Доступність посилання

10 грудня 2016, Київ 09:25

Стан релігійної свободи в світі і в Україні.


Віктор Єленський

Слухати:

Віктор Єленський: Коли є свобода вибору – обирають свободу!

На хвилях Радіо Свобода щотижнева програма “Свобода совісті” та я, її ведучий Віктор Єленський.

Вже вдев’яте Держдепартамент Сполучених Штатів Америки оприлюднює щорічний звіт з дотримання релігійної свободи в різних країнах світу. Після 11 вересня 2001 року правозахисники кожного разу побоюються, що Сполучені Штати не дражнитимуть своїх союзників по антитерористичній боротьбі, які зовсім не завжди є зразками у дотриманні прав людини, і що США можуть відтак пожертвувати принципами заради зміцнення коаліції.

Але цьогорічний звіт цитує слова держсекретаря США Кондолізи Райз: “Для Сполучених Штатів немає більш фундаментального питання, ніж свобода релігії і релігійної совісті. Ця країна була заснована на цьому ґрунті, і це є серцем демократії".

Нагадаю, що звіт про стан релігійної свободи в світі оприлюднюється Держдепартаментом, починаючи з 1998 року, і закон зобов’язує президента США застосовувати санкції проти країн, де найбільш брутально порушуються релігійні свободи.

Джеремі Ганн, працював головним радником Посла з Надзвичайними Повноваженнями з питань релігійної свободи у світі Державного департаменту США. Професор Ганн неодноразово брав участь у підготовці звіту і добре знає, як він конструюється.

Джеремі Ганн: Звіт з релігійної свободи був запроваджений діячами Конгресу згідно з Актом про релігійну свободу у світі. Конгрес доручив Державному департаментові Сполучених Штатів готувати щорічний звіт про стан релігійної свободи у всьому світі.

Механізм його створення такий: американські дипломати у всіх країнах світу готують свої звіти і надсилають їх до Вашингтона. Потім відбуваються дискусії, оцінка свідчень тощо. Тобто, здійснюється те, що важко було б якісно зробити неурядовим організаціям.

Можна сперечатися щодо методології підготовки звіту, тих чи інших оцінок, але це найкраще у цій сфері. Це певний стандарт і доволі корисний документ. Одна країна, яку не включено у цей звіт, - це Сполучені Штати.

Віктор Єленський: Переважна більшість населення планети має релігійні переконання, і для багатьох людей релігія посідає центральне місце в їхньому житті.

Водночас право на релігійну свободу не стало набутком всіх. Тривають релігійні переслідування, які забрали в минулому мільйони і мільйони людських життів.

Укладачі Всесвітньої енциклопедії християнства підрахували, що від 33 року нашої ери 69 мільйонів 420 тисяч християн вмерли насильницькою смертю за свою релігійну належність.

До цього 70-мільйонного мартирологу потрапили і поодинокі мученики за віру і цілі народи, котрі винищували за те, що вони сповідували християнство, і, треба дивитися правді в очі, жертви релігійних війн і конфліктів, у яких одні християни винищували інших християн як єретиків.

Криваві переслідування зовсім ще не стали сторінкою в історії християнства. Достатньо згадати хоча б геноциди у Судані і Руанді. З крижаною регулярністю надходять вістки про замордованих ченців і черниць, місіонерів, священиків і навіть єпископів.

Хоча, звісно, переслідувані християни сьогодні частіше стають не жертвами фізичного насильства, а більш або менш брутальних утисків й обмежень їхньої совісті.

Автори згадуваної енциклопедії підрахували, що відповідальність за життя майже 9 мільйонів християн із загальної кількості 69 мільйонів, які загинули через свою релігійну належність, несуть мусульмани. Ті ж автори виснували, що самі християни несуть відповідальність за не менше число мусульман, які загинули тому, що були визнавцями ісламу.

Тому цей звіт – це ще одна можливість привернути увагу урядів, міжнародних організацій, громадськості до долі переслідуваних і мобілізація зусиль задля допомоги ним.

На сьогодні на Близькому Сході і в Південній Америці, в Китаї і в Африці, у В’єтнамі і в Північній Кореї люди й надалі піддаються нагінкам, репресіям, нерідко тортурам за свої релігійні переконання. Їхнє право мати, поширювати і маніфестувати ці погляди порушується прямо або опосередковано, брутально або в прихований спосіб.

