Доступність посилання

08 грудня 2016, Київ 22:51

Олесь Ульяненко:"Втрачаєш орієнтир - починаються фокуси".


Павло Вольвач Київ, 30 жовтня (RadioSvoboda.Ua) – Олесь Ульяненко – постать культова. І не тільки тому, що написав понад десяток романів. А ще й через те, що Олеся часто ототожнюють з персонажами його ж творів. А оскільки персонажі в Ульяненка досить колоритні, то виходить картина ще та… Втім, на чутки лауреат Шевченківської премії не зважає. І лишень цієї осені в одночасся презентував три нові книги. Перед цією акцією з Олесем Ульяненком і поспілкувався Павло Вольвач.

- Ходять чутки, що Ульяненко про що пише, так і живе. Це правда?

-Пишу про якогось олігарха, бандіта – що, я повинен буть бандітом? Ні. Не рахуючи якихось п”янок-гулянок, ну, це, як завжди, це богемне життя, від цього нікуди не дінешся. А, тим більше, як я сам, я сиджу собі в себе дома, дивлюсь телевізор – друг сім”ї в мене такий...

-А, тобто є телевізор, комп”ютер. Бо так, як по розмовах, так у тебе голі стіни, ще там щось...

-Це ще мєлочі. Таке розказують...

-А правда, коли писав про маніяка, то вирізав із газет всілякі такі замітки, пов”язані з такими злочинами, обклеював ними стіни?

-Да. В мене всі стіни були заклеєні на кухні і в спальні, конкретно. Щоб тримать руку на пульсі. Головне, треба було піймать тему.

-Це такі, все-таки, тонкі речі і, як на мене, трохи небезпечні. Нічого такого не траплялось?

-Ну, звісно. Це як закон – коли я пишу новий роман, матеріал як би сам по собі підпливає. Головне – огородиться від нього, щоб не дати пролізти. Буває, втрачаєш орієнтир, і тут починаються всілякі фокуси. То тебе чи то грабують, просто на порожньому місці... Це вийшов “Сєдой”, така в мене повістинка. Вона дуже коротка річ, але вона дуже насичена конкретною уголовщиною. І, власне, я не те й напоровся. Я просто зазівався, дєвочки мене клофіліннули. Я всього там кружку пива... А очнувся о п”ятій годині ранку, на якомусь розвалищі... Таке, як фільм Кустуріци – кульки летять, шугняк. Слава Богу, дивлюся: єсть жетон і ключ від квартири. Паспорт украли і посвідчення – конкретно.

-А ти не працюєш? У звичному розумінні.

-Я по договорній системі працюю. От зараз кіно намагаємося з Володею Тихим робить. Ганна Павлівна Чміль обіцяла допомогу.

-А страждання ваші по “Сталінці” ще не закінчились?

-Ще не закінчились. По-мойому, вони ще будуть дліцца очєнь долго. А може й нє.

-Тараса Антипович, пишучи про тебе – дослівно не ручаюсь – але десь висловився так: Ульяненко – останній геній, яких родила полтавська земля, щедра на таланти. Ти ж полтавський?

-Розумієш, в чому тут справа... Як кожен організм виснажується, потім він набирається сили. І от Полтавщину дуже доїли впродовж багатьох років. Починаючи ще з Панаса Мирного, це ще аж до революції було, аж можна закінчить на Борису Олійнику й Павлу Загребельному. І тепер просто треба віддихаться. Власне, я думаю, що ще все попереду.

-Давай, пригадаємо історію вручення тобі Шевченківської премії. Це правда, що коли вручили премію, потім дзвонили в Шевченківський комітет з уряду, чи звідки там, мовляв, де там той бомж Ульяненко, давайте його знайдіть – квартиру вручати, а його десь нема, ніде він не приписаний.

-Просто після премії я написав Кучмі листа, що нема в мене житла. Лист якимось дивом потрапив до Кучми. І тут почалося. За три дні – двері одкривалися, як ото “сім-сім, открой двєрь!”. Чух-чух-чух, гоп-гоп: і я незчувся, як уже був на Позняках. На Гмирі...

-Теж ходять такі веселі анекдоти, що премію Улян розтратив, ну, буквально за місяць?

-А скільки там її було?! Дві з половиною штуки доларів, на ті гроші. Борги роздав. Потім, спробував бізнесом зайняться – їздив в Молдавію, шкарпеток накупив. І прогорів, як завжди...

-Все ж таки. Тобі закидають, що, мовляв, все бачиш у чорних фарбах, у чорному вимірі?

-Ну, покажи мені очі веселі. Молодьож тусіт... Вони грамотні.

-Ну, от зараз, ми сидимо, глянь: світить сонце, красиві дівчата. Хіба немає якогось відчуття легкості буття?

-Ні, це є. Це все присутнє.

-Останнє питання. Писати не набридло тобі? Ти вже наварганив цих романів...

-Та треба трошки підв"язувать. Трошки перепочинок треба дать. Треба гроші якісь зароблять учиться...
XS
SM
MD
LG