію для ще беззахисного мозку наших дітей.
Ірина Біла: Чиновники з Міністерства освіти і науки України неодноразово заявляли, що виконали всі зобов’язання щодо забезпечення українських шкіл підручниками. Особливо для 6-тих класів.
А як же інші школярі? Чи будуть вони мати необхідну для навчання літературу? Про це дізнавалася дніпропетровська кореспондентка Радіо Свобода Юлія Рацибарська.
Юлія Рацибарська: Упродовж серпня свіжо віддруковані шкільні підручники на Дніпропетровщину надходили цілими контейнерами. Загалом привезли майже на два мільйони гривень.
І все ж до 1-го вересня школи Дніпропетровщини не отримали та й уже й не отримають багато чого. Усі шкільні книжки в бібліотеках є тільки для малечі, а майже три чверті старшокласників матимуть неповні комплекти. “Отож доведеться позичати у сусіда по парті чи товариша,” — каже начальник відділу середньої освіти обласного управління освіти Олександра Ільченко.
Олександра Ільченко: Сьомі-одинадцяті класи у нас забезпечені на 87-89%, не більше, за рахунок тих підручників, які є сьогодні, бо дуже малий відсоток ми їх отримали.
Більше підручники для 7-11 класів не приходять.
Юлія Рацибарська: В обласному управлінні освіти запевняють, що жодна школа не примушує батьків купувати підручники, якщо дітям їх не вистачило.
Але нестача книжок врешті-решт — це проблема не дітей і батьків, а вчителів. Саме їм треба буде міркувати, як будувати уроки так, щоб діти користувалися підручниками по черзі.
Олександра Ільченко: Наші вчителі, досить досвідчені, мають зробити все для того, що якщо навіть якийсь підручник буде один на парті, то це не повинно завадити якості отриманих знань.
Юлія Рацибарська: У якості дитячих знань зацікавлені і батьки, особливо ті, чиї діти відвідують приватні чи спеціалізовані школи.
У Інни одна із двох доньок ходить до с ліцею з українсько-англійським ухилом. Підручників і посібників з профільної англійської у бібліотеці дітям не видають, а розгортати їх треба щодня. Дуже не напозичаєшся, отож доводиться купувати. Але Інна не бачить іншого варіанту.
Інна: Комплект, здається, чи 50 гривень, чи 60. Це ж три підручники. В принципі для чого ж живемо? Для дітей. Навіть якби не могли, все одно б купували. А що ж робити?
Юлія Рацибарська: Чого нинішнього навчального року батькам не доведеться купувати, то це підручників з краєзнавства.
Як інформують місцеві чиновники, їх уже закупили на кошти обласного бюджету і розіслали в усі школи. Отож, як виглядає, з вивченням історії рідного краю проблем не буде. Та вона не входить до переліку базових предметів.
Ірина Біла: Натомість до переліку базових предметів входить історія. Це непроста навчальна дисципліна. І не тільки тому, що за останні два десятиліття відкрилася сила-силенна фактів, які спонукають до переосмислення багатьох подій минулого, а й тому, що компетентність низки титулованих істориків викликає серйозні сумніви.
А відтак навіть найгучніші імена, винесені на обкладинку підручників і навчальних посібників, не гарантують учителям та учням правдивої оповіді про справи давноминулі.
Слово Сергієві Грабовському.
Сергій Грабовський: “Історія України. Навчальний посібник”. Так зветься ця видана у Києві книга. Як сказано в анотації, вона призначена “для старшокласників, абітурієнтів, учителів, репетиторів, усіх, хто цікавиться історією”. Та й автори солідні: Володимир Литвин, В`ячеслав Мордвінцев, Анатолій Слюсаренко. На момент виходу посібника друком – академік та два знані професори.
Але про що дізнаються з цієї книги учні та вчителі?
Нісенітниць тут десятки. Почнімо з хронологічної таблиці. Один рядок: 1553-57 роки - Хортицька Січ. Наступний рядок: 1556 рік - заснування Дмитром Вишневецьким першої Запорозької Січі на Хортиці. Отже, Січ уже існувала три роки перед тим, як Вишневецький її заснував...
Тепер про деякі події ХХ століття. На сторінці 446 сказано, що 17 грудня 1917 року був утворений перший радянський уряд України на чолі з Миколою Скрипником. На тій же сторінці через три абзаци у біографії Скрипника сказано, що він очолив український радянський уряд у березні 1918 року. То у березні чи у грудні?