Порушення релігійної свободи у звіті класифікуються у п’ять груп. Причому стан свобод і прав людини в першій і останній виглядають просто не порівнюваними.

Перша група – це країни, де тоталітарні або авторитарні режими контролюють будь-які маніфестації релігійної активності, витлумачують релігійні спільноти, як ворогів, і жорстоко переслідують найменші вияви незгоди з режимами. Деякі релігійні спільноти розглядаються владою як такі, що становлять загрозу національній безпеці.

При цьому звіт робить важливе уточнення. Пропонується чітко розмежовувати релігійні групи, які висловлюють законне політичне невдоволення від тих, які використовують релігію як прикриття для терору й насильства.

Країни цієї групи визначаються як країни особливого занепокоєння. У різні роки до переліку таких країн були внесені Бірма, Китай, Іран, Еритрея, Лаос, Куба, В’єтнам, Північна Корея та інші.

До таких країн, згідно з Актом про релігійну свободу в світі, мають бути застосовані різноманітні санкції.

Наскільки це виявляється ефективним? Відома американська дослідниця проблем свободи совісті професор Елізабет Сьюелл визнає, що із санкціями також бувають проблеми:

Елізабет Сьюелл: Що трапляється насправді, так це те, що найбільш брутальні порушники релігійної свободи, як-от Північна Корея чи Китай, є порушниками інших прав людини і демократичних норм.

На багато з таких країн вже накладено всі можливі санкції. Я не знаю, що ще тут можна зробити.

Але щодо деяких інших країн, де порушуються релігійні права людини, критицизм з боку Сполучених Штатів на мою думку, мав би бути підсиленим. Це такі, наприклад, країни, як Узбекистан чи Туркменістан.

Віктор Єленський: Між тим, внесення до списку країн особливого занепокоєння з відповідними санкціями, не є одвічним. Два роки тому, наприклад, Саудівська Аравія була визнана країною особливого занепокоєння. Цьогоріч санкції скасовано через покращення ситуації і ряд кроків, яке здійснив саудівський уряд для розвитку толерантності в країні й захисту релігійних меншин.

Звіт також визначає країни особливого інтересу з огляду на дотримання в них принципів свободи совісті. Це країни, чиї уряди відкрито здійснюють політику переслідування релігійних меншин і невизнаних релігійних спільнот.

Серед них Куба, де незареєстровані релігійні групи, відкрито переслідуються, Єгипет, де релігійним меншинам відмовляють у праві на гідний вираз їхніх релігійних почуттів, Індія, де регіональні власті здійснюють дискримінаційну політику щодо тих чи інших релігій.

Серед таких країн пострадянські Туркменістан і Узбекистан. Тут діють винятково репресивні закони стосовно релігійних об’єднань. Місіонери українських євангелічних спільнот, котрі побували в цих середньоазійських країнах, свідчать про утиски і погроми, які є безжальнішими за радянські.

До третьої групи звіт зараховує країни, де уряди ігнорують вияви ворожнечі стосовно релігійних меншин і нічого не роблять, щоби захистити своїх громадян, які стають жертвами насильства на релігійному ґрунті. Це відбувається у цілій низці країн, перелічених у звіті: від Бангладеш до Нігерії, від Індонезії до Гватемали.

Ще одна група порушників релігійних свобод - країни, де запроваджені закони, які ставлять релігійні організації у нерівні обставини. Часом це просто результат історичних обставин, але нерідко такі законодавчі установлення призводять до дискримінації певних релігійних об’єднань.

Нарешті остання група – це деякі західноєвропейські країни з дуже високими стандартами у сфері прав людини, які однак, на переконання Держдепартаменту США, несправедливо визначають певні релігійні спільноти як небезпечні культи і відтак ставлять їх у складне становище.

Що ж стосується Україна, то вона серед порушників не згадується. Звіт констатує: Конституція і закон “Про свободу совісті та релігійні організації” забезпечує свободу релігії, і уряд в цілому поважає це право на практиці.

Однак на локальному рівні існують окремі проблеми, коли місцеві власті беруть сторону в суперечках між релігійними організаціями.

Релігійні групи всіх напрямків процвітають, водночас деякі місцеві чиновники перешкоджають спробам релігійних меншин або нетрадиційних релігій в реєстрації та у купівлі чи оренді майна.

