Річниця смерті поета Василя Стуса.

Василь Стус народився 6 січня 1938 року у селі Рахнівці на Вінничині. Через 2 роки родина Стусів переїхала до міста Сталіна (нині – Донецьк). Там Василь навчався у школі та у педагогічному інституті. Згодом Стус учителював у сільській школі в Кіровоградській області та в Горлівці на Донбасі, служив у радянській армії, працював на шахті та у редакції газети в Донецьку, навчався в аспірантурі Інституту літератури у Києві.

4 вересня 65-го року під час прем’єри кінофільму «Тіні забутих предків» Стус виступив з протестом проти арештів української інтеліґенції. А 12 січня 72-го року він сам був заарештований і засуджений на 5 років ув’язнення та 3 роки заслання за видання у Брюсселі книги своїх віршів та читання забороненої літератури.

Василь Стус читає фраґмент свого вірша «Костомаров у Саратові»:

За роком рік росте твоя тюрма, за роком рік підмур’я в землю грузне, і за твоїм жалінням заскорузлим, за безголів’ям – просвітку нема...

У концентраційних таборах у Мордовії Стус теж писав вірші, відтак, адміністрація таборів конфіскувала в нього понад 600 віршів та переклади з Бодлера, Ґьоте, Рільке, Кіплінґа.

Син Василя Стуса Дмитро читає фраґмент батьківського перекладу вірша Джозефа Редьярда Кіплінґа «Коли...»:

Коли ти береж залізний спокій Всупір загальній паніці й клятьбі, Коли наперекір хулі жорстокій Між невірів ти віриш сам собі. Коли ти вмієш ждати без утоми, Обмовлений, не станеш брехуном, Ошуканий, не піддаєшся злому, І власним не хизуєшся добром...

Після відбуття покарання Стус повернувся до Києва і тут вже через 2 місяця вступив до Української Гельсінкської Групи. 14 травня 80-го року він був заарештований вдруге і як особливо небезпечний рецидівіст засуджений до десяти років ув’язнення та п’яти років заслання. У таборі особливого режиму поет був на рік ув’язнений в одиночній камері за передачу на волю зошита з власними віршами. Василь Стус помер у ніч на 4 вересня 1985 року у карцері Кучинського концтабору Пермської області Росії.