Доступність посилання

ТОП новини

Країнами Балтії успішно керують колишні емігранти.


Василь Зілгалов Прага, 28 вересня 2006 (RadioSvoboda.Ua) — Обрання Тоомаса Хендріка Ілвеса на президента Естонії означає, що нині всі три держави Балтії очолюють політики, котрих доля зробила свого часу вигнанцями до США та Канади. Україна, як і чимало інших держав Східної Європи, Кавказу й Середньої Азії, мають великі і впливові діаспори за кордоном. Але успіхи тих, хто повернувся, саме у Балтії унікальні. Чому?

Нагадаємо, що першим, так би мовити, «західним» або «американським» президентом став у Литві ще в січні 1998 року Валдас Адамкус. Він народився 1926 року у Каунасі, а з 1944 року був вигнанцем, трудився у США.

Президент Латвії Вайра Віке-Фрейберґа народилася в Ризі, а в 8-річному віці, 1945 року, емігрувала з батьками на Захід, працювала психологом у Монреалі в Канаді. Президентом Латвії обрана 1999 року.

А Тоомас Хендрік Ілвес народився у Стокгольмі 26 грудня 1953 року в родині естонських вигнанців. Виростав і вчився в США, був керівником естонської редакції Радіо Вільна Європа/Радіо Свобода. Днями ж колегія виборців Естонії обрала його президентом країни.

Брак власних кадрів

Професор політології Університету Тарту в Естонії Андрес Касекамп вважає, що причинами таких успіхів колишніх емігрантів є насамперед їхня висока кваліфікація, яка стала вкрай необхідною в країнах Балтії з отриманням ними незалежності.

На відміну від посткомуністичних країн Центральної Європи, каже професор Касекамп, балтійські держави мусили розпочинати багато речей на голому місці. Наприклад, вони не мали закордонних відомств чи армій. Так що це відкривало великі можливості емігрантам і вигнанцям для їхнього повернення та участі у створенні цих структур, котрі потребують міжнародного досвіду чи знання: «Ми розпочинали з нуля, а це означає, що ми вкрай потребували наших емігрантів із Заходу».

Згаданий політолог з Університету Тарту також відзначає, що велике значення в успіхах колишніх емігрантів відіграють і розміри республік Балтії. Три республіки регіону разом менші за населенням, аніж, наприклад, одна-єдина столиця сусідньої Росії Москва. І тому навіть незначна кількість тих, хто повернувся, може чинити значний вплив. Тим більше, що колишні емігранти на Захід стали там економічно самодостатніми, і це також впливає на їхню популярність у рідних країнах.

Західний досвід

Професор Касекамп наголошує й на такому факті: населення балтійських країн здебільшого вважає, що ті, хто повернувся і став активним політиком, президентом, роблять їхні республіки більш впливовими на міжнародній арені, аніж це можна було очікувати.

Політолог із Тарту зазначає, що Ілвеса, Фрайберґу та Адамкуса обрали ще й тому, що їх вважали більш ефективними, з кращими зв’язками й здатностями домовитися на міжнародній арені. Вони говорять тією ж мовою, що й США чи Західна Європа, а тому можуть донести позицію своїх держав набагато краще, аніж пострадянські бюрократи, котрі посідали ці місця раніше, вважає Андрес Касекамп.

А тим часом принаймні один з балтійських лідерів має й ще більші амбіції. Президент Латвії Вайра Віке-Фрейберґа подала свою кандидатуру на посаду Генерального секретаря ООН.
XS
SM
MD
LG