Доступність посилання

10 грудня 2016, Київ 03:21

Дійова особа: засновник приватного дитячого видавництва “А-ба-ба-га-ла-ма-га” Іван Малкович.


Сергій Рахманін 23 вересня 2006 року, Київ

Сергій Рахманін

У нас сьогодні дуже відомий, вельми знаний і надзвичайно цікавий гість. Я не помилюся, якщо висловлю припущення, що ця людина є менш відома, ніж його творіння, бо ця людина займається напевне найблагороднішою справою – видає дитячі книжки.

Це Іван Малкович. Що ми знаємо про нього? Напевне я знаю трохи більше від вас. А для тих, хто взагалі нічого не чув, я маю надію, що таких людей немає, наше невеличке ефірне досьє.


Іван Малкович
Малкович Іван Антонович народився 10 травня 1961 року в селі Нижній Березів Косівського району Івано-Франківської області у родині з давнім і шляхетним родоводом.

Хоча ця місцевина гуцульська, гуцулом себе не вважає, адже березуни, скоріш за все, походять від білих хорватів.

Про своє рідне село каже, що це одне з найкращих місць на землі. Закінчив скрипковий клас Івано-Франківського музичного училища та філологічний факультет Київського державного університету ім. Т. Г. Шевченка.

Засновник першого в Україні приватного дитячого видавництва “А-ба-ба-га-ла-ма-га”, автор збірок “Білий камінь”, “Ключ”, “Вірші”.

Ще 19-річному віці на всеукраїнському семінарі молодих авторів його обрали найкращим поетом. Вихід його першої книги гаряче відстоювала легендарна українська поетеса Ліна Костенко.

1986 року Іван Малкович став наймолодшим членом Спілки письменників СРСР. Редактор, упорядник, автор і перекладач декількох десятків книжок для дітей. “Це людина, маніакально віддана ідеї “особливо якісної української книги”. Одружений, має двоє синів.

Сергій Рахманін

Пане Іване, якщо я не помиляюся, “А-ба-ба-га-ла-ма-гу” створили у 1992 році. Вона стала першим дитячим видавництвом, найпотужнішим лишається ще й досі. Як Вам спало на думку? Звідки з’явилася така ідея? Безумовно, вона благородна, але мені здається, на той час абсолютно безнадійна.

Іван Малкович


Я не думав спочатку про видавництво, я думав про одну книжку. Це була абетка, вона починалася з “Ангела”, принципово. Я не хотів, щоб вона починалася з “Акули” чи з “Автобуса”, чи ще з чогось. Хотілося саме з “Ангела”.

Треба було зробити багато склейок в цій абетці, бо вона була картонною. Всі казали, що це неможливо. Тоді мені довелося самотужки ходити по фабриках і шукати, хто б сказав, що це можливо.

Така знайшлася фабрика, і тоді стало зрозуміло, що треба самому це робити, бо ніхто не хотів братися з видавців. “Ангел”, якось не дуже... Вже незалежна Україна, все нормально, тоді дуже було це популярно, але таку книжку важко було зробити. Так і вийшло.

Але насправді, Сергію, я би так хотів виступити сьогодні у Вашій ролі і Вас щось запитувати. Бо я надзвичайно ціную Вашу роботу у “Дзеркалі тижня”, Ваші статті – це барометр навіть не на тиждень, а на якийсь час. Я їх дуже люблю, Ваші і Юлії Мостової.

Сергій Рахманін

Дякую. Але давайте все ж таки про Вас і про книжки.

Ви сказали, що перша книжка була пов’язана з янголом. У Вас є дуже відомий, блискучий як на мене, вірш “З янголом на плечі”, який співає Марійка Бурмака.

Я знаю, що Ви купували у всесвітньо відомої художниці Євгенії Гапчинської, картини якої купують Лучано Паваротті, Микита Михалков і дуже багато представників нашої української еліти, Ви купили в неї картину, де також зображені янголи.

Чому у Вас постійно ці янголи присутні? Звідки це взялося? З дитинства? Може це якась нездійсненна мрія? Чому янголи?

Іван Малкович


Я ріс в Карпатах. Особливим є в Карпатах різдвяний дивовижний цикл, коли приходить Миколай. До моєї хати приходив Миколай і приходить досі, вже 43 роки. Діти збираються десь із третини села. Звичайно, там є ангел, є чорт. Можливо це звідти.

А може це перша молитва, яку мене навчила мама, ще коли мені не було й трьох років. Це “Ангелику мій”. На західній Україні цю молитву всі знають.

Зрештою, абетка починається з ангела. І на основі цієї дитячої молитви, щоб якось дерелігізувати цю книжку, я зробив:

Ангелику мій, охоронцю мій, Рано, ввечері, вдень і вночі Будь мені до помочі. Свічечкою присвіти, Крилами захисти.

Тобто трохи я там доробив по-своєму, але ця молитва, власне, супроводжувала. Тому ангел для мене дуже важливий і не надуманий.

Але його, коли я ще видавав свої поетичні книжки, завжди викидали з усюди. З кожної книжки, з кожного вірша. Його міняли на метелика, на мольфариків, я вже забув, на що, але вони не могли з’явитися тоді.

Сергій Рахманін

Вам належить дуже цікавий афоризм: щось українське має бути найкращим. І Ви вважаєте, що найкращою має бути українська література.

Ми неодноразово тут з різним митцями спілкувалися на тему, чи існують такі поняття як українське кіно, українська музика. Напевне, багато в чому завдячуючи Вам, у нас з’явилося таке поняття як українська література.

Воно має купу проблем, але воно з’явилося. Українська література взагалі і українська дитяча література зокрема.

Все ж таки, що читають наші діти? Що читають наші люди? Про це ми дізнавалися, звичайно, на Петрівці (книжковий ринок у Києві – авт.). Ми розпитували киян, що вони купують, що вони читають, чи надають вони перевагу українській книжці, чи задоволені вони якістю української книжки. Отже, vox-populi.

Респондентка


Я шукаю посібники для дитячого садочка. Особисто те, що мене хвилює, це, погляньте, методичні посібники. Це все для дітей із затримкою психічного розвитку. Все російською мовою.

Респондентка

Я сама не знаю, що шукаю. Ви мене не запитуйте. Я згадую, що мені потрібно, не можу пригадати. Я читаю українською. А художньої літератури я вже не пам’ятаю, коли читала. Я не знаю її не рівня, ні якості.

Респондентка

Ми шукаємо подарунок подрузі. Я шукаю книгу Пауло Коєльйо “Одинадцять хвилин”.

Респондентка

Я більше люблю російську літературу. Навіть не так російську, але неукраїнську.

Респондентка

Де рекламується наша запитана українська література? Де про неї можна почути?

Респондентка

Я шукаю книжку для своєї дитини. Моїй дитині 2 роки, шукаю українською мовою. Є, мене задовольняє. Якщо художню – краще російською, чомусь ближче.

Респондент

Переважно читаємо російські твори, тому що у сім’ї всі спілкуємося російською.

Респондент

Є такі шокуючі цифри: 2-3% на усьому ринку в Україні займають українські книги.

Сергій Рахманін

Отже, ми щойно почули точку зору людей, які читають. І картина, якщо не є безнадійною, то, принаймні, сумна.

Я хотів би поговорити з Вами про тему, про яку Ви неодноразово висловлювалися, про роль держави в розвитку української книги.

Зокрема, Ви говорили про те, що начебто існує закон, який буцімто надає пільги книговидавцям. Але він дуже теоретичний, говорили Ви, і будь-який “ушлий” податківець за бажання може здерти з книговидавця скільки завгодно коштів.

Зокрема, саме тому Ви збиралися пройти до Верховної ради, зсередини змінити ситуацію, змінити цей закон і все ж таки надати пільги видавцям.

Невже цього не можна зробити поза межами Верховної Ради? Невже Ви і ще багато людей, які опікуються проблемами української літератури, української книжки (зокрема, той же Андрухович, та ж Бурмака, той же Вакарчук, я можу назвати багато імен), невже ви не можете зробити потужний пул, потужну піар-кампанію і зламати цю ситуацію?

Іван Малкович


В принципі, я думаю, що треба завжди пробувати, не можна відмовляться. Думаю, що можливо ця спроба чимось би і закінчилася. Хоча в даній ситуації якось стає все безнадійніше. І ці опитування... Краще їх проводити, напевне, у Львові... Це така сумна, знаєте, втіха.

Чому так буває? У мене іноді опускаються руки, і я взагалі нічого не хочу робити. Бо я розумію, що те, що я видаю, це малесенька краплиночка в морі всього, що я сам не можу нічого переламати і ще кілька видавців.

Я і роблю те, що російською мовою не видаю, видаю тільки українською. І наголошую на тому, що якби я видавав російською, то видавництво мало б ще кілька мільйонів гривень оберту на рік.

Це дуже важливо для видавництва, це давало нам би можливість робити більше книжок. Але я цього не роблю.

Тому що у Росії наші книжки виходять російською мовою.

Сергій Рахманін

Але там є обмеження “без права продажу в Україні”.

Іван Малкович


Так, і я таким чином їх вчу, що “в Україні”, але не “на Україні”. І там є у нас свої фанати, дуже відомі люди.

Сергій Рахманін

Я знаю, що ваші книжки користуються попитом. Принаймні “100 казок”, я знаю, охоче купують в Росії.

Іван Малкович


Все було б нормально, якби ми тут так само російською робили. Але я ніби такий даю знак, може хтось би підтримав мене в цьому, щоб ми казали, що українське може виживати, воно може бути дуже достойне, дуже цікаве, краще.

І мене тішить, що наприклад, того ж “Гаррі Поттера”, коли ми видаємо швидше український переклад, ніж російський, в Донецьку у нас пішло мінімум 5-6 тисяч книжок. Але є деякі підрахунки, що може навіть 8 тисяч.

Тобто люди вперше купили за свої гроші книжку українською мовою і прочитали її. Це дуже важливо. Такі факти мене тішать значно більше, ніж гіпотетичні обороти грошей, якщо б ми видавали російською мовою.

Але все одно цього дуже мало. В людей втратилася довіра до української літератури. Я вважаю, що в цьому завинила школа, тому що коли я дивлюся на шкільні програми, що вчать наші діти, що їх змушують вчити, це справді на голову не налазить.

Я хотів колись влізти з одним підручником для 1-2 чи 3-го класу з читання, і це мені не вдалося.

Сергій Рахманін

Чому?

Іван Малкович


Там велика мафія. Підручники – це величезні кошти. Я видаю “Гаррі Поттера”, наприклад, 100 з гаком тисяч, а для підручника – це нормальний наклад. 200-300 тисяч – це величезні гроші.

І “Гаррі Поттер” нас годує, ця книжка нам дає можливість видавати кольорові книжки. А кольорові книжки збиткові, тому що дорогі художники і так далі.

Я вважаю, що тут дуже завинила школа і програми, які вкладає школа.

Сергій Рахманін

Але чи тільки школа? Я знаю, що у Вас була певна ідея. Існує, скажемо, усталена точка зору, що для розвитку української книжки достатньо буде запровадити збільшені податки чи акцизи на іноземну літературу.

У Вас, я знаю, є інша точка зору, яка мені, наприклад, більше до вподоби. Щоб з кожної іноземної книжки: російської, британської, будь-якої, 10 копійок йшло на розвиток української книжки.

Я знаю, Ви намагалися це пробити. Чому Вам це не вдалося?

Іван Малкович


Українське суспільство, ми бачимо по політикуму, воно все ж таки розділене. Навіть у самих видавців часто немає єдиної думки, як це правильно зробити.

Тому що ті видавці, які видають і українські, і російські книжки, вони ще й займаються продажем книжок. Вони все роблять для того, щоб продаж російських книжок приплив у їхні руки. Вони намагаються закони робити такі, щоб було вигідно.

Тому справді, це податок, який є і у Франції. Якщо ти такий гоноровий видавець, хочеш англійською видавати, будь ласка, але буде акциз. Це нормально, це європейська практика. Ми можемо пошукати це в кількох цивілізованих європейських країнах.

Хочеш видавати російською – будь ласка, але 10-20 копійок йде... Якийсь є фонд, з якого видаються і підручники, і українські газети.

Якщо це російська газета, вона пише, що має мільйон накладу, будь ласка, копійка чи дві з цієї газети нехай йде на розвиток української преси, якщо не хочеш робити українською мовою.

Інше питання вже в тому, як розподіляти ці гроші. Воно так само, до речі, непросте, тому що завжди, де з’являють гроші, з’являється корупція.

Сергій Рахманін

Зрозуміло, як казали давні римляни, про що б ми не говорили, ми все одно говоримо про гроші. І у Верховній Раді, це не є великою таємницею, переважна більшість, левова частина депутатів так чи інакше зав’язані на бізнесі.

Але все одно є люди, яким справді небайдуже, що буде з українською культурою, з українською книжкою зокрема.

Іван Малкович


Сергію, мені здається, дуже важко у теперішній Верховній Раді, якби навіть зібралися всі люди, імена яких більш чи менш відомі, дуже маленький шанс у цієї сучасної більшості пробити нормальні закони.

Я був натхненний тим, що до цієї Верховної Ради прийдуть справді якісніші депутати. Сподівався правда, якось несподівано для себе брав участь у блоці “ПОРА-ПРП”, і ми казали тоді, якщо ми прийдемо у Верховну Раду, то буде більшість проукраїнська. І питань, яка більшість, не поставатиме.

Але на жаль, я думаю, ми дуже погану кампанію провели. В цьому була велика проблема. А сучасній Верховній Раді, мені здається, дуже важко буде пробити нормальні закони.

Сергій Рахманін

Але все одно, Ваш приклад довів, що можна видавати літературу, дитячу зокрема, і на цьому ще й щось заробляти.

Мені страшенно подобається Ваш вислів про те, що Ви розумієте людей, які люблять Україну всією глибиною душі, але має з’явитися той, хто полюбить її всією глибиною кишені чи гаманця.

Це є цілком природно, бо надто мало людей вкладають гроші в Україну і в українське. Це не є природнім для країни, яка вважає себе європейською, не є природнім, що у нас є 0,3 книжки на душу населення.

Іван Малкович


Це опитування ганебне. Фактично, і для держави...

Сергій Рахманін

Але Ви все одно є запитаною людиною в цьому бізнесі, Ви довели, що можна заробляти гроші на книжці, зокрема, на дитячій, це нормально.

Чому не існує конкуренції? Я знаю, що є десь на західній Україні 2-3 видання, які роблять щось на кшталт конкуренції. Чому немає конкурентів? Чому немає людей, які наслідують Ваш приклад?

Іван Малкович


Тому що, якщо Ви запитаєте російських видавців, наприклад, Гаврилова - головного редактора “Книжкового огляду” (чи зараз це “Літературний огляд”), там багато статей про те, що “А-ба-ба-га-ла-ма-га” - краще видавництво художньої дитячої літератури на терені колишнього Радянського Союзу.

Тому що ми справді художні книжки видаємо. Приходять росіяни і кажуть, що у нас таких книжок немає, ми лише в Німеччині такі бачили.

Я кажу, як так? У вас же прекрасні книжки! А вони кажуть, що ні, у нас енциклопедії, все є, переклади, а от художники наші повиїжджали за кордон. Це правда. Їхні кращі художники - Спирін, сім’я Дугіних - виїхали і творять там.

А наші художники ще тут. І “А-ба-ба-га-ла-ма-га” намагається, щоб вони творили передовсім для української книжки.

Потім ми продаємо ці права. Ми вже у 18 країн продали: від Англії до Південної Кореї. Це так само дуже цікавий аспект, де люди довідаються, що є Україна, діточки. Це дуже важливо, але це знову ж таки крапля в морі.

Сергій Рахманін

Але все одно приємно, що воно є.

Кореспондентка Леся Штогрін у книгарні намагалася довідатися, яку дитячу літературу купують кияни. Слухаємо її репортаж.

Леся Штогрін

Дитячій літературі у великому книжковому супермаркеті Києва присвячений цілий поверх. Щоправда, книжки українських видань тут вміщаються лише на одному стелажі.

І проблема зовсім не в тому, що немає бажаючих україномовну книжку придбати, - запевняє перший менеджер магазину Володимир.

Менеджер


В Україні українські книжки користуються більшим попитом. Приходять, питають, але видання українською мовою у нас представлені, я б сказав, не в тому обсязі, в якому б ми хотіли.

Леся Штогрін

Крім того, якщо російські видавництва самі пропонують літературу книгарням-реалізаторам, то українську книжку магазинам доводиться буквально розшукувати.

Менеджер


У Росії досить добре розвинений менеджмент. Нам на е-мейли присилають прайси, і ми можемо по них зробити замовлення.

Леся Штогрін

Незважаючи на те, що росіяни багато друкують, професійно продають, відвідувачі цієї книгарні все більше цікавляться саме українськими книжками.

Продавець


Запитують твори українською мовою, навіть народні російські казки чи диснеївські, все одно українською мовою.

Сергій Рахманін

Попит на українську книжку, дитячу зокрема, збільшується щороку, але пропозиція суттєво не збільшується. Чому?

Іван Малкович


Треба сказати, що дитяча книжка, кольорова зокрема, це дуже дороге задоволення. Щоб такий художник як Єрко малював три роки книжку, він повинен знати, що гонорар буде йому адекватний. Йому пропонують там перемалювати “Снігову королеву”, картинку, це дуже величезні гроші.

Але він - справжній книгар. Він творить книжки. Щоб його втримати в Україні... Йому півсвіту пишуть пропозиції - малюйте для нас.

Так само і Кость Лавро. От ми бачимо Гапчинська, вона – живописець, але ми з нею зараз маємо плани на кілька книжок.

Сергій Рахманін

Вона блискуче реалізувала себе саме як книгар, не тільки як живописець.

Іван Малкович


Так. Мені взагалі здавалося, що в ній живе, навіть перемагає, дитячий ілюстратор. Тому що всі її картини – це прекрасні дитячі сни.

Сергій Рахманін

Це означає, що людина щира серцем. Бо людина з недобрим серцем не може намалювати, як на мене, ілюстрацію для дитячої книжки.

Іван Малкович


Книжка – це дороге задоволення, тому і нема конкуренції. Щоб художню книжку зробити, якщо ти хочеш її в закінченому вигляді, навіть щоб дизайнер написав назву, це коштує дуже багато. І ти часто звертаєшся до багатьох дизайнерів.

Наприклад, “Ліза та її сни”, щоб написати назву, ми потратили більше місяця. Щоб всім сподобалося у видавництві, щоб Єрко не прийшов і не скривився, Лавро сказав: “Та-а”...

Є дуже багато чинників, щоб ця книжка мала всюди перфектне виконання.

Сергій Рахманін

Я пам’ятаю, як Ви казали в одному з інтерв’ю, що Вам не подобається слово “бестселер”, Вам більш до вподоби слово “лонгселер”. І над проектом “100 казок”, здається, ви працювали 7 років. Для цього бізнесу це взагалі жахлива цифра.

Іван Малкович


Жахлива цифра, і ніхто з художників не хоче працювати в братській могилі...

Сергій Рахманін

Але це був успішний проект.

Іван Малкович


Дуже. Ми 20 тисяч книжок продали за рік. Дорогих кольорових книжок. Для України, мені здається, це супер-рекорд.

Сергій Рахманін

Шановні слухачі, якщо з-поміж вас є потенційні видавці, бізнесмени, слухайте, дослухайтесь і в вкладайте гроші в дитячу книжку.

Це все одно вам обернеться, якщо не грошима, то принаймні зарахується на тому світі. Маю таку надію.

Ви сказали про те, що справді дитяча книжка збиткова. Хоча той самий “Гаррі Поттер” довів Вам, що на цьому можна заробляти гроші.

Торік після форуму книговидавців у Львові Ви сказали, що з подивом для себе з’ясували, що Ваші читачі подорослішали. 13 років на той час з моменту заснування “А-ба-ба-га-ла-ма-ги”, і Ви серйозно замислюєтеся над тим, аби створити проект дорослої літератури. Власне української і перекладної.

Наскільки Ви наблизилися до реалізації цього проекту, до його втілення?

Іван Малкович


Наблизився серйозно, купив вже кілька прав.

Під час ефіру.
Сергій Рахманін

Що будете видавати?

Іван Малкович


Я не кажу, що книжка збиткова. Якщо ти зробиш книжку з любов’ю, ти знаєш, що ти робиш, і ти вже в цьому професіонал...

7 років я знав, що я роблю. Я знав, що перший наклад 5 тисяч я продавав у мінус 8 гривень, другий наклад ми продали майже вже без збитків, А третій відбив усе.

Це за рік, тому що це був достойний продукт, якщо ти справді це робиш і знаєш що ти з талановитими людьми.

Чи хочу я наближатися до дорослої літератури? Дуже. Мені самому цікаво, я хочу більше читати дорослої.

Так у видавництві повелося, що останнє слово моє. Я мушу читати дуже багато і “мури”, щоб знайти щось. Це дуже важко, хочеться нового, хочеться українських авторів. Зараз ми видали кількох дуже гарних.

Сергій Рахманін

От Дяченків видали, зокрема.

Іван Малкович


Сашко Дерманський “Чудове чудовисько”, Галину Погутяк “Втеча звірів”. Зараз на підході - блискучий автор “Джури козака Швайки” Володимир Рудківський. Мій 10-річний син вважає, що це буде наша найкраща книжка, бо він у рукописі її просто проковтнув.

Я заохочую цього чудового прозаїка, який живе в Одесі, щоб він писав продовження. Такі дивовижні герої.

Сергій Рахманін

А якихось відомих іноземних авторів ви збираєтеся перекладати і видавати?

Іван Малкович


Обов’язково. Зараз вийшла “Матильда” Роальда Дала. Це дитячі.

Ми наближаємося до дорослої серії, ніби юнацької серії книг, які здолали час. Зараз у нас вийшла “Аліса”, “Мандри Гуллівера”, “Тарас Бульба”, в якому три твори, і “Крихітка Цахес”.

Зараз буде “Том Соєр”, ми видаємо “Гамлета” у перекладі Андруховича, буде малювати Єрко. Це ми тільки починаємо.

Ми давно вже з Юрком про це говорили, але він мав ще перекласти, він мав зробити такий гарний дуплет “Ромео і Джульєтта”.

Сергій Рахманін

Андрухович найближчим часом створить конкуренцію Рильському, який свого часу блискуче перекладав Шекспіра.



Іван Малкович


Дай Боже, це була б найкраща конкуренція. Кожне покоління повинне перекладати світову літературу для себе, Шекспіра зокрема.

Тому я так наближаюся поступово до дорослої літератури. От моя книжка вийшла, вона називається А-ба-ба-га-ла-ма-га “Поезія”. Тобто це вже була б та серія, вона ще не серійна книжка. Але буде А-ба-ба-га-ла-ма-га “Проза” Це буде один формат, це буде українська та зарубіжна література.

Сергій Рахманін

Я маю надію, що Ви трохи почитаєте свої вірші, але після того, як послухаємо слухача. Слухаємо вас.

Слухачка


Добрий день, мене звати Ірина, я – вчителька. Пане Іване, чи немає у Вас ідеї заохочувати дітей, які пишуть? Зробити видання дитячих творів. Я бачила твори, які досить непогані. Вони пишуть як вірші, так і прозу. Я бачу, що фантазія у них буває інколи навіть кращою, ніж у дорослих. Дякую.

Сергій Рахманін

Ідея цікава, але знову ж таки, як на мене, страшенно складна.

Іван Малкович


Вона чудова. Ми намагалися оголосити разом з радіо конкурс на повістину, в якій події так чи інакше пов’язані були з Україною. І щоб це було більше 100 сторінок.

В цьому могли брати участь діти. Ми не дуже добре провели цю кампанію, вона була несмілива і не добре продумана. Я хочу провести її може з телебаченням.

Ця думка дуже гарна, дякую. Вона так само спадає на думку багатьом людям, тому що молодь тепер дуже багато пише. Ми кажемо, що вони відучуються читати.

Щоб їм писати, вони мусять читати. Але вони читають Інтернет, вони, спілкуючись в Інтернеті, все ж таки пишуть. Тобто якось так все виходить, що не на шкоду. Книжка не пропаде, молодь справді зараз дуже багато пише.

Але це все фентезі, такого дешевого пошиву, як американські фільми. Тобто на таких вищих зразках мені ще не трапилося, але з цього треба починати.

Сергій Рахманін

Думаю, це минеться. Як батько я думаю, не все так безнадійно.

Але правда певна є в тому, що сьогодні та література, яку читають, вона не завжди відповідає дуже високим зразкам. Але приємно хоча б те, що все ж таки діти читають.

Нехай вони починають з фентезі, сам факт причетності, дотичності до книжки, він сам по собі є приємною обставиною.

Іван Малкович


Абсолютно. Наприклад, ми видали “Чарлі і шоколадна фабрика”, “Матильда” Роальд Дал.

Сергій Рахманін

Здається, “Мумій троль”.

Іван Малкович


Ні, це Видавництво Старого Лева, дуже гарне львівське видавництво.

Сергій Рахманін

Даруйте. Їх можна вважати повноцінними конкурентами?

Іван Малкович


Вони стараються, я їх люблю. Мар’яна Савка – поетеса дуже хороша. Вони мої приятелі, я б хотів, щоб вони мені складали повноцінну конкуренцію.

Щоб можна було пасуватися. От вони зробили краще, а ти ще краще. Конкуренція дуже важлива для того, щоб ти ставав кращим.

Сергій Рахманін

Який улюблений вірш поет Іван Малкович може нам прочитати?

Іван Малкович


У мене нема улюбленого вірша?

Сергій Рахманін

Чому? Критично ставитеся до власної творчості?

Іван Малкович


Я 9 років не видавав своїх поетичних книжок. І все намагався покращити, щоб воно було краще. А воно не виходить, видавництво з’їдає поета. Все менше пишеш.

Ще одна осінь.

Тяглось на тумани, та не відтепліло, Віяло злагодою і раєм. Вітряне золото миготіло, Вуличка похитувала трамваєм. Равлики хмиз запасали, Бо саме час їм в хатках палити, Булькали вина в бутлях під лавками, Щасливий, хто буде їх пити. Проходило сумно, безглуздо, далеко, Люди самотні навзаєм, Вітер відносив листки і лелеки, І вуличку із трамваєм.

Сергій Рахманін

Дякую. Я знаю, що Ви нещодавно повернулися зі Львова, де відбувся 13-тий традиційний форум книговидавців.

Я знаю, що Іван Малкович має спеціальне ставлення до цього форуму. Він колись сказав, мене це дуже потішило, що він до нього ставиться, як до Різдва чи Великодня, яке відбудеться незалежно від того, чи ти причетний до цього, чи ні, є ти там чи ні.

Отже, про 13-те свято книговидавців у Львові – у розповіді Галини Терещук.

Галина Терещук

Восьмирічна Оксана на форум книговидавців прийшла зі своє сестрою, аби роздивитися нові дитячі книжки і вибрати одну-дві з них. Батьки змогли виділити дітям із сімейного бюджету 60 гривень.

Оксана


Читати книжки значно цікавіше, ніж фільми. У фільмах може ми й бачимо героїв, але коли читаємо книжку, ми їх уявляємо, створюємо у своїй уяві свій ідеал.

Галина Терещук

На форумі найбільше саме дитячої літератури. Українськомовні книжки для малюків привезли, крім західноукраїнських видавців, донецькі та київські.

Поблизу стендів з дитячою літературою найбільш людно. Сьогодні вже продають значно більше дитячих книг в Україні, аніж це було, скажімо, кілька років тому.

Я поцікавилася у батьків, які книжки читають їхні діти, які вони ставлять вимоги до сучасної дитячої української книжки.

Респондентка


Я - киянка. Коли приходжу на Петрівку, на книжковий ринок, там також багатий вибір, але не такий, недостатній. Оскільки я художник, в першу чергу, дивлюся на дитячі ілюстрації.

Респондентка

Наш хлопчик наступного року йде до школи, тому ми щось хочемо для нього пізнавальне, щоб було цікаве і розвиваюче.

Минулого року ми придбали “Козачок” “А-ба-ба-га-ла-ма-ги”, а цього року ми хочемо щось для розвитку дитини.

Респондентка

Я вимагаю, щоб книжка, яку я купую своїй дитині, була написана гарною грамотною українською мовою. Це не будь-яка книжка, це має бути високоякісний художній твір, він повинен містити якісь моральні засади. Тобто книжка повинна вчити.

Галина Терещук

Під час форуму видавців найбільша увага зосереджена дитячим конкурсам читання. Оскільки саме виховання маленького читача і зарадить майбутньому видавцям в усіх їхніх проблемах.

Сергій Рахманін

Якщо почитати відгуки про цей форум книговидавців, скажемо, в Інтернеті, то лише все вдало і все чудово. Зокрема, що справді приємно, багато часу і уваги приділили дитячій книжці.

Було дуже багато цікавих гостей, цікавих творів. Зокрема, в українському вдалому, як кажуть, перекладі Бойченка роман Віктора Єрофєєва “Хороший Сталін”. Чудовий, як кажуть, дуже перспективний роман Мирослава Нагача “Чотири Вісім”. Взагалі, багато було цікавих подій.

Але разом з тим, мій колега, мій приятель Андрій Бондар, письменник, журналіст, він був учасником цього форуму, він помітив не дуже приємну особливість.

Попри всі гаразди, попри всі успіхи цього форуму, там відчувалося те, що він називав “хоружівським стандартом” в українській культурі.

Тобто офіційні гості, офіційне журі, там все ж таки ще не вивелася ось та шароварщина, в гіршому розумінні цього слова.

Як з цим боротися? Ви знаєте рецепт, як побороти це в наших державних мужів? У нас вже виросли люди, які не пам’ятають всього цього, які цим не хворіють, але, тим не менше, є ціла когорта, ціла генерація людей, які псують смак підростаючим поколінням вже багато років.

Як з цими боротися? З несмаком в українській культурі, в українській владі?

Іван Малкович


Я думаю, можна тільки іронією, іронією і дошкульністю. Це все, що ми можемо. От такими розмовами, запитаннями, хоча вони мені абсолютно не заважають.

Хіба має велике значення, яке місце 10 членів журі присудять тій чи іншій книжці? Може я так кажу, бо я вже мав дуже багато перемог.

Для мене кожна приємна, але іноді мені здається, що краще, щоб не відзначали мою книжку, бо я знаю, як багато людей хоче, щоб відзначили їхню. То хай би вже відзначали їхню.

Сергій Рахманін

Найкращою нагородою, безумовно, є увага читача. Якщо книжку купують, вона є гарною, це на мій холопський розум, я можу звісно помилятися.

Іван Малкович


Абсолютно. Львів специфічний. Єдина ложка дьогтю – це коли на відкритті перераховують: Іван Іванович Іваненко, доктор спортивних наук, медичний психіатр, лікар-педіатр, видавець книжки такої-то...

Ця регалія абсурдна іноді і звучить дуже довго. І так всі регалії. Навіщо це все називати? Назвали ім’я людини, яка була в журі, швиденько перерахували це за 10 секунд і рухаємося далі...

Сергій Рахманін

Щоб заощадити час, власне, для гарної справи.

Іван Малкович


Так, для чогось важливого. Я не думаю, що воно, знаєте, псує враження.

Мені цей форум надзвичайно сподобався, бо він був дуже просякнутий мистецькістю: мистецькими заходами, літературними, багато дуже презентацій, на всі презентації приходять люди, ввечері купа літераторів презентують дорослу літературу, вдень – різна література.

У нас одна презентація була о 10 годині ранку. Я думав, ну хто прийде, як це вони таке придумали? І було багато людей, було дві камери, журналісти... Але ж на цю 10 годину ще багато заходів інших.

Сергій Рахманін

Ще не вмерла Україна і українська література зокрема. Маємо черговий телефонний дзвінок, слухаємо Вас.

Слухач


Доброго дня. Світлана, Кременчук. Скажіть, яке місце серед українських книжок займає православна дитяча книга?

Тому що російського видавництва можна знайти дуже багато літератури, літератури українського видавництва я ще не зустрічала. Дякую.

Іван Малкович

Дякую вам за запитання. Колись, в 1993 році, ми видавали “Дитячу Євангелію”. І цього року я мав намір видати “Дитячу Євангелію”, я зробив переказ за Кулішем.

Мені здається, дуже важливо дати ненав’язливу книжку з добрими ілюстраціями. Як у Європі дуже багато таких книжок роблять.

“А-ба-ба-га-ла-ма-га” має цей намір зробити. Виходять епізодично такі книжки, виходять якісь газети церковні, релігійні, але вони невідомі широкій публіці. Мені дуже жаль, коли наші споконвічні релігійні традиції забуваються.

Тут приходять якісь люди з Америки іншої ментальності, всього іншого і намагаються нав’язувати свою інтернаціональну релігію, зовсім іншу. Не знаю, мені це боляче.

Сергій Рахманін

Те, що не є притаманним, природнім для нас.

Іван Малкович


Я бачив одного разку виставу, мене запросила одна з євангельських секцій (я не знаю, щоб не образити нікого. Одна з нетрадиційних церков), мені було цікаво. Вони робили виставу про Христа. Слухайте, це було просто, ніби діти-другокласники намагалися зробити цю виставу.

Вони настільки спрощено, тупо і жахливо, але так щиро грали. Це було дивно, ніби люди не вчилися в школі, не знають культури, не знають театру, не знають літератури, взагалі історії.

Тобто у них там немає ікон, але ікона – це не просто, це ж мистецтво. Це ж скільки століть найкращі митці творили їх, віддавали свій талант, це люди людські, але вони небо показують, що вони могли створити. Ми от таке, через них може Бог бачить нас і наші душі, звичайно.

Сергій Рахманін

Під час ефіру.
Я не хочу бути песимістичним, але якщо цю країну щось і згубить, то не якась там широка чи вузька коаліція, а безлад і несмак.

На превеликий жаль, це завше нам було притаманне, принаймні останні півтора десятка років. Але, дякувати Богові, є люди, яким не бракує смаку. Один з них сидить навпроти мене.

Хотілося б чогось смачненького, доброго і притаманного українцям почути на останок, бо наша програма добігає кінця. Якщо не важко, може якийсь дитячий віршик.

Іван Малкович


Я прочитаю слухачам вірш “Бабусин песик”, це Наталя Забіла зробила англійський переспів, а я ще трохи допереспівав разом з Наталею Забілою.

Бабусин песик.

Жила собі бабуся, і песик з нею жив. Вона любила песика, і він її любив. Бабуся якось ввечері спекла смачний пиріг, Лишила в хаті песика і вийшла за поріг. Вертається – ой лишенько, подівся десь пиріг, І бідний-бідний песик голодний спати ліг. Пішла бабуся кашку варити з молоком. Вертається - а песик воює з гусаком. Пішла бабуся рибки купити в рибака, Вертається - а песик танцює гопака. Пішла бабуся в зелен-сад нарвати там грушок, Вертається - а песик одягся в кожушок. Пішла вона до шевчика купити чобітки, Вертається - а песик подер усі книжки. Пішла вона в крамницю по книжечки нові, Вертається - а песик стоїть на голові. Ніхто ніколи песика не лаяв, не шмагав, Бабуся каже: Чемний будь! А песик каже: Гав!

Щоб ви були чемні, чемніші, ніж песик, наші слухачі, великі і дорослі. Щоб ви не рвали книжечок, а любили їх.

Сергій Рахманін

Це було побажання Івана Малковича. Хочеться страшенно назад у дитинство, на жаль, цього не відбудеться.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG