Доступність посилання

10 грудня 2016, Київ 18:40

«Іван Франко: дух, наука, думка, воля».


Надія Степула

Слухати:

Київ, 6 жовтня 2006 року.

Надія Степула: Святкування Франкового цьогорічного ювілею триває. Міжнародний науковий

конгрес «Іван Франко: дух, наука, думка, воля» відбувся в осінньому Львові.

Про ці та інші виміри творчого освоєння спадщини Каменяра у новому випуску «Вимірів життя»

Древній Львів приймав на Міжнародному науковому конгресі, присвяченому 150-літтю від дня народження Івана Франка, кілька сотень франкознавців.

Найширше на конгресі було репрезентовано літературознавчу тематику. Велика увага була також приділена духовному світові Івана Франка.

Леонід Рудницький, літературознавець зі США, оприлюднив свою працю про взаємини Івана Франка і митрополита УГКЦ Андрея Шептицького.

Довгий час літератори дискутували на тему духовності Івана Франка, ставлення письменника до Церкви і його стосунків з церковними діячами.

Вперше на міжнародній конференції йшлося про те, яким глибоким був духовний світ Франка, з якою повагою письменник ставився до митрополита УГКЦ Андрея Шептицького, як також митрополит глибоко шанував Івана Франка.

Докладніше про це від колеги Галини Терещук.

Галина Терещук: Літератор зі США Леонід Рудницький знайшов коментар Івана Франка на пастирське послання митрополита Андрея Шептицького «Соціальна акція, соціальне питання і соціалізм: увага на пастирське послання митрополита Андрея Шептицького» у віснику 1904 року видання у бібліотеці свого вуйка Григора Лужницького.

Однак лише згодом літератор повернувся до цієї праці письменника.

Після смерті Івана Франка духовенство домагалось від митрополита заборонити вивчення спадщини Івана Франка, але глава Церкви тоді категорично виступив проти усякої заборони.

Леонід Рудницький: Взаємини між Франком і Шептицьким становлять невичепний резервуар матеріалу для науковців.

На перший поверховий погляд ці дві постаті Франко і Шептицький виглядають як два антиподи. Цілковито протилежні за природою і покликанням. Франко - сільського походження, мужик, син народу, як він сам себе називав. Шептицький – нащадок старовинного шляхетного роду, граф. Франко - вільнодумець, антиклерикал. Шептицький – ревний католик, монах, князь церкви.

Галина Терещук: Водночас між Шептицький і Франком було чимало спільних рис. Це були українські патріоти. Водночас Франко і критикує митрополита за його погляди, називає теоретиком.

10 років після смерті Франка митрополит не дозволив забороняти спадщину письменника і подав дуже переконливі аргументи.

Леонід Рудницький: У творчості Івана Франка, як пише митрополит, атеїзм, матеріалізм займають незначне місце. Головне місце займають національні і патріотичні теми.

Франко не був глибоким мислителем, радше енциклопедистом. І ті місця, де він розвиває свій атеїзм і матеріалізм, мають марну силу. Зате національні патріотичні теми умів він опрацювати сильніше, вартісніше.

Галина Терещук: На тему Франкової віри найбільше написали клерикали та атеїсти, які мають спільне: не визнають середини, а лише впадають у крайності. Зауважив, письменник Євген Сверстюк

У Франка був християнський максималізм - говорити одну і ту ж правду всім: і своєму, і чужому народові і знати, що та правда повернеться до нього бумерангом. Франко обстоював моральні принципи - чесна дорога до чесної цілі. А це і є основа християнської моралі.

Надія Степула: Інші секції Міжнародного наукового конгресу «Іван Франко: дух, наука, думка, воля», як вважають учасники, теж були надзвичайно цікавими.

Професор Львівського національного університету імені Івана Франка Олександра Сербенська опікувалася різними мовознавчими секціями та й сама виступила з доповіддю на цю тему.

З професором пані Сербенською телефоном спілкувався мій колега Тарас Марусик.

Тарас Марусик: Публіцистика Франка, як розповідає професор Сербенська, досі мало вивчена, а більшість його мовних статей сучасному українському читачеві була донедавна недоступна.

Олександра Сербенська: Дуже добру справу зробило наше видавництво “Каменяр”, опублікувавши збірник статей Франка, які не увійшли до 50-томника під назвою такою: “Загальна мозаїка”.

Велику частину займають літературно-критичні та публіцистичні твори. Серед них “Сухий пень” і “Україна irredenta”.

Франко і невелика група інтелігенції, яка працювала понад, може, людські сили, яка працювала дуже самовіддано, вона справді виграла велику битву за українську мову в кінці 19-го – на початку 20-го століття.

Тарас Марусик: В статті “Сухий пень”, яку Іван Франко написав у 1905 році, він не лише засуджує політику царської Росії, яку називає “царством тьми, що давить Україну” з її Емським указом і Валуєвським циркуляром.

Олександра Сербенська: Франко каже: українське слово позбавлене усіх прав, його ніхто не повернув і не думає повертати. Він тут дає докір суспільності російській, яка не визнає українство як величину, з якою треба рахуватися.

Каже: лише крім деяких кількох осіб великих умом і серцем могли стати в обороні українського слова.

Отже, тут ми бачимо Франка як політичного психолога. Він зазначає, що якщо чиновництво може дати якесь там полегшення, якісь там брошурки дозволяли друкувати і так далі, то з російською суспільністю нам доведеться вести ще довго боротьбу за те, щоби визнати права українства.

Надія Степула: Історія досліджень творчості Івана Франка триває понад сто літ. Але говорити, що ми вже маємо осяжне, адекватне і, сказати б, стереоскопічне розуміння здобутків цього визначного українського достойника складно.

Франкознавство, на думку кандидата філософських наук Сергія Грабовського, - це така царина наукового пошуку, де досі на дослідника чекають відкриття як на рівні особистого розуміння предмета своїх студій, так і, очевидно, на рівні загальнонауковому.

Сергій Грабовський далі аргументує.

Сергій Грабовський: Передусім це визначає той факт, що 50-ти томне начебто повне зібрання творів Франка потребує ще стількох же додаткових томів, щоб забрати лапки від слова "повне".

То ж чи можна говорити, що ми прочитали всі Франкові речі, якщо низка з них у радянський час не перевидавалася, а дещо з важливих текстів написано польською чи німецькою мовами і не перекладене досі українською?

А стосовно енциклопедії франкознавства, яка мала б узагальнити здобутки науковців, і про яку вже давно ведуть мову дослідники, то на міжнародному науковому конгресі у Львові був представлений лишень план-проспект такої енциклопедії.

Мають намір створити «Франківську енциклопедію» науковці Львівського відділення Інституті літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України у співпраці зі вченими з інших установ. Але на те потрібні роки, якщо не кілька десятиліть. А тим часом пошуки і знахідки триватимуть.

Але йдеться, звичайно, не тільки про фактаж. Головне - осмислення доробку Франка у контексті світової й української культури, а ще культур польської й австрійської, до творення яких він також долучився. Власне, у контексті світової культури.

Й тут ми спостерігаємо не просто конфлікт, а й справжню війну інтерпретацій Франкової творчості.

Скажімо, Євген Маланюк у своїй уже класичній "Книзі спостережень" веде мову про Франка-раціоналіста і зауважує, що "при всім незаперечнім темпераменті Франка, при всім глибоко, щоправда, захованім жарі його серця, почуття Франка в його поетичній творчості завжди проходить крізь суворий фільтр його інтелекту. І, здається, трудно знайти в світовій поезії такого надхненного, такого аж „ одержимого" співця саме розуму-інтелекту, розуму-rаtіо, либонь в чисто Декартівськім сенсі цього поняття..

А от сучасний львівський історик Ярослав Грицак шукає і знаходить у спадщині Івана Франка зовсім інше. Він бачить у спадщині Франка спорідненість одночасно і з марксистською, і з інтегрально-націоналістичними ідеологіями й пише: "З марксистькою ідеологією Франка єднала віра у велич людського розуму, у логічність і закономірність світу, у нічим не обмежений поступ, у соціальний характер людської природи і можливість побудови ідеального суспільства. До ідеології інтегрального націоналізму в останні роки його життя його наближували волюнтаризм, віра у досягнення мети «поза межами можливого» та примат національного".

Утім, інтерпретація світогляду та ідейних настанов Івана Франка Ярославом Грицаком далеко не у всіх викликає згоду.

Можна було б навести чимало прикладів запеклих дискусій між дослідниками, процитувати вельми екстравагантні, але цікаві думки науковців.

Але закінчимо на цьому, зазначивши ще раз: франкознавство дає щасливу можливість зробити відкриття більшого чи меншого масштабу, наукові чи особисто-екзистенційні, але ж відкриття.

А сам Франко як не надавався, так і не надається до простих інтерпретацій, а це значить, що він має шанс і надалі бути сучасним і цікавим не тільки для фахівців, а й для широкої аудиторії.

Надія Степула: Іван Франко – фігура багатогранна, багатовимірна, що позначається і на сприйнятті його великої постаті. Творча спадщина І.Франка сягає шести тисяч томів, досі не осягнена, потребує уважного вивчення.

Тим часом Іван Франко залишається присутнім в українському житті. Ілюстрацією може служити розмова колеги Павла Вольвача з відомим поетом та видавцем Іваном Малковичем.

Іван Малкович: На Західній Україні ім’я Франка овіяне особливим пієтетом.

“Коли ще звірі говорили,” “Лис Микита” – це улюблені мої казки були. Я не знаю, чи ви вже вивчали в школі “Грицеву шкільну науку”?

Власне, Франкові я завдячую назвою видавництва “А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА”. Я вже кілька разів намагався видати якусь книжку його. На жаль, до ювілею не вийшло. Але яке це має значення? Головне, щоб вийшла гарна книжка. Я обов’язково це ще зроблю.

До того ж Франко приїжджав до нашого села, він жив у Березові у Кирила Геника, учителя, який і запросив його.

Павло Вольвач: Певно ж, і твої предки, якісь Малковичі могли бачити Франка і навіть говорити з ним.

Іван Малкович: Це особлива тема. Тому, що Франко у своїй автобіографії пише, що Кирило Геник попросив свого приятеля, який поїхав фірою до Коломиї і привіз Франка звідти, бо він там сидів у буцегарні. Був голодний і при смерті. І в автобіографії Франко пише, що Арсенич, моя мама Арсенич, з Арсеничів, урятував його від голодної смерті. Тобто, мій прародич. Це великий збіг і він для мене має велике значення...

Павло Вольвач: Іване, а оцей проект телевізійний, де відомі люди Славко Вакарчук, Віталій Кличко і, зокрема, й ти читають вірші Франка... Це спроба зробити Франка живішим, доступнішим?

Іван Малкович: Я вже багато років казав про те, що найкращим вшануванням було б, аби читали відомі люди. Але читали його щиро.

Мені здається, що цьому проекту бракувало вибору віршів. Я, зокрема, читав один з найулюбленіших моїх віршів Франка “Як почуєш вночі край свойого вікна”. Популярність цього вірша засвідчує те, що народ склав пісню.

От таких віршів хотілося, щоб збудити, щоб щось рухнулося в крові... І всі згадали.

..Цього Різдва я їхав додому. І так трапилося, що я їхав з Дмитром Павличком, через купе. Він їхав з двома томами Франка. Каже мені, що майже ніколи з Франком не розстається. І цитує мені дуже глибокі цитати Франка. Я зрозумів, що я не дуже добре знаю Івана Франка. В школі там, оці всі “Борислав сміється”, що це було мені заважко і воно було десь мені на рівні там з “Миколою Джерею.”

Мені б хотілося, щоб діти в школі любили будь-якого письменника, зокрема, й Франка. Я впевнений, що він блискучий прозаїк, просто геніальний літературознавець, прекрасний перекладач. Треба звертати увагу на ці аспекти його генія.

Надія Степула: Цьогорічне святкування 150-ліття від дня народження Івана Франка і ювілейні дійства у Нагуєвичах та Львові, і менш масштабні в межах всієї країни, а також у світі, велелюдний конгрес під девізом «Дух, наука, думка, воля», - усе це привернуло до імені Франка велику увагу. І стало очевидним, що насправді освоєння творчої спадщини Івана Франка й багатовимірне висвітлення його титанічної діяльності на теренах літературних, філософських та інших – це процес не вичерпаний. Він триває, як триває світ, у якому спадок Франка живий скарб у скарбниці української культури.

НА ЦЮ Ж ТЕМУ

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG