Гості Свободи: народний депутат, колишній голова правління НАК Нафтогаз України Олексій Івченко та директор енергетичних програм Центру імені Разумкова Володимир Саприкін.
(Скорочена версія. Повну версію “Вечірньої Свободи” слухайте в аудіо записі.)
Ведучий: Кирило Булкін
Кирило Булкін: За словами прем’єр-міністра України Віктора Януковича, Україна і Росія розпочали сьогодні новий відлік ділових стосунків.
У чому саме полягає новизна цього відліку? Скільки насправді коштуватиме Україні “дешевий” російський газ? Спробуємо розібратися в цьому з нашими гостями.
А спершу попрошу прокоментувати повідомлення про узгоджену ціну на газ для України у 2007 році.
Як повідомили у спільному прес-релізі “РосУкрЕнерго” і "УкрГаз-Енерго", трейдер (“РосУкрЕнерго”) у 2007 році поставить "Укргаз-Енерго" не менше 55 мільярдів кубічних метрів природного газу середньоазіатського походження за 130 доларів. Хоча це формально не є угодою між урядами, а між господарськими суб’єктами. Гадаю, немає сумнівів, що ці питання вирішуються на найвищому рівні.
Отже, 130 – це багато чи мало?
Олексій Івченко: 130 – це, безумовно, багато і, безумовно, це погіршення умов поставки газу для України. Це можна кваліфікувати, що або переговорна група з української сторони, яка веде ці переговори по новому узгодженню ціни, є абсолютно непрофесійною і безхребетною, або, можна говорити, це є свідома політика переговорників з української сторони. Тобто, це є погіршення умов для поставки газу в Україну в ціновому факторі.
На це не було жодних підстав, тому що підписані відповідні угоди на початку 2006 року, які говорять про те, що в односторонньому порядку жодна зі сторін не має права поміняти ціну на газ як і ціну на транзит. Тільки за згодою сторін можна це зробити.
Отже, це означає, що українська сторона в односторонньому порядку погодилася підняти ціну на газ, а транзитну ставку залишає незмінною. Отже, в грошах Україна буде втрачати. Безумовно, що це є погана політика для України.
Володимир Саприкін: На мою думку (поки я, наприклад, не читав умов договорів чи то контрактів), залишається питання, чи буде в Україні дефіцит ще приблизно 17 мільярдів кубічних метрів газу, оскільки (я нагадаю) компанія “РосУкрЕнерго” бере за транзит 37,5% газу того ж туркменського. Тобто, з 42,5 мільярдів для України залишається лише 26,6 мільярдів. Тобто, дефіцит складають ті самі 17 мільярдів, які має поставити “Газпром”. Тобто, російського газу бракує.
Таким чином на сьогодні не вистачає ціни та обсягів російського газу, який має бути поставлений наступного року. Без нього баланс не складається.
Таким чином поки що 130 – це не остаточна і це не найвища точка щодо ціни. Тобто, це треба чекати угоди між “Газпромом” та “РосУкрЕнерго”, а також НАК “Нафтогаз”, на мою думку.
- У нас слухач. Добрий вечір!
Слухач: Добрий вечір!
Шановне панство, до вас досить цікаве у мене запитання.
Пан Янукович зазначив, що 130 доларів – за таку ціну домовилися щодо поставок туркменського газу. Чому урядовці пана Януковича їздили домовлятися за цю ціну на туркменський газ з РФ, а не з Туркменистаном?
Дякую за відповідь.
Олексій Івченко: Вперше в історії газових переговорів нам в 2005 році вдалося не збільшити, а зменшити ціну на туркменський газ. Як ви пам’ятаєте, був підписаний на 2005 рік попереднім керівництвом по 58 доларів.
Ми неодноразово зустрічалися з туркменською стороною і з президентом Ніязовим і нам вдалося у 2005 році і на 2005 і 2006 роки понизити ціну із 58 до 44 доларів. І ми весь 2005 рік по прямому контракту отримували з Туркменистану повний обсяг газу по 44 долари.
Далі. Ми заключили на 2006 рік прямий контракт між “Нафтогазом України” і “Туркменгазом” на поставку туркменського газу в Україну по прямому контракту по 50 доларів – перше півріччя і 60 доларів – друге півріччя. У четвертому кварталі цього року ми повинні були по цьому прямому контракту отримувати по 60 доларів туркменський газ напряму.
Замість того наші урядовці на чолі з міністром палива та енергетики поїхали в Росію, відмовилися від цього прямого контракту і домовилися з російською стороною, щоб та купувала в Туркменистану газ для України по 100 доларів. Незрозуміла політика.
Володимир Саприкін: Тут у мене є питання як і до пана Івченка, так і до таких урядовців, які від чогось відмовилися.
Я нагадаю, що 2006 рік був останнім роком україно-туркменського контракту. Чому ми його втратили? Я не розумію .
У подальшому немає сенсу їздити в Туркменистан, оскільки на 25 років Росія викупила увесь газ.
Таким чином, треба відповісти на запитання: “Хто винен у тому, що ми втратили Туркменистан у цьому році?” Такого не було, щоб був 5-річний контракт і був останній рік його виконання, і жодного кубометру за прямими контрактами Україна не отримала. Для мене це питання скоріше риторичне. Може, пан Івченко відповість: хто винен у цьому?
Олексій Івченко: Я відповім, не звинувачуючи нікого.
Я скажу, що нами була підготовлена довготермінова угода на 25 років з туркменською стороною, і ми неодноразово протягом 2005 року обговорювали це питання і з президентом Ніязовим, і на нашому рівні, “Нафтогазу”, і на рівні прем’єрів обговорювалося це питання, і на рівні президентів обговорювалося.
Наша угода була підписана з української сторони, була передана президенту Ніязову, була підписана нашим президентом з української сторони, а також були домовленості, що президент Ніязов повинен приїхати в Україну і під час свого приїзду підписати довготермінову угоду.
Але що зашкодило? На мою думку, зашкодило приїзду Ніязова і підписанню довготермінової угоди те, що напередодні минулого нового року, як вам всім відомо, при діючій нашій прямій угоді України і Туркменистану на 2006 рік на 42 мільярди кубометри газу російський “Газпром”, напевне, не без політичного завдання поїхав і всупереч тристороннім домовленостям і двостороннім домовленостям заключив угоду у грудні в кінці минулого року з Туркменистану на 30 мільярдів...
- Тут мені хочеться запитати, а чому тоді все ж таки не звернулися до Європейського суду, як збиралися?
Володимир Саприкін: Отож! Тобто, треба вирішувати питання в суді. Чому цього не сталося, так як і з попередніми угодами, коли обіцяли звернутися до суду у Стокгольмі? Але ж результат – нуль.
- Що, на вашу думку, робити Україні в цій ситуації?
Олексій Івченко: Зараз демагогії можна розвивати дуже багато. Це сьогодні і роблять.
Робити ж дуже просто. Уряд, який нині є при владі, декларував, що коли вони прийдуть, професіонали, то дуже покращаться стосунки з Росією, що вони зроблять ціну на газ нижчою, ніж є. Нехай зроблять дуже просто, нехай підпишуть міжурядовий протокол до міжурядової угоди, яка діє, яку ніхто не відміняв... Розказують, що хтось відмінив, що ми своєю угодою від 4 січня відмінили міжурядову угоду до 2013 року. Ми не могли її відмінити, бо угода від 4 січня була між господарюючими суб’єктами. Нехай нинішній уряд підпише міжурядовий протокол, що передбачено в угоді до 2013 року і встановить ціну 50 доларів – і все.
Володимир Саприкін: Якщо сама Україна не зможе, то їй вже ніхто не допоможе.
(Скорочена версія. Повну версію “Вечірньої Свободи” слухайте в аудіо записі.)
(Скорочена версія. Повну версію “Вечірньої Свободи” слухайте в аудіо записі.)
Ведучий: Кирило БулкінУ чому саме полягає новизна цього відліку? Скільки насправді коштуватиме Україні “дешевий” російський газ? Спробуємо розібратися в цьому з нашими гостями.
А спершу попрошу прокоментувати повідомлення про узгоджену ціну на газ для України у 2007 році.
Як повідомили у спільному прес-релізі “РосУкрЕнерго” і "УкрГаз-Енерго", трейдер (“РосУкрЕнерго”) у 2007 році поставить "Укргаз-Енерго" не менше 55 мільярдів кубічних метрів природного газу середньоазіатського походження за 130 доларів. Хоча це формально не є угодою між урядами, а між господарськими суб’єктами. Гадаю, немає сумнівів, що ці питання вирішуються на найвищому рівні.
Отже, 130 – це багато чи мало?
Олексій Івченко: 130 – це, безумовно, багато і, безумовно, це погіршення умов поставки газу для України. Це можна кваліфікувати, що або переговорна група з української сторони, яка веде ці переговори по новому узгодженню ціни, є абсолютно непрофесійною і безхребетною, або, можна говорити, це є свідома політика переговорників з української сторони. Тобто, це є погіршення умов для поставки газу в Україну в ціновому факторі.
На це не було жодних підстав, тому що підписані відповідні угоди на початку 2006 року, які говорять про те, що в односторонньому порядку жодна зі сторін не має права поміняти ціну на газ як і ціну на транзит. Тільки за згодою сторін можна це зробити.
Отже, це означає, що українська сторона в односторонньому порядку погодилася підняти ціну на газ, а транзитну ставку залишає незмінною. Отже, в грошах Україна буде втрачати. Безумовно, що це є погана політика для України.
Володимир Саприкін: На мою думку (поки я, наприклад, не читав умов договорів чи то контрактів), залишається питання, чи буде в Україні дефіцит ще приблизно 17 мільярдів кубічних метрів газу, оскільки (я нагадаю) компанія “РосУкрЕнерго” бере за транзит 37,5% газу того ж туркменського. Тобто, з 42,5 мільярдів для України залишається лише 26,6 мільярдів. Тобто, дефіцит складають ті самі 17 мільярдів, які має поставити “Газпром”. Тобто, російського газу бракує.
Таким чином на сьогодні не вистачає ціни та обсягів російського газу, який має бути поставлений наступного року. Без нього баланс не складається.
Таким чином поки що 130 – це не остаточна і це не найвища точка щодо ціни. Тобто, це треба чекати угоди між “Газпромом” та “РосУкрЕнерго”, а також НАК “Нафтогаз”, на мою думку.
- У нас слухач. Добрий вечір!
Слухач: Добрий вечір!
Шановне панство, до вас досить цікаве у мене запитання.
Пан Янукович зазначив, що 130 доларів – за таку ціну домовилися щодо поставок туркменського газу. Чому урядовці пана Януковича їздили домовлятися за цю ціну на туркменський газ з РФ, а не з Туркменистаном?
Дякую за відповідь.
Олексій Івченко: Вперше в історії газових переговорів нам в 2005 році вдалося не збільшити, а зменшити ціну на туркменський газ. Як ви пам’ятаєте, був підписаний на 2005 рік попереднім керівництвом по 58 доларів.
Ми неодноразово зустрічалися з туркменською стороною і з президентом Ніязовим і нам вдалося у 2005 році і на 2005 і 2006 роки понизити ціну із 58 до 44 доларів. І ми весь 2005 рік по прямому контракту отримували з Туркменистану повний обсяг газу по 44 долари.
Далі. Ми заключили на 2006 рік прямий контракт між “Нафтогазом України” і “Туркменгазом” на поставку туркменського газу в Україну по прямому контракту по 50 доларів – перше півріччя і 60 доларів – друге півріччя. У четвертому кварталі цього року ми повинні були по цьому прямому контракту отримувати по 60 доларів туркменський газ напряму.
Замість того наші урядовці на чолі з міністром палива та енергетики поїхали в Росію, відмовилися від цього прямого контракту і домовилися з російською стороною, щоб та купувала в Туркменистану газ для України по 100 доларів. Незрозуміла політика.
Володимир Саприкін: Тут у мене є питання як і до пана Івченка, так і до таких урядовців, які від чогось відмовилися.
Я нагадаю, що 2006 рік був останнім роком україно-туркменського контракту. Чому ми його втратили? Я не розумію .
У подальшому немає сенсу їздити в Туркменистан, оскільки на 25 років Росія викупила увесь газ.
Таким чином, треба відповісти на запитання: “Хто винен у тому, що ми втратили Туркменистан у цьому році?” Такого не було, щоб був 5-річний контракт і був останній рік його виконання, і жодного кубометру за прямими контрактами Україна не отримала. Для мене це питання скоріше риторичне. Може, пан Івченко відповість: хто винен у цьому?
Олексій Івченко: Я відповім, не звинувачуючи нікого.
Я скажу, що нами була підготовлена довготермінова угода на 25 років з туркменською стороною, і ми неодноразово протягом 2005 року обговорювали це питання і з президентом Ніязовим, і на нашому рівні, “Нафтогазу”, і на рівні прем’єрів обговорювалося це питання, і на рівні президентів обговорювалося.
Наша угода була підписана з української сторони, була передана президенту Ніязову, була підписана нашим президентом з української сторони, а також були домовленості, що президент Ніязов повинен приїхати в Україну і під час свого приїзду підписати довготермінову угоду.
Але що зашкодило? На мою думку, зашкодило приїзду Ніязова і підписанню довготермінової угоди те, що напередодні минулого нового року, як вам всім відомо, при діючій нашій прямій угоді України і Туркменистану на 2006 рік на 42 мільярди кубометри газу російський “Газпром”, напевне, не без політичного завдання поїхав і всупереч тристороннім домовленостям і двостороннім домовленостям заключив угоду у грудні в кінці минулого року з Туркменистану на 30 мільярдів...
- Тут мені хочеться запитати, а чому тоді все ж таки не звернулися до Європейського суду, як збиралися?
Володимир Саприкін: Отож! Тобто, треба вирішувати питання в суді. Чому цього не сталося, так як і з попередніми угодами, коли обіцяли звернутися до суду у Стокгольмі? Але ж результат – нуль.
- Що, на вашу думку, робити Україні в цій ситуації?
Олексій Івченко: Зараз демагогії можна розвивати дуже багато. Це сьогодні і роблять.
Робити ж дуже просто. Уряд, який нині є при владі, декларував, що коли вони прийдуть, професіонали, то дуже покращаться стосунки з Росією, що вони зроблять ціну на газ нижчою, ніж є. Нехай зроблять дуже просто, нехай підпишуть міжурядовий протокол до міжурядової угоди, яка діє, яку ніхто не відміняв... Розказують, що хтось відмінив, що ми своєю угодою від 4 січня відмінили міжурядову угоду до 2013 року. Ми не могли її відмінити, бо угода від 4 січня була між господарюючими суб’єктами. Нехай нинішній уряд підпише міжурядовий протокол, що передбачено в угоді до 2013 року і встановить ціну 50 доларів – і все.
Володимир Саприкін: Якщо сама Україна не зможе, то їй вже ніхто не допоможе.
(Скорочена версія. Повну версію “Вечірньої Свободи” слухайте в аудіо записі.)
