Доступність посилання

logo-print
08 грудня 2016, Київ 06:47

Лейпціґ – місто, мешканці якого розпочали звільнення НДР від комунізму, долає кризу в об’єднаній Німеччині.


Олекса Семенченко Лейпціґ, 7 вересня 2006 (RadioSvoboda.org) – 1989 року картинки з Лейпціґа були на телеекранах усього світу. Тут почалася мирна революція, що поклала край комуністичній диктатурі. Чим живе це одне з найбільших міст землі Саксонії сімнадцять років по тому?

Середньовічна Миколаївська церква Лейпціґа – одна з двох головних сакральних споруд міста – посідає почесне місце у національній свідомості німців. Ще з 1982 року тут щопонеділка відбувалися молебні, а також дискусії, на яких звучали вимоги щодо свободи слова й пересування для східних німців. А 1989 року Миколаївська церква стала епіцентром Wende – як називають у Німеччині масові мирні демонстрації, що поклали край комуністичному режимові, а відтак ще через рік призвели до об”єднання Німеччини. Нині самі учасники тих подій оцінюють їх по-різному. Парадокс полягає в тому, що комуністична влада Ерика Гонекера намагалася подати Лейпціґ світові як історію економічного успіху. Тут було дозволено продовжувати традицію торговельних ярмарків, яка започаткувалася ще із середньовіччя. Місто було комерційним центром НДР, якому вдавалося уникати ізоляції більшою мірою, ніж іншим німецьким містам за Залізною завісою. Проте шокова економічна реформа в об”єднаній Німеччині призвела до масового безробіття. До 20% людей на сході стали безробітними. У землі Саксонії посилилися крайні політичні настрої. Тут нині чи не найбільший відсоток виборців, які голосують як за крайніх правих, так і за колишніх комуністів. Я говорив із Петером Вазеном, який 1989 року брав участь в антикомуністичних демонстраціях, а нині вступив до Комуністичної партії. Він намагався пояснити такий свій вчинок:

“Я виріс у НДР, і в східній Німеччині є особливі проблеми. Адже об”єднання Німеччини відбулося на умовах західної частини країни. Сюди прийшла західна система. Це не та система, яку підтримують місцеві люди”.

Так думають далеко не всі місцеві мешканці. Зокрема, куратор музею комуністичних репресій Уве Швабе, коментуючи такі настрої, сказав, що людям властиво забувати погане, а його музей якраз і є намаганням нагадати про злочини комунізму. Молодь, взагалі цікавлять зовсім інші речі. Сімнадцятирічний Міхаель народився у рік Wende. Він вбачає у Лейпціґу, перш за все, центр культури, важливий для всієї Німеччини:

“Лейпціґ – дуже гарне місто. Ще Ґете називав його “маленьким Парижем”. Це культурний центр з багатими музичними традиціями. Тут працювали великі німецькі композитори Бах, Шуманн та Ваґнер”.

Якщо зайти до ґотичної церкви св. Фоми, побачимо місце, де Бах упродовж 27 років працював як кантор, написавши багато хоралів для використання під час служби. Поруч музей композитора з великою кількістю його особистих речей, а також інструментів його доби.

В останні десять років Лейпціґ дуже змінився зовнішньо. Центральну частину міста важко впізнати, завдяки реставраційним роботам, які ніби виокремили і зробили помітними архітектурні перлини, а також новому сучасному будівництву. 1996 року відкрито новий центр для ярмарку, даючи надію на майбутнє економічне процвітання. А підготовка до недавнього чемпіонату світу з футболу, єдиним містом проведення якого в східній Німеччині став Лейпціґ, уже призвела для економічного пожвавлення і дала можливість створити нові робочі місця.
XS
SM
MD
LG