Доступність посилання

logo-print
08 грудня 2016, Київ 04:39

«Юрій Клен один з «нездоланих співців».


Надія Степула

Слухати:

Київ, 20 жовтня 2006 року.

Надія Степула: Юрій Клен один з «нездоланих» поетів України, чия творчість розквітла на еміграції, вертається до рідної землі в новітнім осмисленні його життя і цікавої спадщини.

Про це в новому випуску «Вимірів життя».

У супроводі Данте автор «Попелу імперій» пройшов сталінським пеклом, де побачив потворні лики смерті, знущання енкаведистів над в’язнями. Потім Еней за дорученням І.Котляревського познайомив поета з гітлерівським пеклом, де також панувала різнолика смерть. А потім Фауст повів автора на озеро Фунтензее, де відбувається Вальпургієва ніч...

За кілька років до створення «Попелу імперій» Юрій Клен написав поему «Прокляті роки» у 1937. Неокласик Юрій Клен звертався у своїй творчості до джерел і біблійних, і фольклорних, а, оскільки, знав мови та був ще й перекладачем, ерудитом, то «вмонтовував» у свої твори численні літературні ремінісценції.

Попри те, що від народження поета минає 115 літ, творча спадщина його не перестає бути актуальною, як сама біографія, досить коротка, бо до глибокої старості Юрій Клен не дожив.

«Я був один із лебедів, які Належали до грона п’ятірного Нездоланих співців...»

Писав Юрій Клен про себе.

Про Юрія Клена (це псевдонім, справжнє його ім’я і прізвище Освальд Бургардт) можна говорити багато. Але в чому полягає особлива роль цієї постаті як митця? І який влив справляв і справляє Юрій Клен на нові покоління українських письменників? Про це розмірковує відомий прозаїк Валерій Шевчук, багаторічний дослідник творчості Юрія Клена, якого розпитував колега Павло Вольвач. Валерій Шевчук: Це була цілком новаторська проза. На жаль, він не встиг зробити більше, бо він рано помер в Німеччині. Він тільки почав оцю свою блискучу сторінку.

Пізніше в Канаді було видано 5 томів творів, де було зібрано його літературну спадщину. І вже цим виданням було визначено, що в особі Юрія Клена ми маємо одного з найблискучіших українських письменників. Він залишався до кінця своїх днів в руслі української літератури. Навіть його син Вольфганг Бургардт став також діячем української культури.

Павло Вольвач: Якби такі постаті, як Юрій Клен не були вилучені з українського культурного поля, дещо по-іншому розвивалася та ж таки проза та й культура загалом?

Валерій Шевчук: Треба сказати, що Юрія Клена трохи знали. Отой багатотомник, що виходив в Канаді, він у Києві був у 60-ті роки. В якийсь спосіб його зуміли привезти Григорієві Кочуру.

Павло Вольвач: Тобто, на “60-ників” Юрій Клен певне враження справляв?

Валерій Шевчук: Певне справляв.

Ясна річ, що Кочур не тримав це зібрання під полою чи десь в “загашнику”, а він давав читати тодішнім молодим літературним хлопцям і дівчатам, які все-таки, мали змогу познайомитися. Принаймні, деякі томи через Світличного мав у руках і я. Я мав змогу познайомитися з ним, але як з поетом. Якраз той том, де була проза, тоді мені не був знайомий, я його прочитав уже пізніше і фактично вразився.

Коли я укладав разом з Ігорем Качуровським двотомне видання “Задзеркалля. Українська готична проза”, то ми туди ввели оповідання Юрія Клена, зокрема оповідання “Акації”, яке я вважаю абсолютним новелістичним шедевром.

Павло Вольвач: Тобто, Клен присутній в нашому культурному полі?

Валерій Шевчук: Вже тим, що в 90-х роках був виданий цілий том його поезії. Це важливо. Таким чином молодь літературна мала змогу з ним познайомитися, щось узяти, щось не взяти...

Надія Степула: Юрій Клен мав неукраїнське коріння. Це засвідчує не лише його справжнє ім’я та прізвище Освальд Бургардт, але й те, що свої твори у різні періоди життя він писав і по-німецьки.

До слова, так часто буває в українській культурі. Пригадаймо росіян Марка Вовчка і Миколу Хвильового, кримського татарина Агатангела Кримського, поляка Володимира Антоновича, євреїв Леоніда Первомайського і Леоніда Кисельова, німкеню Уляну Кравченко (Юлію Шнайдер). І перелік цей можна продовжити.

Про призабутого у час нинішніх стрімких змін, у тому числі й літературних, Юрія Клена розповідає професор Київського національного університету імені Тараса Шевченка, доктор філологічних наук, лауреат Національної Шевченкової премії Юрій Ковалів. Професора Коваліва розпитував колега Тарас Марусик.

Юрій Ковалів: Можна розглядати постать Юрія Клена, як своєрідний місток між київською неокласиком і празькою школою.

Водночас він присутній у контексті МОРУ (Мистецького українського руху). Така організація виникла в таборах DP, де було багато українських письменників.

Так само, можна сказати, що з ним пов’язана перспектива самої неокласики, а вона, виявляється, невичерпна у контексті усієї української літератури, оскільки він обстоював принципи естетики, ще сформовані київськими поетами.

Тарас Марусик: В 30-і роки розгорілися літературна полеміка на цю тему. Наприклад, Юрій Шерех-Шевельов був переконаний, що неокласика не відповідає так званому національно органічному стилю.

Натомість Юрій Ковалів вважає, що неокласики дисциплінували українську ліричну стихію, а ментальна схильність Юрія Клена до раціонального мислення добре вписалася в поетику київських неокласиків.

Юрій Ковалів: Оскільки у нього ще було мислення ментальне - він німець за походженням, він теж доклав багато своїх зусиль до того, щоби наша лірика стала справді дисциплінованішою, менш кардіоцентричною.

Тарас Марусик: Починав писати Юрій Клен німецькою і російською мовами.

Юрій Ковалів: Що цікаво, що вони такі правильні і надто холодні. Якщо ж взяти українською мовою, то відчувається тепло, відчувається світло якесь.

Тарас Марусик: До речі, деякі свої твори, наприклад сонет “Трубадур Жофруа Рюдель” російською чи поему “Жанна д”Арк” німецькою, він пізніше сам переклав по-українськи.

Юрій Ковалів: Він був, можна вважати, і російським, і німецьким, але відбувся він саме як український, йому краще виходили ці речі українською мовою.

Тарас Марусик: Він дуже багато перекладав. Можливо, він навіть вважав, що його місія більше перекладати, аніж писати оригінальні вірші.

На Ваш думку, ким він більше був: поетом чи перекладачем?

Юрій Ковалів: Всі неокласики були перекладачами. Це були люди великої культури. Вони легко переходили з однієї мови на іншу. Це була група така (Юрій Клен тут аж ніяк не вилучений звідти), які збагачували нашу літературу літературами інших народів.

Якраз у 1925 році у нього з’явилася збірка перекладів німецьких поетів, власне, сонетярів, які були причетними до експресіонізму. Пізніше він також перекладав.

Тарас Марусик: До найзначніших творів Юрія Клена належать поеми “Прокляті роки” і “Попіл імперій”. Це, як каже Юрій Ковалів, твори не одного стилю, а кількох, але основою залишається неокласика.

Обидва твори були написані за живими враженнями, коли йому довелося покинути Україну. Власне, “Прокляті роки” - це прощання з Україною і прокляття на голови її катів. Цей твір називають іноді реквіємом.

Епопея “Попіл імперій” залишилася незавершеною. Цьому перешкодила його смерть у 1947 році.

Юрій Ковалів: Ця поема починається філософськими роздумами про сутність людського буття і про вихід з різних ситуацій абсурду, в які потрапляє людина, нація. Він ототожнює дві системи: і радянську, і німецьку як злочинні. Його сподівання були такі, що зникнуть ці тоталітарні режими, і Україна нарешті воскресне.

Тарас Марусик: “Попіл імперій” – це спроба створити новітній український літопис поетичними засобами.

Юрій Ковалів: Він намагається під різними кутами подій, які були в нас в Україні і в світі, розглянути.

Я думаю, якби цей твір був завершений, дописаний, то про нього говорили б як про архіцікаву, таку виняткову подію у нашій літературі.

Надія Степула: Сергій Грабовський, кандидат філософських наук, заступник головного редактора журналу «Сучасність», розглядає долю Юрія Клена і його творчий доробок крізь призму філософського-історичного бачення, в контексті національно-культурного середовища, яке для Юрія Клена – Освальда Бургардта було питомим.

Сергій Грабовський далі.

Сергій Грабовський: Перша половина ХХ століття в українській історії характерна тим, що велике число етнічних українців відходило від рідної мови та культури, йдучи працювати на чужому полі і здобувати славу іншим націям.

Це цілком зрозуміле й раціонально пояснюване явище, оскільки Україна не мала власної державності, ба більше, саме існування української нації ставилося під сумнів не лише речниками різноманітних імперій та наче демократичних республік, які ділили між собою Галичину, Волинь, Наддніпрянщину, Таврію та Слобожанщину, а й поважними європейськими професорами.

А відтак праця на полі української культури та політики цілком закономірно вважалася справою невдячною, навіть за мирних часів, за доби еволюційного розвитку, як це було на початку ХХ століття. Що ж казати про час революцій, воєн та репресій проти всього українського з боку окупантів!

Здавалося, що зміна національного статусу відбуватиметься тільки в один бік, у бік зростання німецької, австрійської, польської, румунської та російської культур і політичних середовищ за рахунок українців, як малоросів, малополяків, північних румун і так далі.

Але насправді сталося таке, що неможливо пояснити суто раціонально. Спершу поодинокі іншоетнічні діячі політики й культури оголошують себе українцями, потім їхнє число стає більшим, і, нарешті, у добу Національної революції і після неї такий процес стає справді масовим. І від того ще більш загадковим.

Скажіть-но, з якого дива полковники, генерали та адмірали Російської та Австро-Угорської імперій з не надто типовими для українців прізвищами Кравс, Отмарштайн, Бізанс, Сінклер, Греков, Галкін, Алмазов, Кудрявцев, Рябінін, Астаф’єв, Клочковський, Булатов, Кануков, Губер і багато-багато інших добровільно прийняли присягу на вірність Україні і дотримали її?

Чому за найскладніших військово-політичних обставин зберіг відданість українській справі генерал барон Сергій фон Дельвіг, в якому не було ані краплини, власне, української крові?

Чому став українським офіцером полковник артилерії Ігор Комнін-Палеолог, прямий нащадок візантійських імператорів та князів Кримської Готії?

Чому ерцгерцог Вільгельм Габсбург назвав себе Василем Вишиваним?

Але не тільки військова справа, а й українська політика, громадська та наукова діяльність тієї доби приваблювали до себе етнічних неукраїнців.

Можна назвати хоча б визначного філолога Юрія Шевельова, за походженням німця, освітянку та громадську діячку Софію Русову (батько швед , мати –- француженка ), історика Йосипа Гермайзе (киянин, етнічний єврей) і багатьох інших.

Не кажучи вже про одного із чільних теоретиків українського націоналізму В‘ячеслава, а від народження Вацлава Казимировича, Липинського.

Сказане стосується і літераторів. Молодий харківський російськомовний поет Михаїл Йогансен стає українським авангардистом Майком Йогансеном, Ніколай Фітільов - одним з провідних письменників націонал-комуністичного напряму Миколою Хвильовим, Єлена Шовгенова - Оленою Телігою, Ілья Гуревич - Леонідом Первомайським, а Освальд Бургардт - Юрієм Кленом.

Щось, отже, було в українській культурі, в українстві таке, що приваблювало талановитий у різних сферах діяльності люд: від блискучих військовиків до витончених поетів.

Виходить, що українська культура мала реальну привабливість для тих, хто народився і зростав в іншому національно-культурному середовищі, і ця привабливість переважала всі спокуси служіння імперіям.

Що ж говорити про потенціал української культури та української політичної традиції у наші дні, коли задля їхнього розвитку попрацювали цілі покоління достойників україснької справи, включно із тими волонтерами українства, про яких щойно йшлося? І хто винен у тому, що цей потенціал не використовується навіть у половину, а більшість громадян України, очевидно, навіть не чула таке прізвище - Юрій Клен?

Надія Степула: Певний песимізм Сергія Грабовського, можливо, й небезпідставний. Але у світі немає, мабуть, жодної країни, де б «більшість громадян» знала всіх своїх письменників.

В Україні цілі духовні материки ще справді очікують тих, хто їх відкриє і для себе, і для інших.

Вибрані твори Юрія Клена вийшли в світ у Києві в 1991 році, з ґрунтовною передмовою професора Юрія Коваліва під назвою «Прокляті роки Юрія Клена».

Кожного жовтня (а в жовтні народився на українському Поділлі, у жовтні й відійшов у кращі світи в німецькому Авсбурзі Юрій Клен) зацікавлення його творчістю і життям спалахує. Причетних до творчого освоєння нових вимірів його письменницької долі стає більше.

НА ЦЮ Ж ТЕМУ

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG