Олег Ладиженський та Дмитро Громов - Генр Лайон Олд.(переклад) “У нас є читач – студент і 70-річний читач - професор із Оклахоми. Є читач – інженер і театральний режисер, тому виділити групу за соціальним положенням чи віком свого читача ми не в змозі”.
Свій перший і найвідоміший цикл творів Олді назвали „Бездна голодних глаз”. Його назву і тлумачення пояснюють природою театру (Ладиженський – театральний режисер, а Громов грав в його студії).
(переклад) “Актор, виходячи на сцену, не бачить людей, його засліплюють софіти, він бачить тільки очі – голодні очі, які чекають від нього - а що він зараз зробить, скільки коштує, що скаже, як виглядає. Це чекають від нього, а він того ще не розуміє – таке тлумачення у фантастів щодо свого призначення в літературі”.
До речі, головний рецепт успішності письменника від Олді:
(переклад) “Доти, доки ми не поставили крапку і не продивився редактор – ми не допускаємо в цей процес ні видавців, ні критиків, ні друзів, ні читачів. Ми пишемо в цей час тільки те, що нам подобається, за що нам не буде соромно, так, як ми хочемо. От коли ми закінчили - приходить видавець. Це наш головний і єдиний рецепт”.
Генрі Лайон Олді не виставляли свої твори на цьогорічний „Зоряний міст” – це ще один їх принцип в роботі – бо вони є його організаторами. А зробити так, щоб протягом трьох днів і гості, і мешканці міста змогли поспілкуватися із своїми кумирами - Мариною і Сергієм Дяченками, Сергієм Лук’яненком та ще близько 200 авторами – фантастами - в цьому бачать своє головне завдання. Правда, за 8 років існування фестивалю, 2 рази робили виключення – через співавторство із Дяченками. Тоді ж і отримували Золотого Кадуцея - головний приз фестивалю.