А.П.: Це правда, що корупція існує. Але коли всі кричать, що через корупцію ніщо не працює, то це не так. В Україні є й хороші студенти і хороші викладачі, які не беруть хабарів, і викладають краще, ніж їхні колеги на Заході. Звичайно є такі, хто випадково став викладачем, а тепер ще вимагає гроші від студентів. Є й чимало випадкових студентів, які готові платити, аби дістати диплом. Річ у тім, що в Україні без вищої освіти дуже складно влаштуватися на роботу. Тому до університету прагне потрапити навіть той, хто не хоче вчитися. Можливо, вони добре працювали б в іншій сфері, в іншій галузі. Але держава не може створити умови для виникнення ринку праці для таких людей. Візьмемо, наприклад, Німеччину. Там навіть без диплома можна влаштуватися на роботу. В Україні це значно складніше.
Р.C.: Але якщо всі розуміють, що диплом можна купити, то від цього працедавцям теж не легше. Їм, мабуть, дуже складно підбирати кадри, знаходити справді кваліфікованих фахівців серед випускників українських вузів?
А.П.: Нині існує своєрідний рейтинг університетів. Одні вважаються університетами з високим рівнем корупції, інші - з меншим. Це має погані наслідки для студентів. Студенти, які вчилися в університеті з високим рівнем корупції, потім теж користуються поганою репутацією. Всі знають, що Києво-Могилянська академія - це як західний навчальний заклад і що там корупції немає. Якщо студент приїхав з якогось університету з маленького міста, навіть нехай він справді добре вчився, йому буде складно влаштуватися на роботу.
Р.C.: Як, на вашу думку, можна подолати проблему корупції?
А.П.:Я вважаю, якщо держава нарешті зрозуміє, що університетам треба виділяти більше грошей, то це піде тільки на користь. Через низькі зарплати хороші викладачі змушені влаштовуватися на три-чотири роботи. Тоді вони не можуть так добре викладати, як, скажімо, в Німеччині, де викладачі дуже добре заробляють і їм не треба ще десь підробляти. І вони можуть повністю присвятити себе одній роботі. Крім того, дедалі більше хороших українських викладачів їде на роботу за кордон – до Німеччини, Англії або Франції. Я не хочу сказати, що залишаються тільки погані, але поступово багато людей виїжджає.
Р.C.: Тобто, ви вважаєте, що достатньо підняти зарплату і корупція в українській вищій освіті зникне?
А.П.: Ні, ні! Це не так просто. Але якщо підняти зарплату, то це певним чином допоможе. Хоча цього звісно замало. Є люди, які звикли до хабарів. Як стверджують експерти з антикорупційної організації Transparency International, тут існує також певний психологічний фактор. Свого часу мені довелося працювати також у Польщі, де в 90-х роках теж був високий рівень корупції. Там, наприклад, побороти хабарництво вдалося завдяки суттєвому підвищенню зарплат та запровадженню суворого контролю. У Варшаві викладач отримує приблизно дві тисячі євро. І він двічі подумає перед тим, як вимагати хабаря, оскільки, якщо його зловлять, то він може втратити ті переваги, які має.
Р.C.: А як побудовано цей контроль у Польщі?
А.П.: Чесно кажучи, я не знаю, як проходять перевірки. Але я помітив, що бюрократія в Польщі акуратніша, ніж в Україні. В Україні багато що залежить від людини, а в Польщі - від керівника. У Польщі існують дуже хороші адміністративні школи, які фінансувалися західними спонсорами, і вони підвищили рівень польської бюрократії, зробивши її більш ефективною. У мене склалося враження, що вона тепер чимось нагадує німецьку бюрократію. В Україні майже завжди можна домовитися, а в Польщі, якщо в тебе не вистачає якоїсь печатки на документі, тебе виставлять з кімнати.