Доступність посилання

04 грудня 2016, Київ 19:00

Річниця створення УПА очима психолога


Інна Набока Київ, 17 жовтня 2006 (RadioSvoboda.Ua) - Чергова річниця створення УПА знову розбурхала українське суспільство. І ні величне свято Покрови Богородиці, ні зусилля наших доблесних міліціянтів не змогли вгамувати пристрасті. Подивитися на проблему з точки зору психології пропонує Інна Набока.

Заходи у Києві з нагоди 63-ї річниці створення Української повстанської армії, 15 жовтня 2005 року. Боєць Радянської Армії Василь Скотар (ліворуч) і воїн Української повстанської армії Адам Кардаш легко порозумілися.
Жодним чином не хочу зазіхати на сферу компетенції істориків, політиків чи, боронь Боже, правоохоронних органів. Тим більше, що історики вже, здається, розставили всі крапки над і у питанні визнання героїчної боротьби УПА. Але варто було 14 жовтня побувати на масових акціях у центрі Києва або, бодай, подивитися телевізійні репортажі, щоби переконатися: є в цих подіях і психологічний аспект. Особливо вражає нетерпимість і агресивність, яку виявляє дехто з опонентів. Непоколїть і повна відсутність бажання знайти хоч якесь порозуміння, зробити хоч малесенький крок до примирення.

Звідки це в нас? Адже українці здавна відомі як доброзичливі, лагідні, толерантні люди. Перше, що спадає на думку – спадок тоталітарного суспільства. Десятиліттями нас привчали до того, що існує лише одне єдине вірне вчення, що „хто не з нами, той проти нас”, а „якщо ворог не здається, то його вбивають”. А такі поняття, як терпимість чи милосердя оголошувалися буржуазними витребеньками, чужими радянській ідеології. Втім, відсутність толерантності у взаєминах людей - проблема усього сучасного світу. Недаремно ще 1995-го року Генеральна конференція ЮНЕСКО затвердила Декларацію принципів толерантності і навіть встановила Міжнародний день толерантності.

Звичайно, на державному рівні дотримання цих принципів має забезпечити законодавство. Але щоби суспільство стало толерантним, толерантними мають стати його громадяни. Отже, як і завжди, все починається з кожного з нас.

Що ж таке толерантність з точки зору психології? Насамперед, це – терпимість до чужих думок і вчинків, здатність ставитися до них без упередження, повага до переконань інших людей, відсутність старання довести свою виключну правоту. Погодьтеся, всі ці якості необхідні в сучасному строкатому, мультикультурному світі. А їх відсутність призводить до численних трагедій, повідомленнями про які рясніють усі новини. Адже нам можуть не подобатися погляди інших людей, може дратувати національність, мова, віра, спосіб життя і звички наших сусідів. А ми, в свою чергу, можемо активно не подобатися їм. Що ж робити в такій ситуації? Єдиний вихід – бути толерантними. Чи можна цьому навчитися? Психологи стверджують, що толерантність як рису особистості цілком можна розвивати і формувати. В багатьох країнах існують спеціальні шкільні та студентські програми і тренінги толерантності. Причому, важливо навчитися не просто терпіти поруч із собою інших, а й активно співпрацювати з ними, а для цього – йти на компроміси, домовлятися, шукати точки дотику в найбезнадійніших, здавалося б, ситуаціях.

Рецепт, гадаю, чудовий, Проте, з толерантністю і на суспільному, і на особистісному рівні пов’язана серйозна проблема: критерії та межі толерантності. Де закінчується благородна терпимість і починається байдужість, або лицемірство, потурання, відвертий конформізм? На жаль, на це питання психологія відповіді не дає...
XS
SM
MD
LG