Доступність посилання

logo-print
09 грудня 2016, Київ 02:52

Молитва в бронзі. У Дніпропетровську пройшов Міжнародний фестиваль церковного дзвону.


Юлія Рацибарська Дніпропетровськ, 11 вересня 2006 (RadioSvoboda.Ua) - На вже другий фестиваль дзвонарського мистецтва до Дніпропетровська з’їхалося 10-ро дзвонарів з міст України та Росії. Канонічний церковний дзвін і авторські композиції учасники «Дніпровського дзвону» виконували на дзвіниці церкви Святого Миколая на Монастирському острові посеред Дніпра.

Дзвонарка Галина Марчук.
Говорить без язика, а всі його чують — і вельможний пан у замку, і черниця в келії, і дитина в колисці. Так кажуть про церковний дзвін у народі. Музикознавці ж відзначають його унікальність — він єдиний серед музичних інструментів, що одночасно дає інфра- та ультразвуки, не чутні людському вуху. Кожен дзвін — це не нота, а цілий акорд, основний тон з кількома відзвуками. Виливають церковні дзвони за строгою пропорцією — на кожен грам міді — чверть грама олова, навіть дрібка цинку може зіпсувати те, що називають голосом дзвону.

Галина Марчук — єдина жінка-учасниця цьогорічного фестивалю дзвонарів у Дніпропетровську — працює в історико-культурному заповіднику Луцька. Пані Галини зібрала цілу колекцію старовинних дзвонів і влаштувала єдину в Україні виставку. Мистецтву церковного дзвону співробітниця заповідника навчилась у петербурзького майстра, тепер передає його волинським дітям.

Використовувати дзвони у храмах на сучасних українських землях, каже пані Галина, почали щонайменше тисячу років тому, у жіночих монастирях дзвонарками були виключно жінки. За радянських часів мистецтво практично втратили, відійшли у небуття і деякі секрети виконання, і хитрощі майстрів-ливарників.

«Цей музичний інструмент повинен бути уже налаштований з заводу. Що є, то є, на тому й дзвонимо. Так налаштувати дзвони дуже складно, хоча старі дзвонарі робили, вони підточували дзвони, вони доводили дзвони до певної ноти. Сучасні заводи того не роблять».

Дзвін — це завжди імпровізація?

«Кожен дзвонар собі імпровізує, але є устав церковних дзвонів — благовіст, передзвони, буденний, дзвін, святковий дзвін. Кожен дзвонар два рази одну й ту саму мелодію не виконає. Ну й ми так стараємось, щоб те, що почули, покласти його на ноти, щоб залишилося у пам’яті».

Церковний дзвін — це не музика на дзвонах, це — молитва в бронзі,— каже експерт Московського дзвонарського
Ілля Дроздихін.
центру Ілля Дроздихін. У Росії професія «дзвонар» з цього літа включена до Трудового кодексу, отож пан Ілля має повне право називати себе дзвонарем за фахом. За подзвіном він визначає душевний стан того, хто дзвонить. У фестивальних виступах дзвонарів, каже, найчутніше — хвилювання перед численною публікою. Ілля Дроздихін дзвонить з 10-ти років і вірить у те, що церковний дзвін має лікувальні властивості. Ілля Дроздихін (переклад з російської):

«На собі відчувається. Доведено, що звук з дзвону розповсюджуються хрестом. Язик б’є в одну сторону — йому на противагу йде повітря в інший бік, а з боків теж ідуть невеликі звукові хвилі. Тобто в духовному плані, можна казати, що це має якесь значення. Але в науковому — поки що ні. В цій галузі мало хто проводить дослідження. Всі організації, які займаються дзвонами, перебувають на самофінансуванні».

Розповів молодий дзвонар із Москви Ілля Дроздихін. В Україні, кажуть учасники фестивалю, дзвонарі також не відчувають особливої уваги з боку держави. Фестивалі мистецтва дзвону — поки рідкість, та й проводять їх, як у Дніпропетровську, зазвичай під егідою однієї конфесії. Між тим, як вважають дзвонарі, відродження церковного дзвону могло б стати потужним об’єднавчим фактором для людей різних віросповідань.
XS
SM
MD
LG