Які головні проблеми для релігійної свободи бачить зовнішньополітичне відомство США в Україні? Звичайно, пов’язані з міжцерковними конфліктами в Україні, які, звісно, не порівняні з періодом зламу 1980-х-1990-х років, але часом даються взнаки досить гостро.

Далі, це проблема повернення колись відчуженого в церков майна, виділення земельних ділянок для будівництва храмів і молитовних будинків. Загальними є скарги на місцеві власті. Ті більш або менш уважно ставляться до потреб церков, чиї вірні становлять в області більшість віруючих і набагато менш переймаються, а часом просто ігнорують інтереси меншостей. При цьому одна й та ж сама церква в Україні перебуває в статусі домінуючої в одному регіоні і меншості в іншому. Тому скаржаться всі.

Спроби поладнати відносини між собою і, наприклад, віддати братам-християнам храм в Донецьку в обмін на храм у Львові все ще закінчуються безрезультатно. Власті також не відвикли на свій смак визначати, яка віра є справедливою, а яка не дуже. Нечисленні релігійні групи відтак стикаються із нерозв’язними проблемами, які легко вирішують ієрархи великих церков.

У цьогорічному звіті чимало уваги приділено антисемітським виявам. Йдеться, зокрема, про минулорічне побиття двох студентів єшиви, а згодом і рабина та його сина в Києві, побиття учнів єврейської школи в Сімферополі, випадки вандалізму на єврейських кладовищах та меморіалах у Севастополі, Дніпропетровську, в Рівненській області.

Звісно, не обійшов звіт увагою і діяльність Міжрегіональної академії управління персоналом, на долю якої припадає майже 80 % всіх антисемітських публікацій, оприлюднених впродовж останнього року.

Але автори документу відзначили і той факт, що щільно пов’язана із МАУП Українська консервативна партія, набрала на парламентських виборах 2006 року 9 сотих відсотка голосів.

Інколи релігійні діячі відчувають на собі такий собі подих внутрішньополітичної боротьби, яка, виявляється, не лишає в Україні абсолютно вільних від себе обширів. Наприклад, у звіті згадується скарга Всеукраїнського Союзу об’єднань євангельських християн-баптистів на Генеральну прокуратуру, яка, тобто прокуратура, намагається конфіскувати головну управлінську будівлю Союзу в центрі Києва.

Керівники баптистського братства, йдеться у звіті, не виключають тут зв’язку із політичними справами, оскільки один з членів Церкви у недавньому минулому був впливовим урядовцем. Очевидно, йдеться про Олександра Турчинова, який є членом однієї з церков євангельських християн-баптистів. І треба визнати, що коли він перебував не в опозиції, а на чолі Служби безпеки України, проблеми з будівлею не виникали.

Звіт згадує, що посольство Сполучених Штатів надало грант Інституту релігії і суспільства Українського католицького університету для моніторингу стану релігійної свободи в Україні.

Директор Релігійної інформаційної служби України Тарас Антошевський, який був безпосереднім виконавцем цього моніторингу, оцінює стан релігійної свободи в Україні на впевнене “добре.”

Тарас Антошевський: Напевне, тверду 4. Не можна сказати, що у нас все ідеально, щоби ставити 5, але не можна сказати, що в нас є все аж так погано, щоб ставити щось нижче 3. Зокрема, це в тому розумінні, що наше законодавство захищає. Загалом всі релігійні організації, які хочуть жити за законом, мають можливість, якщо їх хтось ображає, захищати свої права.

Тому, я вважаю, у нас загалом доволі добра ситуація з релігійною свободою. Зрештою, якби у нас так було б погано, то, напевне, у нас не було б і такої кількості конфесій, і ми, напевне, набагато б більше мали прикладів якоїсь такої відвертої зневаги чи боротьби з релігіями, які є, скажімо, в Білорусі, в Росії чи в інших пострадянських країнах.

Віктор Єленський: Звісно, українські експерти добре бачать всі проблеми, які існують в сфері свободи совісті в їхній країні. Покращання ситуації вони пов’язують із вдосконаленням законодавства про свободу совісті, із підвищенням ефективності судової і виконавчої гілок влади, а також зі здатністю релігійних лідерів встановити цивілізовані, якщо вже не братерські форми відносин. Адже релігійний плюралізм – це не тільки багатоманітність релігій, а й прагнення їхніх визнавців до взаєморозуміння й взаємозбагачення.

НА ЦЮ Ж ТЕМУ

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG