Доступність посилання

logo-print
02 грудня 2016, Київ 20:12

Чи потрібні бібліотеки в Новій Україні?


Ірина Біла Хто і як формує бібліотечні фонди Нової України? Від чого найбільше потерпає бібліотечна справа? Що можна знайти цікавого у віртуальних лавках-книгозбірнях?

Слухати: Ірина Біла: Вітаю слухачів Радіо Свобода!

55 томів заповітних ленінських праць ще кількадесят років тому були обов’язком кожної бібліотеки. Натомість повного зібрання українського Каменяра Івана Франка годі було й шукати. Причина – значно вагоміший

літературний доробок. Адже найпрацьовитішою і найпродуктивнішою, а відтак наймудрішою могла бути лише одна людина... Правильно. Володимир Ілліч.

Перевірити те, чи була це мулька чи дійсно негласна партійна інструкція, вельми складно. Але лишимо так, як чули, адже мова сьогодні піде про сучасні храми літератури.

Що ж сьогодні пропонують українські книгозбірні? Хто і як формує бібліотечні фонди нової України? Від чого найбільше потерпає бібліотечна справа? Що з української літератури можна знайти у віртуальних лавках-книгозбірнях? Про все це ви зможете дізнатися сьогодні в програмі “Нова Україна”.

Майже кожен третій українець охочий до спілкування з бібліотечною книжкою. І вибір у них чималий - понад 330 мільйонів книжок, згідно бібліотечним класифікаціям, дбайливо розставлені на книжкових полицях.

Але стверджувати, що всі читацькі літературні забаганки можуть вгамувати читацькі зали, було б перебільшенням. Фонди книгозбірень поповнюються далеко не тими темпами, як би того хотілося бібліотекарям. І, звісно ж, читачам. Причина банальна – брак коштів. А меценатів, які б поповнювали книгозбірні власним коштом, катма. Не те, що в давні часи.

Більше знає про те, як формувалися фонди у не таку вже й сиву давнину, Сергій Грабовський.

Сергій Грабовський: Якщо зараз грошовита та гоноровита публіка вкладає шалені кошти у футбол чи поп-музику, то ще століття тому, не кажучи про більш давні часи, справою честі для тодішньої еліти було утримання і поповнення публічних бібліотек.

Скажімо, 1608 року була створена бібліотека при Львівському єзуїтському колегіумі, яка наповнилася книгами коштом заможних львівських громадян Софії Сенявської, Анни Кроснерувни і Себастьяна Павловського.

Надалі книгозбірня, яку 1784 року передали новоствореному Львівському університету, не раз зазнавала втрат при політичних пертурбаціях, але щоразу заможні львівські мешканці поповнювали бібліотечні фонди, а уряд фінансував передусім побудову приміщень та працю фахівців.

Схожим чином розвивалася й бібліотека Києво-Могилянської академії. Її основу склала власна книгозбірня митрополита Петра Могили.

А от бібліотечна мережа товариства “Просвіта” на Східній і Центральній Україні на початку ХХ століття розвивалася без підтримки влади. Головною фінансовою потугою, яка підтримувала книгозбірні “Просвіти” і на Сході, і на Заході України, була українська кооперація. А ще, звичайно, самі українці. Чим багатші вони були, тим більше коштів вкладали у бібліотеки.

Ірина Біла: Співробітники книгозбірень, особливо в невеличких містах, не вельми очікуючи допомоги від держави, намагаються самотужки вирішувати проблему комплектування фондів. Так бібліотекарі Чернігівщини організували акцію “Подаруй бібліотеці книгу!”.

Більше проблеми тамтешніх книгозбірень вивчала Богдана Костюк.

Богдана Костюк: Насправді у містах обласного підпорядкування працю бібліотекарів поважають більше, ніж у великих містах.

На власному досвіді я переконалась, що місцеве населення активно відвідує бібліотеки, охоче спілкується з працівниками цих “зібрань знань”. А влада намагається віднайти кошти, щоб у бібліотекарів не було проблем ні із зарплатами, ані з поповненням фондів.

“Але цих коштів недостатньо,” - кажуть, зітхаючи, працівники бібліотек у Прилуках і Ніжині.

Власне, на моє запитання, яка проблема їх турбує найбільше, вони відповіли наступним чином:

Директорка Прилуцької міської бібліотеки Тетяна Печена.

Тетяна Печена: Звичайно, що у час скрути фонди бібліотеки поповнюються не так часто, як би того хотілося. В основному це придбання за рахунок платних послуг нашої бібліотеки, а також це спонсорські кошти і благодійні. Ми отримуємо літературу у дарунок від наших місцевих авторів, від читачів. Але хотілось, щоби надходження були більш повнішими і більш частішими.

Богдана Костюк: Олена Єкименко – одна з керівників Ніжинської міської бібліотеки.

Олена Єкименко: Комплектування фондів – це завжди було проблемою. Якщо раніше були кошти, але не було потрібних книжок, то зараз навпаки.

Бібліотека – це державна установа, по закону “Про бібліотечну справу” комплектування має забезпечуватися на державному рівні. Але зараз такої можливості чомусь немає, тож бібліотека “викручується” так, як може.

У нашому місті комплектуванню допомагає Ніжинський державний педагогічний університет ім. Гоголя.

Ірина Біла: 7, 5 мільйонів зібрань налічує сьогодні Львівська наукова бібліотека імені Стефаника. 4 мільйони найменувань – це унікальні колекції і національні надбання, як, зокрема, рукописи XI століття. Таких немає в жодній книгозбірні світу. Умови їхньої зберігання жахливі, як і мізерні зарплати працівників бібліотеки.

Бібліотека Стефаника друга за обсягами фондів в Україні після Національної імені Вернадського. Своїми фондами львівська книгозбірня викликає заздрість у світі, але не пошанована належно в України.

Натомість Львів має свою унікальну історію бібліотек, а про династії бібліофілів можна писати окремі романи. Галина Терещук продовжить тему.

Галина Терещук: У Львові завжди знали ціну книгам і бібліотекам. У 1790 році у місті відбувся перший публічний аукціон літератури, яку списали в університетській бібліотеці. Адже приміщення книгозбірні було затісне для тієї великої кількості книг, які привозили сюди з бібліотек католицьких монастирів, що зачиняли за вказівкою австрійського імператора.

Найцінніші скарби відправляли до Відня. Чимало інших придбали приватні колекціонери та заможні галичани.

Існували цілі династії бібліофілів, які мандрували світами і привозили у Львів унікальні книги на замовлення. Ці люди мали свої власні книжкові крамниці.

Однак тисячі приватних бібліотек були ліквідовані з приходом радянських визволителів. Інтелігенцію відправляли у Сибір, їхні помешкання займали радянські офіцери, а книжки возами і машинами привозили до нинішньої бібліотеки імені Василя Стефаника.

Так звані спецфонди були заскладовані у приміщення костелу єзуїтів. Саме завдяки тому, що збірню не зачіпали, 2 мільйони найменувань фондів збереглись донині.

Мирослав Романюк зазначив, що під час нинішньої документальної перевірки фондів виявили рукописи, важливу періодику міжвоєнного періоду 20 століття, яка втрачена у Польщі.

Мирослав Романюк, директор бібліотеки імені Василя Стефаника.

Мирослав Романюк: Ми маємо (і це підтверджено науковцями з Москви) фрагменти рукописної кириличної книги 11 століття. Поки що я такого не чув, і вони теж були здивовані.

Галина Терещук: В бібліотеці Стефаника працюють близько 400 осіб. У день обслуговують півтисячі читачів. Кожну книжку людині потрібно знайти і принести. Стелажі сягають до 4 метрів, і працівниці, а це переважно жінки, на драбинах дістають потрібні книги.

Зарплата бібліотекарів ледь перевищує встановлений мінімум. Однак більшість усе своє життя працюють тут, залишаються справжніми фанатами своєї справи. Ті, хто півстоліття пропрацював у бібліотеці Стефаника кажуть, що тут серед книг і минуло їхнє життя.

Мирослав Романюк: Є багато жінок, які мають на отриманні малих дітей, в яких мізерні зарплати, що сьогодні платять, то це є, я сказав би так, чи знущання, чи насмішка над тими людьми, які сидять біля того національного надбання, яке ви заносите до того, що не може бути відтворене у разі його втрати, але не можете дати цим людям нормальної зарплати, щоб вони не думали про хліб насущний, не думали, чи діти пішли до школи голодні чи нормально одягнені, чи виглядають вони адекватно до інших дітей, а могли думати про те, як попрацювати науково, як зберегти і як обслужити цих людей, молодь особливо.

Галина Терещук: Двічі на львівську бібліотеку Стефаника робилось подання про присвоєння національного статусу. Для прикладу, у Києві 4 бібліотеки удостоєні такого визнання. Однак третій уряд поспіль оминає увагою львівську бібліотеку. Попри те, що у ній зберігається майже 4 мільйони національних надбань.

Наразі львівській бібліотеці допомагають меценати з Європи, США та Канади. Чимало українських родин з діаспори дарують свої бібліотеки Львову.

Мирослав Романюк домагається, аби у Львові був створений бібліотечно-інформаційний центр ХХІ століття. У такому приміщенні мали б розташуватись і великі читальні зали, і фондосховища, створений вільний доступ до інтернету та ігрові кімнати для дітей.

Однак наразі це лише мрії львівських бібліотекарів, а будні їм диктують інші умови.

Ірина Біла: У Міністерстві культури та туризму кажуть, що найболючішою проблемою для бібліотек є, ні, не фонди, і не приміщення, а кадри. Нині 40% бібліотекарів – це люди пенсійного або передпенсійного віку. Молодь же не вельми прагне працювати на мізерну зарплату, яка не дотягує і 500 гривень.

Продовжує начальник відділу бібліотек міністерства Ірина Шевченко.

Ірина Шевченко: В останні роки, скажемо, років 7-8 спеціальні навчальні заклади, які готували фахівців, що мали кваліфікацію “бібліотекар”, “бібліограф”, різко скоротили набір і випуск. Відповідно це позначилося на кадровому складі.

Навчальні заклади за сучасних умов вимушені здійснювати набір на контрактну форму навчання. Ми усвідомлюємо те, що ніхто не буде платити за дитину ті кошти, скільки коштує це навчання для того, щоби випускник, отримавши диплом про вищу освіту, йшов і отримував 460 гривень в місяць, бо людина не відпрацює ці гроші за все своє свідоме життя.

Ірина Біла: Чи можна змінити на краще ситуацію в бібліотеках? І що для цього потрібно зробити? Відповіді знає Ірина Шевченко.

Ірина Шевченко: Проблема полягає в тому, щоб, з одного боку, підвищувати соціальний рівень, соціальні гарантії і виплати працівникам бібліотек, з іншого боку, реформувати саму бібліотечну галузь і робити привабливою цю професію.

Ми стоїмо на тій позиції, що всі проблеми, які існують, можуть бути вирішені лише кадрами. Якщо в бібліотечну галузь прийдуть молоді знаючі, освічені люди, які будуть уявляти собі, яким чином розвиватися, вони здатні вирішити будь-які проблеми.

Ірина Біла: Ірина Шевченко каже, що пріоритет в діяльності книгозбірень сьогодні – це впровадження сучасних інформаційних технологій та створення віртуальних бібліотек. Віртуальні бібліотеки, як і загалом інтернет-продукти, в Україні мають ще не довгу історію. Але важливість з’яви та побутування таких бібліотек складно переоцінити. Молоде покоління: учні, студенти, аспіранти, викладачі, вчені без таких бібліотек вже не уявляють собі ні поступу наукового, ні поступу життєвого.

Докладніше про особливість віртуальних бібліотек Надія Степула.

Надія Степула: За ті п’ятнадцять років, відколи існує, власне, Інтернет, і за ті десять, відколи він доступний і в Україні, віртуальних бібліотек з’явилося багато. Можна сказати, що їх в інтернеті «неміряно». Адже доступні не лише ті, що зареєстровані в Україні, а й зарубіжні.

Слід зауважити, що й різного роду інформаційні портали теж відкривають доступ до скарбів літературних, створюючи більшою чи меншою мірою цікаві добірки книг на своїх ламах. Не на всіх, щоправда, доступ вільний. Слід зареєструватися в одному випадку, в іншому – слід навіть і заплатити якісь малі гроші за доступ.

Скажімо, до «book/te/ua» доступ закритий, необхідна тільки реєстрація. Зате портал пропонує при цьому широкий вибір: художня література, книжки для дітей, військова тематика, навіть літературний конкурс та комікси і рубрика «Рідна мова».

Блукати в нетрях «віртуальних бібліотечних полиць» можна довго. Сучасна література, біографії письменників, критика, статті, енциклопедія, народна творчість, стислі перекази творів, крилаті вирази, ще й зразки шкільних творів. Чи не кожний вищий навчальний заклад як у столиці, так і в регіонах має вже свої електронні бібліотеки на загальних сайтах. Серед них вигідно вирізняється «Електронна бібліотека Інституту журналістики Національного університету імені Т.Шевченка» як зручністю рубрикатора, так і змістовною наповненістю.

Популярні світові системи пошуку, доступні в Україні (Гугл, Яхо, Рамблер, Біг-мір, Мета тощо) дають змогу за кілька секунд віднайти кільканадцять або кількасот сторінок з електронними адресами бібліотек. І тоді вже необхідно мати в запасі бодай кілька годин, аби конкретизувати свій пошук та віднайти саме те, що треба.

Зате результат завжди позитивний! Тут все ж знайдеться, навіть і те, чого нема в звичайних бібліотеках, крамницях та книжкових базарах.

Одне може засмучувати: в Україні доступ до світової павутини, а, отже, і до електронних бібліотек мають від 3% до 7% населення. Надто мало, щоб вважати проблему негайного доступу до кращих надбань світової та української літератури розв’язаною.

Ірина Біла: Час невпинно рухається. І, може, вже за кількадесят років інтернет-бібліотеки зможуть вгамувати всіх спраглих до друкованого слова.

Хоча навряд чи вони спроможні замінити безпосереднє спілкування з книжкою і ауру читальної зали з тихим шелестом гортання сторінок. Адже бібліотека, як переконував американський журналіст Карл Рован, - це храм учення, а освіченість звільнила більше людей, ніж усі війни історії.

НА ЦЮ Ж ТЕМУ

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG