Невеличке містечко Куенка, столиця однойменної провінції в історичній області Кастілья Ла Манча, налічує не більше тридцяти тисяч мешканців. Більшість з них працюють у сільському господарстві та сфері обслуговування. Серед них є приблизно тисяча українців.
Переважна більшість приїхали до Іспанії із західних областей України, але є і винятки. Під час денної сієсти, коли з двох годин дня до сьомої вечора життя у країні завмирає, у невеличкому барі за келихом іспанського вина ми зустрілися з музикантом з Донецька на ім’я Дмитро.
Своє прізвище він не називає, адже живе в Іспанії нелегально: «Я працював у Донецьку, в ресторані. Зараз працюю у Куенці, також в ресторані. Набагато більше отримую. Чому я тут опинився? Тому що тут більше платять. У мене хвора бабця, батьки мало заробляють. Немає квартири, я хочу на неї заробити. Треба родину годувати, тому життя мене примусило приїхати сюди та заробляти гроші».
Півтора року тому уряд Хосе Луїса Сапатеро дозволив вихідцям з інших країн, які нелегально працюють у державі, легалізуватися. Але процедура отримання дозволу на легальну роботу в Іспанії була вкрай складною.
Для збирання необхідних документів треба було поїхати додому та запевнити іспанську ембахаду у тому, що претендент має роботу в Іспанському королівстві. Більшість українських емігрантів вирішили не витрачати гроші на складну процедуру й нічого не змінювати.
Наш наступний співрозмовник, Ігор, працює на будівництві. Він упевнено дивиться у майбутнє, та повертатися в Україну поки що не збирається.
Щодня іспанське телебачення демонструє репортажі про затримання нелегалів. Показують переважно нелегалів з Африки, які потрапляють до Іспанії Середземним морем. Українці ж, каже Ігор, потрапляють до королівства переважно легально. Купують туристичні путівки. Багато іспанців роблять бізнес за рахунок оформлення викликів для наших громадян.
«Наші заробітчани доглядають іспанців похилого віку, працюють офіціантами, будівельниками, водіями. Вдома вони розповідають про чудове життя у теплій країні. А насправді жити їм тут доводиться у маленьких квартирках удесятьох. Родичам та друзям вони розповідають про багатотисячні зарплати, але у дійсності отримують не більше тисячі євро на місяць за роботу по 12-14 годин на добу», – каже Ігор.
Але, незважаючи на складності, щодня під ембахадою Іспанії на вулиці Хоревій у Києві збираються кілька сотень охочих побачити країну Дон Кіхота та Кармен.
Переважна більшість приїхали до Іспанії із західних областей України, але є і винятки. Під час денної сієсти, коли з двох годин дня до сьомої вечора життя у країні завмирає, у невеличкому барі за келихом іспанського вина ми зустрілися з музикантом з Донецька на ім’я Дмитро.
Своє прізвище він не називає, адже живе в Іспанії нелегально: «Я працював у Донецьку, в ресторані. Зараз працюю у Куенці, також в ресторані. Набагато більше отримую. Чому я тут опинився? Тому що тут більше платять. У мене хвора бабця, батьки мало заробляють. Немає квартири, я хочу на неї заробити. Треба родину годувати, тому життя мене примусило приїхати сюди та заробляти гроші».
Півтора року тому уряд Хосе Луїса Сапатеро дозволив вихідцям з інших країн, які нелегально працюють у державі, легалізуватися. Але процедура отримання дозволу на легальну роботу в Іспанії була вкрай складною.
Для збирання необхідних документів треба було поїхати додому та запевнити іспанську ембахаду у тому, що претендент має роботу в Іспанському королівстві. Більшість українських емігрантів вирішили не витрачати гроші на складну процедуру й нічого не змінювати.
Наш наступний співрозмовник, Ігор, працює на будівництві. Він упевнено дивиться у майбутнє, та повертатися в Україну поки що не збирається.
Щодня іспанське телебачення демонструє репортажі про затримання нелегалів. Показують переважно нелегалів з Африки, які потрапляють до Іспанії Середземним морем. Українці ж, каже Ігор, потрапляють до королівства переважно легально. Купують туристичні путівки. Багато іспанців роблять бізнес за рахунок оформлення викликів для наших громадян.
«Наші заробітчани доглядають іспанців похилого віку, працюють офіціантами, будівельниками, водіями. Вдома вони розповідають про чудове життя у теплій країні. А насправді жити їм тут доводиться у маленьких квартирках удесятьох. Родичам та друзям вони розповідають про багатотисячні зарплати, але у дійсності отримують не більше тисячі євро на місяць за роботу по 12-14 годин на добу», – каже Ігор.
Але, незважаючи на складності, щодня під ембахадою Іспанії на вулиці Хоревій у Києві збираються кілька сотень охочих побачити країну Дон Кіхота та Кармен.