На те, щоб знайти рідкісні документальні матеріали про Олександра Макарова, письменник Володимир Платонов витратив рівно рік. Краєзнавчі музеї за полярним колом, державні архіви, теки документів у Печорзалізтаборі… Разом з Ярославом Голованем, розповідає пан Володимир, вони працювали в архівах КДБ — Голован шукав дані про заслання Корольова на Колиму, Платонов — про ув’язнення Макарова. Усі «світочі» вітчизняної ракетобудівної галузі, каже автор книги про Макарова, Володимир Платонов, скуштували таборової баланди.
«Хто ж будував перший вітчизняний серійний ракетний завод? Колишній «зек» Корольов, колишній «зек» Глушков, колишній «зек» Макаров. Всі вони були «вороги», всі вони були «шкідники». Макаров відсидів, здавалося б, «шкідник» — а призначили його керувати на найбільш секретний радянський завод з випуску ракет».
За що Олександр Макаров, керівник одного із найпотужніших на той час автомобільних заводів у Росії, у 1940-ому році потрапив у немилість радянської влади і чому в його офіційних документах місяці таборів позначені як «відрядження», досі не зрозуміло. Офіційна версія — його посадили за так зване шкідництво — ніби то не контролював якість продукції, яку виготовляли на підприємстві, і звільняв з посад так званих висуванців — молодь, поставлену компартією на високі посади. Однак у автора дослідження своя версія. Володимир Платонов:
«За що судили? За що судили мільйони людей в Радянському Союзі? Важко пояснити. Будувалась дорога у заполярні Котлас — Воркута. Не вистачало людей. А Макаров був спеціалістом-залізничником, от його взяли і — туди».
Після дострокового звільнення з ув’язнення, каже Володимир Платонов, 1942-го року, коли вітчизняна «оборонка», як ніколи потребувала фахівців, доля Макарова не без руки радянських владоможців зробила крутий віраж — він став керівником низки машинобудівних заводів, а потім і найсекретнішого «Південмашу» у Дніпропетровську — заводу, що прикриваючись виробництвом тракторів, випускав міжконтинентальні балістичні ракети.
Про роки заслання Макаров говорити дуже не любив навіть у приватних розмовах, — згадує Володимир Платонов, який упродовж багатьох років приятелював з Макаровим. Мало хто взагалі здогадувався про внутрішній світ людини, котра керувала ракетним гігантом, що, без перебільшення, впливав на хід подій у світі. У пам’яті автора книги Олександр Макаров залишився таким:
«Хто йому дав це прізвисько, я не знаю. Але всі шанобливо називали — Дід. Це такий дід, який сам не спить й іншим не дає. Ходив по заводу, літав на полігони, по чотири-по п’ять місяців був у відрядженнях. І взагалі то він був дуже доброю людиною. Зла ніколи не тримав».
Розповів про відомого українського ракетобудівника Олександра Макарова, його давній приятель, письменник, автор щойно виданої у Дніпропетровську книги «Макаров» Володимир Платонов.
«Хто ж будував перший вітчизняний серійний ракетний завод? Колишній «зек» Корольов, колишній «зек» Глушков, колишній «зек» Макаров. Всі вони були «вороги», всі вони були «шкідники». Макаров відсидів, здавалося б, «шкідник» — а призначили його керувати на найбільш секретний радянський завод з випуску ракет».
За що Олександр Макаров, керівник одного із найпотужніших на той час автомобільних заводів у Росії, у 1940-ому році потрапив у немилість радянської влади і чому в його офіційних документах місяці таборів позначені як «відрядження», досі не зрозуміло. Офіційна версія — його посадили за так зване шкідництво — ніби то не контролював якість продукції, яку виготовляли на підприємстві, і звільняв з посад так званих висуванців — молодь, поставлену компартією на високі посади. Однак у автора дослідження своя версія. Володимир Платонов:
 |
| Книга про Макарова. |
| (© RadioSvoboda.Ua) |
Після дострокового звільнення з ув’язнення, каже Володимир Платонов, 1942-го року, коли вітчизняна «оборонка», як ніколи потребувала фахівців, доля Макарова не без руки радянських владоможців зробила крутий віраж — він став керівником низки машинобудівних заводів, а потім і найсекретнішого «Південмашу» у Дніпропетровську — заводу, що прикриваючись виробництвом тракторів, випускав міжконтинентальні балістичні ракети.
Про роки заслання Макаров говорити дуже не любив навіть у приватних розмовах, — згадує Володимир Платонов, який упродовж багатьох років приятелював з Макаровим. Мало хто взагалі здогадувався про внутрішній світ людини, котра керувала ракетним гігантом, що, без перебільшення, впливав на хід подій у світі. У пам’яті автора книги Олександр Макаров залишився таким:
«Хто йому дав це прізвисько, я не знаю. Але всі шанобливо називали — Дід. Це такий дід, який сам не спить й іншим не дає. Ходив по заводу, літав на полігони, по чотири-по п’ять місяців був у відрядженнях. І взагалі то він був дуже доброю людиною. Зла ніколи не тримав».
Розповів про відомого українського ракетобудівника Олександра Макарова, його давній приятель, письменник, автор щойно виданої у Дніпропетровську книги «Макаров» Володимир Платонов.