Він егоїст, - говоримо ми про людину, яка думає лише про себе. І протиставляємо їй альтруїста – ангелоподібну істоту, що дбає виключно про благо всього людства. Але абсолютного альтруїзму не існує, а егоїзм – зовсім не таке однозначно негативне явище, як ми звикли думати, - стверджують психологи. Принаймні, так званий здоровий або розумний егоїзм.
У совєтські часи слово „егоїст” було однозначно лайливим. У словниках егоїзм визначався, по-перше, як етичний принцип, згідно з яким єдиним мотивом людських вчинків є прагнення особистого благополуччя, а по-друге, - негативна риса характеру, що полягає у себелюбстві та нехтуванні інтересами суспільства й інших людей задля власних інтересів. Зрозуміло, що егоїзм вважався типовою рисою буржуазної моралі, а остаточне викорінення цього явища з практики людських стосунків обяцялося в епоху зрілого комунізму. Тому визнати, що робиш що-небудь заради себе самого, було чимось майже непристойним.
Проте, психологи вважають, що будь-яка людина зі здоровою психікою є певною мірою егоїстом. А у Святому Письмі сказано: „люби ближнього, як самого себе”. Отже, виходить, що любов до себе – зовсім не кримінал, а номальне явище. Та й зі суто біологічного погляду бути егоїстом – цілком природно, бо самозбереження – головний інстинкт будь-якої живої істоти. Звичайно, не дуже приємно думати, що нами керують не високі принципи, а якісь ниці інстинкти. Та я й не збираюся зводити все до примітивних інстинктів. Але якщо спробувати щиро розібратися в мотивах нашої поведінки, то доведеться визнати, що найчастіше причинами наших вчинків є дійсно особисті інтереси. У сферу цих інтересів може входити і родина, і країна, і все людство, а зиск зовсім не обов’язково має бути матеріальним. Це може бути і почуття виконаного обов’язку, і підвищення самооцінки, і ще ціла купа не менш приємних речей. Просто нерідко люди не усвідомлюють справжніх мотивів своєї поведінки.
Все сказане зовсім не означає, що в усіх людських вчинках слід вбачати приховані корисливі мотиви. Але варто визнати, що егоїзм – природна якість людини. І нічого страшного у цьому факті немає. А що ми називаємо себе людьми розумними, то й егоїзм наш має бути розумним. Від нерозумного він відрізняється насамперед тим, що, прагнучи вдовольнити свої інтереси, обов’язково враховує інтереси інших. Розумного егоїста вирізняє почуття власної гідності та самоповага. Він вміє цінувати свою працю і свій час, говорити „ні”, коли цього вимагають обставини, і дбати про здоров’я. Саме розумні егоїсти, звичайно ж, з міркувань власної вигоди, винайшли теплі будинки, зручні фотелі, швидкіавто, мудрі комп’ютери. А ще розумний егоїст, який плекає власні слабкості та примхи, з розумінням ставиться до слабкостей інших. Адже саме любов і повага до себе, коханого, вчить розуміти і поважати інших.
У совєтські часи слово „егоїст” було однозначно лайливим. У словниках егоїзм визначався, по-перше, як етичний принцип, згідно з яким єдиним мотивом людських вчинків є прагнення особистого благополуччя, а по-друге, - негативна риса характеру, що полягає у себелюбстві та нехтуванні інтересами суспільства й інших людей задля власних інтересів. Зрозуміло, що егоїзм вважався типовою рисою буржуазної моралі, а остаточне викорінення цього явища з практики людських стосунків обяцялося в епоху зрілого комунізму. Тому визнати, що робиш що-небудь заради себе самого, було чимось майже непристойним.
Проте, психологи вважають, що будь-яка людина зі здоровою психікою є певною мірою егоїстом. А у Святому Письмі сказано: „люби ближнього, як самого себе”. Отже, виходить, що любов до себе – зовсім не кримінал, а номальне явище. Та й зі суто біологічного погляду бути егоїстом – цілком природно, бо самозбереження – головний інстинкт будь-якої живої істоти. Звичайно, не дуже приємно думати, що нами керують не високі принципи, а якісь ниці інстинкти. Та я й не збираюся зводити все до примітивних інстинктів. Але якщо спробувати щиро розібратися в мотивах нашої поведінки, то доведеться визнати, що найчастіше причинами наших вчинків є дійсно особисті інтереси. У сферу цих інтересів може входити і родина, і країна, і все людство, а зиск зовсім не обов’язково має бути матеріальним. Це може бути і почуття виконаного обов’язку, і підвищення самооцінки, і ще ціла купа не менш приємних речей. Просто нерідко люди не усвідомлюють справжніх мотивів своєї поведінки.
Все сказане зовсім не означає, що в усіх людських вчинках слід вбачати приховані корисливі мотиви. Але варто визнати, що егоїзм – природна якість людини. І нічого страшного у цьому факті немає. А що ми називаємо себе людьми розумними, то й егоїзм наш має бути розумним. Від нерозумного він відрізняється насамперед тим, що, прагнучи вдовольнити свої інтереси, обов’язково враховує інтереси інших. Розумного егоїста вирізняє почуття власної гідності та самоповага. Він вміє цінувати свою працю і свій час, говорити „ні”, коли цього вимагають обставини, і дбати про здоров’я. Саме розумні егоїсти, звичайно ж, з міркувань власної вигоди, винайшли теплі будинки, зручні фотелі, швидкіавто, мудрі комп’ютери. А ще розумний егоїст, який плекає власні слабкості та примхи, з розумінням ставиться до слабкостей інших. Адже саме любов і повага до себе, коханого, вчить розуміти і поважати інших.