Дійова особа: Олесь Санін

Сергій Рахманін: Доброго і сонячного усім вечора. З вами програма “Звуки життя: дійова особа”, спільний проект Радіо Свобода та “Нашого радіо”.

Користуючись нагодою, щиро вітаю вас з черговим всенародним святом – Днем кіно, яке Україна святкуватиме цими днями.

Свято насправді є всенародним, тому що я знаю небагато людей, які не люблять кіно взагалі, і майже не знаю людей, які кіно, в принципі, не дивляться.

Отже, це свято, яке ми маємо святкувати, якби не одне “але”. Це “але” дуже просте – чи є взагалі українське кіно?

Це питання лишається відкритим, і я маю щиру надію, що наш сьогоднішній гість, дуже шанована і цікава людина, нам допоможе розібратися в цьому питанні достеменно.

Отже, радо вітаю в нашій студії Олеся Саніна.

Олесь Санін: Доброго дня!

- Режисера, актора, оператора, трохи скульптора, трохи музиканта і взагалі цікаву людину. Цікаву хоча б тим, що вона, на відміну від мене, майже не палить, але про сигари може говорити годинами.

Отже, що ми святкуємо? Як казав мій покійний дідусь: “людям - свято, свині – смерть”. Чи не знаходиться наше українське кіно в якості свині, чи є нам справді що святкувати?

Ми цікавилися цим питання у пересічних киян. Отже, vox-populi.

Респондентка: Звичайно, святкувати потрібно обов’язково, тому що українське кіно – це класно, 100%. Тому що те, що в Україні, українське – це супер. Звичайно, воно є. Найголовніше, щоб їх зараз побільше випускали, це було б найкраще. Навіть люди будуть через це розумніші.

Респондент: Дивився нещодавно “Штольню” – прикольний український фільм. Українське кіно зароджується, воно лише на початковому етапі. Є молоді люди, які здатні в наш час знімати українське справжнє класне кіно.

Респондентка: Українське кіно зараз починає розвиватися. Пізно звісно, але починає досить нормально розвиватися.

Респондент: Кіно мабуть немає. Думаю, що потрібно. В принципі, люди є, задумки, я думаю, також є. Може просто більшу свободу дати?

Респондентка: Немає, що святкувати. Нічого не розвивається, немає розважального кіно зовсім. Тобто, щоб відпочити. Думаю, треба законодавчу базу спочатку, менше оподатковувати.

Респондент: Те, що існує українське кіно – це я вперше чую. Є українські серіали, а кіно я не бачив.

- Олесю, тему українського кіно ми у цій студії обговорювали неодноразово. Зокрема, з Приходьком, з Бенюком, з іншими людьми... І розбіглися в дефініціях - що таке українське кіно. Тим більше розбіглися в його перспективах.

Ти сам не так давно казав, що ми доживемо до моменту, коли на українські фільми в українських кінотеатрах будуть вишиковуватися в черги, аби подивитися справжні питомі українські фільми, і вони матимуть попит не менший, ніж фільми Голівуду.

“Але зараз ми живемо, - знову ж таки тебе цитую, - в резервації своєї країни, в чужоземному інформаційному полі. Це не наша кіноіндустрія, ми граємо на чужому полі, в любительській збірній”.

Поясни будь ласка, що треба зробити, щоб ми грали на своєму полі, у професійній збірній, як швидко це може статися?

Олесь Санін: На жаль, не повністю все залежить від власних виробників кіно, від режисерів і акторів, а ще й від якості самої молодої держави.

Нещодавно я був на фестивалі “Незалежність з Махном”, там вийшов на сцену мудрий чоловік, який сказав: “Ви уявляєте собі, Україні вже 15 років, у неї вже стоїть!”.

Я думаю, що так само і незалежному українському кіно, не знаю, скільки років, але воно ще дуже маленьке. І приходить розуміння, мені так здається, до влади, що так далі вона не може жити. Вони починають розуміти, приходять до думки, що кіно – один з найбільший чинників впливу думки на людей, вони хочуть нарешті бачити своє кіно.

Думаю, тому це дуже велика міра відповідальності перед режисерами, акторами, вони це зроблять. Їм діватися нема куди.

- Держава державою, але будь-яка культура, якщо подивитися історію кіномистецтв, то держава пізніше прокидалася. Вона з подивом для себе з’ясовувала, коли з’являлися справді талановиті актори, режисери.

Чому в Україні це відбувається так повільно? Чому ми лише дочекалися перших, не скажу, що високоякісних, але все ж таки дебютних українських фільмів?

Олесь Санін: Якщо відкинути всі організаційні, фінансові проблеми всіх-всіх-всіх інших історій, якщо вже говорити про артистичну частину кіно, ще одна якість з’явилася в художників, в молоді, і в деяких фахівців зі старшого покоління – нарешті впала перед їхніми очима, в їхніх душах, стіна пострадянського кіно.

Вже всі нарешті зрозуміли, поїздивши по фестивалях, вивчаючи телевізор, ходячи в кінотеатр, де нема їхніх власних фільмів, що тепер їм треба відвойовувати серця глядачів. Їм треба не гратися в кіно всередині свого внутрішнього клубу борців за держбюджет, а вони вже діють по тих самих правилах, по яких режисери, актори, художники усього світу.

Вже немає різниці, чи український, чи неукраїнський фільм, радянський чи індійський, є фільми хороші і погані. І вже доводиться боротися в цій професійній лізі, відвойовувати глядача, намагатися привернути до себе увагу.

Вже не можна знімати фільми тільки через те, що це бажання чергового прем’єр-міністра чи ще якогось чиновника з Міністерства культури, тепер це боротьба за глядача.

Я думаю, коли нарешті ця думка прийшла, можна буде очікувати всього того, про що сьогодні говорили слухачі.

- Про чиновників і Мінкультури ми поговоримо трохи пізніше.

Олесь Санін: Я думаю, що забагато честі.

- Так, просто є низка запитань, які, я думаю, ми ставитимемо всім, бо переважна більшість цих питань є риторичною, але деякі все ж таки потребують відповіді.

Багато хто вважає, що певним проривом стане дуже амбітний проект, про який ти віднедавна взявся. Наскільки я знаю, він має робочу назву “Кобзарі”.

Наскільки розумію, завершення зйомок відбудеться 2008-го року. І наскільки я можу судити, це буде найкоштовніший, найбюджетніший проект в історії українського кінематографу.

Олесь Санін: На сьогодні це передбачається, зараз ми зводимо перед собою інтереси художників, фінансів, їхніх економічних, політичних впливів і так далі. Це надзвичайно великий проект, і ясно, що він не залишиться без уваги.

- Бодай приблизний бюджет? Скільки коштуватиме перший серйозний український кінематографічний проект?

Олесь Санін: Я думаю, він стане серйозним і цікавим глядачу, коли перестане бути українським. З точки зору бюджету, так само.

- Ми можемо говорити про мільйони доларів?

Олесь Санін: Так, це мільйони доларів, я думаю, це навіть десятки мільйонів доларів.

- Є питання, яке мені особисто незрозуміле.

Для тих, хто ще не знає, скажу, що Олесь Санін є автором і продюсером дуже непоганого фільму “Мамай”. Непоганого - це не власну точку зору я вам нав’язую, йдеться про точку зору та оцінку критиків.

Про глядачів говорити важче, тому що цей фільм не пішов у прокаті. Наскільки я знаю, не пішов тому, що, фактично, належав Мінкультури.

Олесь Санін: Так, на той момент це так було. Зараз я сам став дистриб’ютором цієї картини, буду займатися її просуванням на міжнародних ринках.

Але основний час втрачено на те, коли можна було використати і показати картину, до якої був глядацький інтерес, за яким стояв бренд, претендент на Оскара і так далі...

- Але ти мав би зробити роботу над власними помилками. І зараз в проекті над “Кобзарями” залучили приватний капітал, український і закордонний, наскільки я розумію.

Але менше з тим, в одному з інтерв’ю ти говорив, що тематику цього фільму ти обрав з-поміж тих тем, які тобі запропонували Мінкультури...

Олесь Санін: Ні-ні-ні, тут Міністерство культури взагалі ніякого відношення немає.

- Тобто це була помилка в інтерв’ю?

Олесь Санін: Це помилка. І сама тема, і розвиток сюжету, і загальне рішення цієї картини на сьогодні є абсолютно в річищі переговорів і якостей фільму, який хотів би бачити міжнародний глядач.

Зараз відбуваються тісні консультації з фахівцями міжнародного прокату в США, в Голівуді і так далі. В принципі, вибір самого сюжету і його розвитку був за ними, тому що надзвичайно важливо, щоб він потрапив у міжнародний прокат.

Я зараз дослуховуюся до їхніх порад. Це фахівці, які займатимуться просуванням картини. Тобто фільм з самого початку народжується від глядацького інтересу до нього. А вже пізніше за ним стоять якісь власні інтереси просування і так далі.

Вибір акторів буде також відбуватися при участі міжнародних фахівців і їхніх побажань, хто з тих акторів, яких буду обирати я, буде мати найбільш ринкову ціну на той момент чи через два роки, коли закінчиться фільм.

Все це величезна індустріальна машина. Тому є надія зробити як можна менше помилок, якими можемо ми робити самі, користуватися міжнародним досвідом і виходити на міжнародний рівень вже в професійну лігу.

- Я знаю, що певні надії ти плекаєш, що цей фільм піде в прокаті, хоч ти говорив, що справді дуже серйозно потрапити в прокат.

Взагалі питання прокату фільмів – дуже серйозна проблема українського кіно і перших дебютних стрічок, які з’явилися. Тому нам видавалося доречним послухати точку зору людини, яка причетна до продюсування і до прокату першого українського блокбастера “Штольня”.

Йдеться про Дениса Іванова, власника дистриб’юторської фірми.

Олесь Санін: Там ще до цього було кілька блокбастерів, як я пам’ятаю.

- Першого українського трилера, не побоюся цього слова.

Отже, слово - Денису Іванову, людині, яка продюсувала фільм “Штольня”, яка трохи розуміється на питаннях кінопрокату.

Денис Іванов: Казати про те, що є якісь проблеми зараз у прокаті я б не став. По суті справи тут є і російські картини, і європейське кіно виходить.

Я гадаю, прокат зараз об’єктивно відроджується. Якщо в 1998 році кіноринок складав до мільйона доларів, то зараз все ж кіноринок виріс до 35 мільйонів доларів. Це дуже значний приріст.

Український кіноринок зможе набрати серйозних обертів. Я гадаю, що цифра 70 мільйонів доларів буде досить підйомною.

Якщо ми говоримо про те, щоб кіно тут було самооплатним, швидше всього, необхідно йти шляхом копродукції з Росією, з Польщею, західними країнами, тому що оперуючи доходами виключно внутрішнього ринку можна не окупити навіть найдешевше кіно.

Олесь Санін: Дмитро абсолютно правий, ми з ним багато спілкуємося. Навіть колись він пропонував свою співпрацю із просуванням “Мамая”. Це загальновідома думка.

На сьогоднішній день я стою на шляху продюсерства власного проекту на знімальному майданчику, буду продюсером, поки не вийду зі знімального майданчика, і знову ним стану після того, як фільм мною буде закінчений як режисером.

І на сьогодні, звичайно, українські режисери, продюсери не мають можливості піти на повну окупність картин в Україні. В принципі, цього не потрібно робити.

Не потрібно замикатися на власному ринку, тому що вже українці перестали бути закритою нацією, вони вже абсолютні європейці. Ми вже бачимо однаковий продукт із європейцями, у нас, фактично, немає жодних перепон ідеологічних. Так що треба орієнтуватися на загальну історію.

І зараз, в наступній картині, в цій ігровій, в документальних картинах, я максимально залучаю міжнародних фахівців. Зараз у мене збирається інтернаціональна група по виробництву фільму. Ми нарахували, що з 9-ти країн у мене працюватимуть і поляки, і росіяни, і французи, і швейцарці, і британці, американці, канадці, монголи навіть.

- Я повідомлю слухачам, що частина зйомок фільму “Кобзарі” планується також у Швейцарії, Монголії, США і в Україні.

Олесь Санін: І будуть грати, принаймні двоє, французьких акторів. Надіюсь, гратимуть росіяни.

- Питання ще йшлося про те, що швидше за все головну роль виконуватиме Джек Пеленс.

Олесь Санін: Одну з головних ролей... Це роль дуже важлива для картини. Це роль головного героя, але головну роль гратиме герой Джека Пеленса, але на той час йому було 8-6-11 років. Він грає героя сьогоднішнього дня.

- Для тих, хто не знає, повідомлю, що Джек Пеленс – в колишньому житті Володимир Палахнюк - є двічі домінантом, а також володарем премії Оскар за 93 рік.

Олесь Санін: Так, у нього 9 номінацій на Золотий Глобус, два глобуси він отримав...

- Для тих, хто цікавиться кіно, я думаю, це прізвище багато, про що скаже. Приємні те, що, наскільки я знаю, Пеленс сам зголосився взяти участь у цій картині.

Олесь Санін: Так, він зараз дуже багато допомагає. Навіть у переговорах з американськими акторами, яких ми хочемо до цього фільму долучити.

Просто участь його в картині для дуже багатьох молодих акторів є лакмусовим папірцем якості самого фільму. Тому що він ніколи не знімався у картинах низького класу, його участь завжди була авторитетна.

- Але все ж таки момент певної кон’єктури. Звичайно, трохи слизьке питання, але, в принципі, сюжет фільму “Кобзарі” – це Україна часів голодомору.

Власне, там не йдеться про голодомор як такий, але він там, наскільки я розумію, буде присутнім. В принципі, це історія правдива, бо це шматок з історії, який справді мав місце про так званий розстріляний з’їзд кобзарів під Харковом у 34-му році. Відома історія, описана в літературі.

Момент вибору теми, чи була тут присутня кон’єктура? Будь-який режисер, а тим більше продюсер, звичайно, був зацікавлений в тому, щоб цей фільм пішов.

Голодомор – це тема, яка зрозуміла, яка може стати гучною. Цей момент тяжіє над тобою, ти думав про це?

Олесь Санін: Є дві історії. Якщо говорити про якийсь момент соціального замовлення від України, звичайно, він є, і він є в цій частині.

І міжнародна участь в картині теж говорила про це. Коли ця тема з’явилася, мене просили над нею подумати, що я міг би зробити.

Я запропонував рішення, яке могло бути цікаве світу, після цього ми почали розробляти проект. Фактично закордоном це не буде історія про голодомор, частина її буде про те, що тоталітарна держава знищила сліпих музикантів, зробила один з найбільших злочинів проти народу, проти культури, проти носіїв цієї культури. Це мало б бути зрозуміло світовому глядачу.

А, скажемо, глядач британський, європейський чи американський дивитиметься фільм про американського хлопчика, який разом зі своїм татом приїхав в Україну, тато був безробітним.

В 28-му році, в дуже добрий час спочатку, тато з касти безробітних американців, але талановитих, приїхав в Україну, яка тоді була Меккою бізнесу, в якій виникли водночас трасти, якісь об’єднання. Тобто НЕП розірвав Україну на шматки, Харків став схожим на Чикаго.

Частина фільму – це буде гангстер-фільм в кращих його якостях. Історія розвиватиметься, пізніше все зміниться радикально жорстокою та тоталітарною машиною, яка за кілька років зруйнує і героїв, і саму країну, і ставлення людей.

- Тобто в ширшому розумінні слова - це “Сага про Україну”.

Олесь Санін: Це “Сага про Україну”. Мене часто питають, на що був би схожий цей фільм, як пояснити. Я сам про це спочатку не задумувався, але вже зараз якісь аналоги знаходжу: “Піаніст”, “Список Шиндлера”, дуже багато є таких історій, пов’язаних з цим.

На сьогодні я дуже задоволений з того сценарію, який зараз народжується у співпраці з американським сценаристом, мені дуже подобається, як це починає розвиватися.

Мені дуже подобається мультикультурність самого задуму, самого розвитку сюжету, коли той самий фільм люди різного культурного виховання, різних націй дивитимуться про своє.

У фільмі буде фантастична історія кохання, у фільмі буде надзвичайно складна драматична історія стосунків між батьком і сином...

- Я читав, що планується дві версії: півторагодинна версія внутрішнього прокату і...

Олесь Санін: Ні-ні, це не зовсім правильно. Насправді існує угода, що я маю право як режисер на авторську версію, яка може бути довша за проміжком часу, і все.

- Власне, від тебе залежить, яка саме версія піде у відео-прокат.

Олесь Санін: Ні, у міжнародний прокат піде вже фінальний монтаж, який передбачатиме найбільший міжнародний касовий успіх, скажемо так.

А вже через якийсь час ми матимемо право DVD чи версію на кіно, яка може бути довша. Я собі просто лишив це право, користуюсь нагодою при підписанні угоди. А так вона нічим не відрізнятиметься.

Ніякої різниці ні соціальної, ні національної між українським і міжнародним глядачем, боюся, не буде. Я не хотів би, щоб ця різниця взагалі була присутня.

- Тим більше, це дороге задоволення – дві різні версії...

Ти сам зауважив, що ти водночас є і режисером, і продюсером. В принципі, це дуже поширене явище сьогодні.

Коли ми обговорювали питання розбудови розвитку українського кіно у цій студії з багатьма різними людьми, вони говорили, що одна з головних проблем українського кінематографу – це не відсутність коштів, це відсутність, по перше, продюсерів (суб’єктивна проблема, але невелика). А найбільша проблема - брак смаку...

Олесь Санін: Відсутність якісних ідей.

- Відсутність смаку у викладачів, які викладають студентам, відсутність смаку у людей, які працюють у кінематографі, у політиків і бізнесменів, які не хочуть чи не розуміють, чому треба вкладати у кіно. Це справді серйозна проблема – відсутність смаку? Ти її відчув на собі?

Олесь Санін: Звичайно, що відчув, як і більшість людей, які намагаються займатися цією справою.

На сьогодні є дуже багато людей, які якості хочуть, вкладають гроші в те, що називається кіно, вони не до кінця розуміють саму справу, вони ще знаходяться в якості бізнесу кам’яного віку, коли вони хочуть забрати все собі або впливати на фільм.

- А скільки ж можна? Вже 15 років...

Олесь Санін: Вони іншого собі не уявляють.

- Я б сказав, що стіна впала у мистецтві. У бізнесі вона, з твоєї точки зору, не впала ще?

Олесь Санін: Це зміниться тоді, коли комусь вдасться зробити якісний проект, включно його економічну складову. Тоді це стане прикладом для інших, як би можна було б робити кіно.

До сьогодні проекти, які народжувалися, не мали ще якісь інші складові, крім глядацького інтересу. Політичну складову, економічну, державну ідеологію вдалу чи не вдалу, чого завгодно, але якихось проектів, які б мали якість глядацького інтересу і його економічного успіху завдяки художній якості, поки що до кінця говорити не можна.

А це і є основа цього бізнесу, а не бажання інвестора бачити в кадрі свою дочку, коханку чи оцінка секретарки сценарію. Це до цих пір існує, я знаю по своїх знайомих...

- Як правило, як явище, як тенденція?.. В якому обсязі?

Олесь Санін: Це найбільша біда тих картин, які вийшли минулого року, найбільша біда молодих режисерів, які погоджуються на ці умови працювати, бо дуже хочеться знімати кіно. Це вада смаку, якості, цього контакту між прокатником і глядачем.

Але тепер у них вже є досвід, вони вже будуть себе вести трохи інакше. Думаю, будь-який досвід є дуже позитивним.

Ми робимо точно ті ж помилки, яків робили і Чаплін, і його попередники. Не можливо вчитися на чужих помилках у даному випадку, постараємося не робити якомога можна менше своїх і йти далі.

Нам поталанило в одній історії. В тому, що на сьогоднішні світова кінематографія переживає фантастичне переродження в якості самого мистецтва, індустрії, надзвичайно здешевлюються технології знімання фільмів.

Вже є більш-менш напрацьовані історії розвитку фільму, його художньо-мистецької якості, доступності до ринків незалежних кінопроектів.

Воно починає розвиватися таким чином, що якісним роботам стає легше пробитися на міжнародний ринок, менше стає впливу великих голлівудських студій, тому що вони самі теж розуміють, що це не зовсім може бути якісно, що не зовсім правильно укласти з акторами на 20 років контракт, а потім невідомо, що з цим робити.

Вони починають працювати як незалежні студії, розвиток ринку більш широкий, різноформатний, на якому достатньо це розвивати.

Зараз на наших очах відбувається революція технологічна кіно, цифрового обладнання, камер, які здешевлюють саме виробництво. Самі кіностудії як технологія стають максимально прості, дешевші.

В принципі, я сам кілька документальних картин, ігрові роботи можу в себе на колінах сісти з ноутбуком і робити монтаж. В маленькій студії, яка абсолютно до цього пристосована у світових стандартах, можу робити попередні зведення звуків.

- Доступність кіно справді має місце. Кажуть, що це певна тенденція, яка пов’язана з глобалізацією, але у глобалізації є інший бік, він називається стиранням межі між різними кінематографічними традиціями.

Більше того, зараз деякі кінокритики, не знаю, чи погодишся ти з ними, чи ні, кажуть, що зараз вигадати первісну автентичну сторі практично неможливо.

Існує ціла низка, умовно кажучи, форматів, за якими можна зняти таку чи іншу картину, оздобивши її якимись дрібничками національними чи естетичними. Кіно не помре в таких умовах?

Олесь Санін: Ці лобаті люди говорять вже останні сто років існування кіно. Вони, я думаю, ще Чапліну, а потім Філіні, розповідали про те, що нічого нового придумати не можна.

Можна будь-який новий фільм, який з’являється, порівняти з чимось. І почнемо порівнювати з Вергілієм, Аристотелем і скажемо, що після грецької драми нічого нового не з’явилося?

Але чому ж тоді глядач щоразу приходить в кіно і чомусь щось його зворушує, якісь відбуваються з ним зміни питомі.

А алгебраїчні чи математичні фінансові історії, звичайно, існують. Існують моделі, кіно збирають, існує ринкова індустріальна ситуація, але ніхто ніколи не може сказати, яким вийде фільм.

Які б не були прораховані формули успіху кінопроектів, насправді ніхто ніколи не може сказати. Насправді це казки, які продюсери розповідають інвесторам.

- Припустимо, у тебе все складеться у творчому і в матеріально-технічному сенсі. Якби у тебе був такий успіх, ти б ризикнув продюсувати інші чужі картини українських режисерів?

Олесь Санін: Я активно цим займаюся.

- Не лише документальних, але й ігрових.

Олесь Санін: Ігрових картин. Я взявся за продюсування двох дитячих телевізійних серіалів, один з них “Тореадор із Васюківки”, думаю, це досить активно буду робити.

Я взявся продюсувати ще дві ігрові картини. Буду їм допомагати, наскільки в мене вистачить снаги до початку свого проекту. Я цим займався завжди.

Не без моєї участі в минулому році народилися і вийшли на екран 14 короткометражних художніх фільмів, які зняли молоді режисери. Кожен з них зробив свій висновок, зробив свою якість того, що називається кіно.

Я думаю, що з них 5-6 залишаться в професії, зроблять свої серйозні картини, свої заявки. Дуже самотньо бути на місяці, самому собі розказувати, що ти – великий геній.

Насправді кіно передбачає творчу конкуренцію між людьми, передбачає серйозне спілкування між собою. Коли це буде існувати, можна буде серйозно говорити про українське кіно.

А сам кіноринок, власники кінотеатрів чи які-небудь студії не визначають кіно, його визначають завжди художники, без них не може існувати кіно як індустрія. Але без якісних думок, людей, без їхнього спілкування між собою без постійної доброї гри м’язами чи мозковим звивинами не дозволяє це розвиватися.

- Але в цій країні ніколи не бракувало нормальних і розумних людей, маю надію, що так і буде і надалі. От зараз дуже багато говорять про серйозні вади профільного навчання людей, які стають пізніше операторами, режисерами, акторами. Є потреба в реформі?

Олесь Санін: Потреба в реформі освіти є надзвичайно велика, надзвичайно серйозна. Але кіномистецтво – одне з тих мистецтв, в якому, крім школи і таланту, ще необхідно вміння і можливість працювати, просто практичний досвід.

В даному випадку, поки що наші вузи, голлівудські тижневі курси, школи – це все...

- Теорія, яка приречена на смерть, без практики...

Олесь Санін: Звичайно. Це абсолютно так, з одного боку. З іншого боку, вже зараз надзвичайно складно починає працювати викладачам старої радянської школи або тим, які на неї орієнтувалися.

Їм не довіряють студенти, які приходять. Вони сваряться постійно, у них інші смаки, інші роботи. Їхній навіть якийсь юнацький максималізм розриває на шматки самих глядачів, викладачів, які намагаються розповісти, що “так льзя”, а “так нєльзя”. А студенти їх не слухають.

І надзвичайна проблема в тому (і у всіх кіношколах світу) у тому, що, на жаль, наша кіношкола і їхні викладачі є тими людьми, як самі перестали собою символізувати якусь теорію успіху. Вона була з ними давно, але по досвіду інших шкіл, це завжди люди, які на сьогодні є брендами успіху. А професія актора, режисера – це професія успіху.

Звичайно, це абсолютно необхідні знання, з якого боку поставити камеру, які завдання давати актору. Але одна з надзвичайно серйозних речей, які потрібні для режисера – відчуття публічності своєї діяльності.

Поки ти не зрозумієш реакцію на твою творчість, на твої закриті творчі експерименти чи відкриті, бажання зробити блокбастер, бажання успіху, поки ти не бачиш на це реакцію глядача, до того моменту ти не розумієш своєї професії. Це все історія жанру усної народної творчості про кіно і розмов про кіно мистецьких за кавою. Інакше не буває.

- Слизька тема – тема політики і мистецтва. Слизька, але одвічна. В одному з інтерв’ю ти казав, що не може бути митець абсолютно аполітичним, це так само, як ти купуєш моркву на базарі. Морква сама по собі аполітична, але ціна, яка на неї встановлена, безпосередньо пов’язана з політикою.

Але тим не менше ти пропонував усім митцям-початківцям сторонитися політики, триматися якомога подалі від неї, аби все-таки не зіпсувати собі життя на самому початку своєї творчої кар’єри.

Менше з тим бізнес-структура, яка допомагає тобі створювати проект “Кобзарі”, має безпосереднє відношення до політики і успішно піариться на цьому.

Менше з тим Олесь Санін свого часу зняв політичний, по суті, проект, який мав назву “День сьомий”. Як це коментується з тим, що тим кажеш, і з тим, що ти робиш? Тут немає ніякого протиріччя у власному сумлінні?

Олесь Санін: У мене є політичний проект мого життя, який називається “Моя Україна”. Якщо він є дотичним з якимись проектами інших людей і вони знаходять між собою контакт, то вони іноді перетинаються.

Про проект “День сьомий” історія дуже специфічна. Мені запропонував робити цей проект мій давній товариш Володя Ар’єв, який на той момент став таким дуже політичним журналістом, брендом “5-го каналу”.

Він робив серйозні заяви і його, скажемо, творчість дуже сильно впливала на загальну суспільну думку, політики і політиків. І все, що було пов’язано з подіями Помаранчевої революції, виборів того часу, Володя стояв на краю цієї історії.

Коли мені він запропонував, я дуже переживав, що цей буде політичним проектом якоїсь партії. Ми довго про це говорили, я сказав, що я такий продукт не хотів би робити, і думаю, що ми б не зійшлися.

Потім, коли я ознайомився з матеріалами, про що йшлося, я погодився це робити, мені стало це надзвичайно цікавим.

Мені для самого себе стало надзвичайно цікавим – розібратися, і може якось спробувати це прояснити іншим, як політика держави робиться зсередини, як вона впливає на людей, на якісь соціальні зміни.

Але на прем’єрі фільму для мене було відкриттям, хто є інвестором цієї картини. Це була людина, яка далеко не зі штабу Помаранчевої революції...

- Навпаки, це була людина з протилежного табору.

Олесь Санін: Я думаю, зараз це вже не є окремою історією, таємницею не було ніколи. Це було для мене серйозним відкриттям.

- Прізвище можеш назвати?

Олесь Санін: Не хочу. І це не потрібно, в принципі.

- Це прізвище мені відоме. Це була людина, яка була якраз з протилежного боку, саме тому я тебе запитав про це.

Поясню, чому. Тому що, люди, які більше розбираються у політичних речах, а менше у мистецтві, вони подивилися цей фільм, і він видався їм дещо однобічним. Я знаю багато таких людей.

Я висловлю точку зору критичну, не свою, я її поділяю лише частково, але маю право висловити. Що сама перемога революції, як такої, була зведена до успіху, до вчинку, до гарної поведінки купи людей у пагонах, чим применшувалася роль великої кількості, мільйонів людей, які вибороли цю революцію.

І саме тут політик з іншого табору, який начебто профінансував цей фільм, був абсолютно в пригоді.

Олесь Санін: Наскільки я знаю, людина, яка фінансувала цей фільм, ніяк не впливала на виробництво фільму. Принаймні, я про це абсолютно нічого не знав.

На мене не було ніякого тиску, я жодного слова не почув ні від Володимира Ар’єва, ні від автора тексту Наталки Фісич, ні від інших людей. Я робив те, що хотів, робив оцінки ті, які я бачив. Тому там були порівняння з театром, оперою, високим заміром мистецтва, з фіналом, з підняття завіси і так далі.

- Фільм цікавий, але ти сам як митець, ти задоволений кінцевим продуктом?

Олесь Санін: Я дуже задоволений. Мені дуже цікаво дивитися зараз, тим більше, що фільм на сьогоднішній день став, як мені кажуть, лідером продажу DVD ігрового кіно в Україні. Другий тираж диску, який надрукований, розпродається.

Мені надзвичайно зараз цікаво дивитися на цей фільм, на ті інтерв’ю, які тоді мали інтерес в момент зйомки, вже різниці і зміни самих політиків з часу, коли вони стояли на Майдані, були в інтерв’ю.

А зараз – це просто зміни радикальні, це вже інша зовсім планета, і цим мені подобається кіно, як я його робив.

Мені дуже хотілося б самому спробувати зробити картину, де я сам спробував би зрозуміти і себе, і те, що відбувалося на Майдані, свої переживання, переживання багатьох мільйонів людей із абсолютно різних таборів. Це в подіях, які ми тепер розповідаємо, що це була революція. Так, це справді була революція, але їх було декілька, і про це була картина.

- Я власне враження можу висловити: фільм неоднозначний, але фільм, безумовно, став явищем.

Я насправді сподіваюся, що таких явищ в Україні буде якомога більше найближчим часом, саме тоді ми отримаємо справді якісний, професійний кінематограф.

Олесь Санін: Дякую. Я дуже боявся однозначності, дуже з цим серйозно боровся. Хотів, щоб велика частина оцінки самих полій, як має бути в документальному кіно, була в душах людей.

І дуже боявся того, щоб сталося те, що було б схоже на якусь пропаганду чи ідеологію.

- Але повертаючись до політики, ти дуже красиво і багато говорив про Помаранчеву революцію, багато з цих думок особисто я наприклад, поділяю.

Менше з тим, під час останньої передвиборної кампанії в Інтернеті з’явилися чутки про те, що Олесь Санін – це не лише такий добродій, який свого часу в стислі терміни за власний кошт виробив купу телеанонсів про Україну до Євробачення, але це людина, яка добряче заробляла на Партії регіонів під час парламентських виборів. Це правда чи ні?

Олесь Санін: Це неправда. Це була частина історії, організованої співтоваришами і так далі, які боролися за ринок праці, режисерів Євробачення і все, що було з цим пов’язане.

І було також пов’язане з матеріалом, який вони побачили під час прес-конференції презентації Євробачення, де використовувався матеріал, який транслювався на каналі ICTV, який ніякого відношення до партійних історій чи виборів не мав.

Був схожий, це причинило цілу низку моїх переживань і всього іншого, але це частина професії, з якою приходиться жити. Відповідати на всі порухи в цей бік достатньо складно.

- Можу тебе заспокоїти, якщо це тебе втішить, що журналістам з цим зустрічатися доводиться не менше, а навіть більше.

Олесь Санін: Я розумію, що великій частині людей, які належать до цієї компанії журналістів, їм треба якось годувати свої сім’ї. І коли я прийшов до цієї думки, мені стало легше жити і оцінювати людей, з якими ти говориш, які тобі посміхаються, розповідають про свої трохи не сімейні проблеми, а в кишені їх увімкнений диктофон, і вони це потім використовують.

- Тобто ти до цього ставишся з розумінням...

Що б ти побажав молодим? Ти сам ще не старий, але вже такий митець, забронзовів. Що б ти побажав молодим, які нас зараз слухають, які збираються робити безнадійну працю, стати кінорежисером в Україні?

Олесь Санін: Я побажав би просто не зупинятися, не ходити і нудитись, скавчати, що ніхто не дає робити, а брати в сусіда побутову камеру чи мобільний телефон і займатися тим, що називається кіно.

І показувати це друзям, знайомим, на будь-яких роботах фестивалях робити висновки, не втрачати надії. Кожен день думати, що наступний день буде кращим, і ти зможеш зробити те, про що ти мрієш.

- Головне, щоб не останнім.

Ми прощаємося з вами до наступної суботи. На все добре.

Олесь Санін: Щасти!