І лише з інших джерел можна дізнатися, що перший радянський квазіуряд України взагалі не мав прем‘єра.
Тепер про початок радянсько-німецької війни. Автори підручника твердять, що у західних округах СРСР були зосереджені 170 радянських дивізій і 2 стрілецькі бригади. Забуті 14 повітрянодесантних бригад, 10 дивізій та 2 бригади НКВД. Кількість радянських танків занижена майже на 4 тисячі, бойових літаків на півтисячі, гармат на 11 тисяч.
І повернемося до хронологічної таблиці. Поряд із датами воєнних звитяг та державотворчих здобутків – 19 лютого 2001 року, відвідання Леонідом Кучмою Київського національного університету і вручення йому диплому почесного доктора. А про акцію "Україна без Кучми" ані слова.
Ірина Біла: Історія – це минуле, хоча й з висновками в майбутнє. А ось українська мова та література – це життя. Вчорашнє, сьогоднішнє і завтрашнє. І його майже не знають навіть випускники шкіл. Про це наголосила моїй львівській колезі Галині Терещук доцент університету «Львівська політехніка» відомий український філолог Ірина Фаріон.
Галина Терещук: Українська мова і література виходять за межі предметів у школі. Оскільки і мова, і література – це життя. “Мова – це мислення, а література моделює усе, що відбувається в особистому житті людині,” - зазначає Ірина Фаріон.
Ірина Фаріон: Діти, які приходять зі школи у вуз, в принципі не володіють розмовною українською мовою. Тобто, вони не уявляють, що таке знати українську. Вони уявляють, що у вузі треба вивчити англійську, а українська для них дивно.
Галина Терещук: Проблема, на переконання філолога, в тому, що у школі зроблений основний акцент на вивченні граматики. Для школярів це нецікаво і складно, це наука радше для філологів.
Ірина Фаріон: Пересічний школяр повинен усвідомлювати, що мова той інструмент, яким він послуговуватиметься усе своє життя і не можна його партачити.
Галина Терещук: До того ж підручники, за якими школярі вивчають українську мову і літературу, є не тільки сухі і нецікаві, вони надто ускладнені. А мали б бути написані простою доступною мовою, щоби зрозуміти основні засади української мови.
Ірина Фаріон вважає, що без допомоги батьків дитина не може самостійно працювати з підручником української мови.
Ірина Фаріон: Програми з української мови не відповідають рівню розвитку дитини. Вона не може осилити абстрактних категорій, які існують в граматиці. Таким чином через граматику ми вбиваємо бажання пізнавати мову як неймовірну стихію, стихію, яка зцілює і яка руйнує.
Галина Терещук: “Програма з української літератури, підручники – це не менша проблема,” - зауважила Ірина Фаріон. Адже вона перенасичена печальними, сумними і плачевними творами українських письменників. Беззаперечно, що важкою є історія України. Втім, в літературі має бути поєднана печаль і радість.
Ірина Фаріон: Тобто, якщо ми вивчаємо творчість Івана Франка, то немає сенсу загромаджувати лише соціальними творами, хоча соціум – це дуже важливо.
Є сенс показати Франка з іншого боку, як інтимного поета. Чому не показати Франка як блискучого автора детективів? Чому робити акцент на Франкові як письменникові пролетаріїв?
Діти мають пізнати сумну історичну правду через трагічні тексти, але ми вижили не завдяки тому, що ми трагічні нація, а навпаки, тому, що дуже оптимістична нація.
Галина Терещук: За допомогою української мови та літератури потрібно дітям показувати, що українське життя є повноцінним.
Філолог вважає, що нині Міністерство освіти має цілковито змінити своє ставлення до вивчення рідної мови та літератури, а розпочати потрібно із якісних грамотних підручників.
Ірина Біла: Перефразовуючи вислів Аддісона, що “хороша книга - це подарунок, заповіданий автором людському роду”, можна сказати, що гарний підручник – це вже не подарунок, а обов’язок сьогодення перед днем завтрашнім і тими, хто в ньому господарюватиме.
Це була програма “Нова Україна” та її ведуча Ірина Біла.
Шануймося!
Говорить Радіо Свобода!
