Доступність посилання

04 грудня 2016, Київ 14:18

Виміри життя найдавніших міст України.


Надія Степула

Слухати:

Київ, 13 жовтня 2006 року.

Надія Степула: Мистецтво шукає ідеалів краси у світі людей, а історія записує людські долі на своїх скрижалях. Долі народів і цілих цивілізацій, долі героїв і революцій, долі міст і містечок, у яких історія твориться.

Старовинні вулички українських міст.
Про минулі та нинішні виміри життя найдавніших українських міст новий випуск «Вимірів життя».

«Галичина – країна міст». Під такою назвою вийшло одне з чисел культурологічного журналу «Ї».

Справді Галичина – це неймовірне багатство міст і містечок, які мають тисячолітню історію. Кожна з них перлина архітектури і краєвидів. Але нинішній стан провінційних галицьких перлин бажає ліпшого.

Про галицьке гроно міст розповідає Галина Терещук.

Галина Терещук: Кожне містечко Львівщини чи Тернопільщини - це своя цікава і унікальна історія, це талановиті особистості, які там мешкали у різні століття.

Я люблю мандрувати провінційними галицькими містечками. Вони дихають спокоєм, минулим, у них, немов, час зупинився на десятиліття: гуси на берегах річок, собаки спокійно дрімають на міській площі.

Можна легко собі уявити, що ось тут у Дрогобичі сидів Іван Франко, а Бруно Шульц виглядав з вікна у сад, що вулицею ходили королі, князі, поети і музиканти, які принесли славу своєму містечку Золочеву, Жовкві, Самбору, Белзу, Стрию, Перемишлянам, Судовій Вишні. Список можна продовжувати до тисячі.

Літописні описи галицьких містечок до 13 століття підтверджені археологічними дослідженнями. А в 14 столітті у містах Галичини вже було запроваджене магдебурзьке право, як по Європі.

Припускають деякі історики, що ще у 20-их роках 14 століття магдебурзьке право мали Львів і Перемишль.

До найдавніших міст Львівської області належить Белз. Згадка про місто датується 1030 роком. У 12-13 століттях Белз був столицею окремого князівства. Містечко знаходиться на межі Сходу і Заходу, і тут перетинаються різні культури та релігії.

В минулому місто княжої столиці Руси, воєводства Речі Посполитої, невеличкий повітовий центр габсбургської Австрії, районний центр Радянської України, а сьогодні це провінційне типове галицьке містечко.

Тут у 14 столітті зберігалася ікона Пресвятої Богородиці, яку перевіз у польське місто Ченстохова угорський намісник Галичини. І нині це найпошанованіша святиня Польщі. Натомість белжани в дарунок отримали копію Ченстоховської Белзької Богородиці, яка зберігається у каплиці при самісінькому в’їзді в місто.

Реставрації потребують оборонні споруди міста, юдейські пам’ятки і католицькі. В Белзі збереглася міква, обрядова лазня белзьких юдеїв. Це, як зазначають історики, єдина пам’ятка, яка залишилася від хасидського комплексу.

Надія Степула: Столицею західноукраїнських міст і містечок називають Львів, якому минуло 750 літ. А, може, й більше, адже історія іноді теж «грішить» на приблизність дат.

Галя Терещук далі.

Галина Терещук: Центр землі і столиця Львівського воєводства Львів був одним із найбільших і важливих торговельних центрів Речі Посполитої.

На початку 17 століття у Львові мешкали близько 20 тисяч городян. За Австро-Угорської імперії Львів дуже швидко розвивався, і вже напередодні Першої світової війни тут мешкало понад 200 тисяч осіб.

Хоча цього року Львів святкує своє 750-річчя від першої письмової згадки, історики, втім, стверджують, що Львів значно давніший. Археологів та науковців цікавить саме готичний Львів, до пожежі 14 століття.

На південному боці Площі Ринок цього року під час ремонтних робіт були виявлені рештки тину 14 століття, під муравками археологи розкопали фрагменти кераміки 15 століття, раннього середньовіччя, 12-13 століть і навіть княжої доби, середини 11-го. Відтак історики припускають, що 3 тисячі років тому на місці сучасного Львова на березі річки Полтви було давнє поселення.

За словами архівіста і львовознавця Івана Свирника, чимало архівних матеріалів згоріли під час кількох пожеж у Львові, а тому розкопки на Площі Ринок були такими важливими, як єдине джерело інформації про давній Львів.

Та, втім, археологам намісники Львова не дозволили проводити ретельні дослідження, адже їм потрібно було якомога швидше до ювілею освоїти 100 мільйонів гривень, виділених урядом на підготовку до свята міста короля Данила.

Та, втім, свято швидко відшумить, а Львів залишиться. І далі історики думатимуть про те, а скільки ж років місту Лева.

Надія Степула: “Щитом християнських земель” і “кам‘яною квіткою” називали Кам‘янець – Подільський середньовічні мандрівники. Сучасні архітектори та історики з ними погоджуються. Чому? Відповідає історик краєзнавець Ганна Богуцька.

Ганна Богуцька: Кам’янець згадується в історії містобудування, як третє місто в світі, що зберегло своє напівострівне розташування. Після Верони і Берна.

Це місто, яке привертає увагу великою кількістю архітектурних пам’яток. В Кам’янці знаходиться більше 200 архітектурних пам’яток.

Але що насамперед робить Кам’янець унікальним? Це його природний ландшафт. Кам’янець розташований на кам’яному півострові. Півострів утворився багато мільйонів років тому, коли відступало Сарматське море. Ось тоді річка Смотрич проклала собі такий високий каньйон ще в 3-4 тисячолітті до н.е.

На цьому півострові і в його околицях жили племена трипільської культури.

В 13 столітті тут знаходилося поселення, яке входило до складу Галицько-Волинського князівства.

І, починаючи з 14 століття, Кам’янець – це центр Подільських земель.

В 15 столітті місто захопили польські феодали, військо короля Ягайла. З того часу 3,5 століття Кам’янець знаходився під владою Польщі з невеличкою перервою у 27 років, коли тут був центр турецької провінції.

Ця історія знайшла своє втілення в пам’ятках архітектури.

Місто було неприступним форпостом і залишалося ним до кінця 18 століття, аж доки після другого розподілу Польщі Кам’янець не відійшов до складу Російської імперії. З того часу він втрачає своє військове значення.

Надія Степула: Згідно з даними експертів з культурної політики Європейського парламенту, Кам‘янець – Подільський належить до міст, в яких динамічно впроваджуються реформи у галузі культурної політики з ініціативи місцевої громади. Місцева та обласна влада підтримують розвиток історичного і культурного туризму.

Кам‘янець приваблює і туристів – екстремалів, які тут проводять міжнародні змагання з повітряними кулями, з‘їзди байкерів України, Росії, Молдови і Польщі, турніри зі скелелазіння тощо.

У місті здійснюється програма туристичного і культурного розвитку, підтримана місцевими владою і бізнесом, Польським інститутом та європейською асоціацією історичних міст.

Цікавий історичний факт: місто Рівне аж до 30-их років 20-го століття мало приватновласницький статус і належало Фредерикові Любомирському. Це не могло не відбитися на історико-культурному обличчі міста і на його сьогоденні.

Про це й інше моєму колезі Тарасові Марусику розповіла кандидат історичних наук, доцент кафедри історії України Рівненського державного гуманітарного університету Олена Прищепа.

Тарас Марусик: Міст з приватновласницьким статусом на Волині було п’ять. Всього ж на Правобережній Україні лише дев’ять. І це була в межах Російської імперії, яка не змогла позбавити прав власників цих міст, в тому числі й Рівного.

Чому? Відповідає Олена Прищепа.

Олена Прищепа: Тому, що не тільки землю мали поміщики, а в їхньому підпорядкуванні були міста, які були визначені як повітові. Наше Рівно, Дубно, Острог – це були приватновласницькі міста.

Тарас Марусик: Олена Прищепа каже, що в основі нашого ставлення до рідної землі лежить багато факторів, починаючи від власної оселі і родини до місця свого народження чим.

Олена Прищепа: Для переважної більшості сьогоднішніх городян Рівне вже давно стало рівним, своїм.

Щоб більше пізнати його, то необхідно відчути нерозривний зв’язок між минулим і сьогоденням, його сучасним і майбутнім. Очевидно, дороговказом в пошукові цього зв’язку можуть виступати чи то окремі будівлі, чи, скажімо, навіть такі міські об’єкти, як самі вулиці або ж ті, хто творив отой колорит, теж по-своєму неповторний, міського життя Рівного у минулі століття.

Тарас Марусик: До речі, вулиці Лесі Українки, Івана Франка і Тараса Шевченка з’явилися на карті Рівного ще за польської влади в 30-і роки 20 століття і збереглися до сьогодні.

Сучасне обличчя Рівного не можна уявити без його історичних та архітектурних пам’яток.

Українські міста вражають своєю красою.
Олена Прищепа: В його переліку можна згадати зведену ще в 1838 році в традиціях класицизму будівлю Рівненської чоловічої гімназії, де нині розташований обласний краєзнавчий музей.

Ми зараз багато говоримо про меценатів, благодійність, а от власник Рівного Фредерик Любомирських один із тих, хто конкретно започатковував в нашому місці доброчинність ще у 19 столітті, звівши на власні кошти цю будівлю, в якій розмістилася гімназія, де здобували освіту не лише мешканці Рівного, а й багатьох волинських містечок.

Тарас Марусик: Поява такого навчального закладу позитивно вплинула на розвиток самого міста, пожвавило його культурно-освітнє життя.

В Рівненській гімназії викладали Пантелеймон Куліш, Микола Костомаров, вчився майбутній письменник Володимир Короленко.

В квітні 1919 року, коли в Рівному перебував уряд директорії, в цьому приміщенні розмістився освітній урядовий департамент. Його очолював тодішній міністр Іван Огієнко, який пізніше стане митрополитом Іларіоном.

Олена Прищепа: Відомі його пророчі слова, висловлені в стінах цієї будівлі до представників української інтелігенції з побажанням розвивати культурно-освітні традиції рівненської гімназії. “Не спіть,” - говорив він, звертаючись до представників української громади Рівного.

Тарас Марусик: Але є в Рівному пам’ятки, які зазнали іншої долі, зокрема, колона зі скульптурним зображенням Божої Матері. Споруджена 1770 року в центрі міста, вона простояла майже два століття, однак безбожна влада в 1952 році зруйнувала святиню. Відродили її лише три роки тому.

Зв’язок між минули і сучасним відображається і в нових пам’ятниках, нещодавно відкритих, зокрема, письменникові Уласові Самчуку. У Рівному відкрили також перший в Україні пам’ятник Симонові Петлюрі, одній з перших власниць Рівного Марії Несвицькій, яка в кінці 15 століття добилася для міста магдебурзького права.

Надія Степула: Уявно відвідавши древні міста України, можна діткнувшися їхньої непроминальної аури, яку витворюють вулиці й провулки, собори й музеї, ротонди і ліхтарі. Усе разом і складає дивний спадок, який є не лише місцевим набутком, а й культурною спадщиною країни та часто без перебільшення і всього людства. Недарма так багато пам’яток і пам’ятників України перебувають під егідою ЮНЕСКО.

Але скільки б ми не ходили вулицями українських міст, всі дороги все одно приведуть до “нашого Риму”, як називав Київ Євген Маланюк.

Здійснити віртуальну прогулянку по стольному граду пропонує Павло Вольвач. А допоможе йому в цьому київський історик, літератор та культуролог Сергій Грабар.

Сергій Грабар: Перш за все я показав би, мабуть, Старокиївську гору, звідки почався Київ. І показав би Андріївську церкву, яка збудована на тому місці, де стояв Андрій Первозванний і пророкував про те, що буде прекрасне, Богом спасенне місто. Показав б и Андріївський узвіз, по якому протягнули Перуна і кинули його у Дніпро; Києво-Печерську лавру, колиску руського чернецтва, місце, де знаходиться 120 поіменних святих руського православ’я, місце, де можна замолити будь-який гріх і вилікуватися від будь-якої хвороби.

Я показав би Володимирський кафедральний собор, збудований в кінці 19 століття, в якому знаходяться мощі Варвари Великомучениці, мощі, яким вже 1700 років в цьому році саме - 1700 років з трагічної загибелі Варвари Великомучениці.

Я показав би і Михайлівський золотоверхий. Так, новий, але збудований на тому священному місці, де був на початку 12 століття побудований Святополком Ізяславичем, Святополком Другим, цей собор.

Я показав би Дніпро, надзвичайну річку. Із річки показав би знову Київ із Лаврою, із Видубичами, в тому місці, де пристав Перун, де видибав на прохання язичників старий язичницький ідол. І християни на тому місці збудували християнський монастир. Тобто, боротьба ідеологій була завжди.

Я знову повернувся б на Старокиївську гору. Повернувся б з Хрещатика, з тієї вулиці, яка виникла при архітекторові Андрії Меленському на початку 19 століття. Саме його стратегічний міський план об’єднав Поділ, Печерськ, який тільки забудовувався, і Старе Місто. Об’єднуючим стало Козине болото, яке тепер носить назву Хрещатик. Хрещатик був місцем перехрестя доріг.

Звідти б я піднявся по Підвальній вулиці і знову вийшов би до Старокиївської гори. Трохи пройшовши повз “Присутсвненні” місці, повз давню каланчу пожежної охорони міста Києва. Я вийшов б и на Старокиївську гору і подивився б на Поділ, один з найдавніших районів міста Києва.

Надія Степула: Серед найдавніших і найгарніших міст і містечок планети українські не поступаються ні древністю, ні красою. Можна цим гордитися. Одне тільки засмучує: всі вони варті кращої долі. Надії на нові добрі переміни не згасають.

НА ЦЮ Ж ТЕМУ

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG