Доступність посилання

06 грудня 2016, Київ 16:26

Кіна не буде? Або російськомовний “відкат” україномовного кінопрокату...


Ірина Біла

Слухати:

Ірина Біла: Лише місяць протрималася чинною постанова попереднього уряду, яка зобов’язувала кінопрокатні компанії дублювати зарубіжні фільми українською. Апеляційний суд Києва став на бік дистриб’юторів, які побачили у цій постанові порушення закону.


Тож чи зможуть українці дивитися кіно українською мовою? Чи дбає про захист свого кіномистецтва держава? Чи захищає вона свій, власний, кіноринок, а відтак українського глядача? Восени цього року мала початися нова ера українського кіно. Точніше, україномовного. Коли б поетапно: спочатку кожна п’ята кінострічка, потім половина, а з липня 2007 року 70 % фільмів в Україні були б озвучені українською мовою. Решту ж, 30 %, зокрема, російських кінострічок, можна було б дивитися в оригіналі. Без “озвучки” і без субтитрів.

Але цього активістам Асоціації сприяння розвитку кінематографу здалося замало. Вони побачили в цьому утиск мовних прав національних меншин і, посилаючись на Європейську хартію регіональних мов, звернулися до Апеляційного суду. Його рішення відоме: україномовному кіно зась.

Прискіпливіше цю проблему зусибічно вивчав мій київський колега Тарас Марусик.

Тарас Марусик: Голова Державної служби кінематографії Міністерства культури і туризму України Ганна Чміль вважає згадане судове рішення дивним.

Ганна Чміль: Таким чином можна сьогодні забороняти будь-що. Тобто, з одного боку, посягнули на саме святе, завтра знайдеться ще якась група, товариство сліпих або товариство глухих, яка заборонить бачити, слухати, дивитися.

Це просто прецедент для того, щоб ми трохи по-іншому почали усвідомлювати, що насправді діється на сьогоднішній день в нашій країні.

Тарас Марусик: Президент Асоціації сприяння розвитку кінематографу в Україні Михайло Соколов керує в Дніпропетровську проектом “Нове кіно”. Це його бізнес, як він зізнався в інтерв’ю Радіо Свобода. Крім того, він член БЮТ і власник кількох кінотеатрів у Дніпропетровську.

Ось що Михайло Соколов повідомив про позицію Асоціації в мовному питанні (залишаю його слова без перекладу, оскільки це ні російська, ні українська мови).

Михайло Соколов: Ми поддєрживаєм державну мову в художествених фільмах. Ми просім українській комітєт по кінєматографії совмєсно разработать проект постанови, которой би за бюджетниє кошти датіровал розвиток цього питання, потому што учаснікі ринку сєгодня економічєскі нє в состоянії фінансіровать етот важний національний вопрос за свої срєдства.

Тарас Марусик: Заступник голови Національної спілки кінематографістів України, кінорежисер, директор кінофестивалю національного виробника “Відкрита ніч” Михайло Іллєнко сказав у розмові зі мною:

Михайло Іллєнко: Сьогодні в першу чергу ознакою фільму, його прапором національної приналежності, як і в кожного корабля, є мова. Якщо у нас не буде звучати українська мова в кіно, то в нас не буде національного кіно.

Тарас Марусик: Торкаючись урядової постанови, Михайло Іллєнко зазначив, що в Україні немає жодної ліцензованої студії для перезапису в системі Долбі, важко зробити якісні копії для прокату.

Михайло Іллєнко: Держава, яка дбає про свою культуру, вона має або вкласти гроші у створення цих студій і вдосконалення апаратури необхідного, або зробити закони, які спровокують чи підштовхнуть комерсантів вкладати в це гроші, щоб їм було вигідно. У нас немає ні того, ні іншого, є гасло.

Тарас Марусик: На моє зауваження про законодавчу норму 30% національного екранного часу Михайло Іллєнко зазначив:

Михайло Іллєнко: Воно ж не працює. Тут теж держава... Якщо вона видала такий суворий закон, то, будь ласка, дотримуйтеся, контролюйте це, обкладайте штрафними санкціями.

Ніде цей відсоток не виконується.

Тут є ще й інший парадокс. Є люди, які на відміну від мене вважають, що ні в якому разі це не має бути реалізовано. Це просто куклусклан.

Тарас Марусик: Ніби на підтвердження останніх слів Михайла Іллєнка, керівник дистрибуційної кампанії “Люксор Україна” Ігор Ігнатьєв заявив: “Запровадження будь-яких квот та обмежень – це спроба вкласти культуру всього багатонаціонального українського народу в “прокрустове ложе” націоналізму”.

Голова Держслужби кінематографії Ганна Чміль з цього приводу сказала, що цю ситуацію так повернули, ніби в нас існує єдина національна меншина, але при цьому російська мова практично витіснила з екранів державну мову. А це суперечить статті 14 закону “Про кіно”. Тому скасування урядової постанови нічого не означає.

Ганна Чміль: На щастя, суд не може відмінити закон. Ми й надалі будемо виконувати і будемо вживати усіх заходів для того, щоб цей закон виконувався.

Тарас Марусик: До речі, Ганна Чміль на своїй посаді працює з травня 2006 року, але досі ні вона, ні її заступники зарплати не бачили.

Ірина Біла: Автор згаданої постанови, колишній гуманітарний віце-прем’єр В’ячеслав Кириленко, називає рішення Апеляційного суду політичним.

Таким же його вважає і голова парламентського комітету з питань культури і духовності Володимир Яворівський.

Володимир Яворівський: Я переконаний, що це все було під делегуванням уряду – слідів ніби не видно в цьому, бо ніби це було рішення суду, але я переконаний, що без певного тиску на суд, адже суд ніколи не відмінив би це рішення.

Ірина Біла: Рішення Апеляційного суду, на думку депутата, матиме сумні наслідки, фактично змусить відійти у небуття з екранів кіно українську мову.

Володимир Яворівський: Це дуже великий відступ України від самої себе. Це означає, що ми фактично вже не дивитимемося українського кіно, себто не будемо чути, як екранні герої розмовляють мовою. Для нас будуть говорити лише мовою російською. Це означає, що всі фільми будуть дублюватися в Москві, а потім будуть передаватися сюди в Україну.

Ірина Біла: Дещо менш категорично оцінює нинішню ситуацію актриса Ольга Сумська. Вона вважає, що не варто перегинати палку з перекладами, зокрема, російських фільмів та телепрограм на українську.

Ольга Сумська: Знаєте, є така межа, яку переходять, і воно неорганічно виглядає. Наприклад, “Велике прання” озвучується українською. Я вважаю, що це непотрібно. Американські фільми нормально звучать. А для чого перекладати російську мову.

Що тут далеко ходити? “Роксолану” мою знімали російською мовою, а потім озвучували українською, і все рівно воно видно, що це неорганічно. Хоча я за те, що українська мова – це наша державна мова.

Ірина Біла: Говорить про органічність звучання та перекладу і директор київського кінотеатру “Кінопанорама” Наталя Соболєва. Вона вважає, що нині в країні ще замало фахівців і з перекладу, і з озвучування кінопродукції. Відтак, екранні герої можуть заговорити, а нерідко й вже говорять суржиком Проні Прокопівни з “Двох зайців”.

Докладніше думкою директора “Кінопанорами” цікавилася Леся Штогрин.

Леся Штогрин: Цей кінотеатр знаходиться у самому центрі Києва, але він кардинально відрізняється від всіх своїх побратимів – він пахне духом кіно, старого, поважного, традиційного кіно. Мальовані фарбами афіші і велетенські колони – спадок радянської тяги до монументальності.

Незважаючи на всю свою таку немодерність, обладнання тут сучасне та й фільми транслюються одними із перших у місті. От тільки переважна більшість із них дубльована російською. “Українською тут йдуть лише кілька картин,” - розповідає директор кінотеатру Наталя Соболєва. Але ці покази, як не дивно, користуються надзвичайною популярністю.

Наталя Соболєва: Всі україномовні фільми ми показуємо, які народжуються. Там кіно таке штучне, не дубльоване. Воно зняте українською, тому воно звучить органічно дуже.

Леся Штогрин: “Проте таких фільмів дуже мало, а перекладати усі фільми, які йдуть в прокаті, просто нікому,” - впевнена пані Наталя.

Наталя Соболєва: Я не тільки кінопрокатник, а й ще режисер. Я просто знаю акторську базу, я знаю редакторську базу, я знаю, що там дуже замало людей, які це можуть робити. Це ж мова йде про конвеєр. Кожних два тижні змінюється репертуар. Мені страшно... Я не знаю... Мені здається, що я залишуся без глядача.

Леся Штогрин: Тому дублювати фільми поки що дуже зарано, як говорить пані Наталя.

Наталя Соболєва: Поки не з’являться люди, школи не з’являться редакторські, поки вони не вивчать українську, іспити у них приймати україномовним людям... Ну, я не знаю. Там русизми на русизмах. Я коли дивлюся переклади серіалів, то там просто дикі помилки. Воно страшно звучить.

Леся Штогрин: Благе діло популяризація української мови може перетворитися на поширення суржику.

Наталя Соболєва: З’явиться суржик Броні Прокопівни, тоді всі будуть розмовляти, як Броня Прокопівна. Цього я дуже боюся.

Леся Штогрин: “Але найкраще транслювати фільми мовою оригіналу,” - впевнена пані Наталя. У кінотеатрі, наприклад, щотижня один фільм показують англійською. І найцікавіше, що і на такі сеанси всі квитки продаються.

Ірина Біла: Для якісного перекладу українською, необхідно знати не лише зарубіжну, скажімо, англійську або російську мови, а насамперед, добре володіти і любити українську. Так вважає перекладач Олекса Негребецький.

Олекса Негребецький: Треба трошки мати якоїсь схильності до цієї роботи, треба мати якийсь загальний рівень, треба хоч щось у своєму житті читати, крім інструкції до телевізора.

Більшість перекладачів, які зараз, на жаль, прийшли у цю високотехнологічну сферу, в телебачення особливо, запас словниковий, не англійський, а український, - 60 слів, ну, 90, і виходить це не українська мова з телевізійного екрану звучить, яку не можна слухати без валідолу.

Для того, щоб бути успішним перекладачем, треба насамперед любити свою рідну мову, на яку ти перекладаєш, любити і знати.

Ірина Біла: Творчий доробок Олекси Негребецького обчислюється сотнями художніх та мультиплікаційних стрічок. Один з них – це анімаційний фільм “Тачки”, україномовний варіант якого, до слова, не лише повернув затрати на його дублювання, а й приніс в Україні прибуток на 30% більший, ніж російськомовна версія.

А якою мовою хотіли б чути озвучення зарубіжних фільмів українці? Своїми думками діляться перехожі на столичних вулицях.

Респондент: Було б краще, щоб українською.

Респондент: Російською, тому що у нас питання піднімається щодо другої мови російської мови і було б зручніше.

Респондент: Виключно українською. Звичайно. Це ж які чудові є українською мовою імпортні фільми. І політика повинна бути національною.

Респондент: Українською, тому що це Україна. Ми живемо в нашій державі, то нашою мовою. Не китайською ж!

Респондент: Російською, тому що я навчалася в інституті на російській мові, школу теж закінчувала. От коли я закінчувала, наприклад, то у нас не було обов’язкової української мови, а було на вибір. Мені, наприклад, так просто буде легше жити.

Респондент: Українською. Тільки українською, тому що це Україна, це її мова. Це моя країна, так навіщо мені це? Той, хто хоче знати російську мову... Я знаю російську мову і нормально розмовляю абсолютно.

Можливо російські фільми не варто озвучувати українською – занадто багато грошей треба для такого задоволення.

Респондент: Тільки українською. А що ж тоді буде за держава, якщо вона буде на іноземній мові у себе продукцію робити чи отримувати?

Респондент: Українською мовою. Все!

Респондент: Я вважаю, що якою мовою, то це неважливо, а важливо, щоб воно було грамотно, бо іноді українською дублюють, а ти не розумієш, що воно за слово таке. Я вважаю, що це принципового значення не має.

Ірина Біла: Народний депутат Лесь Танюк рішуче виступає за дублювання українською мовою і нагадує, що це також передбачає закон “Про державну мову” в Україні. Крім того, це світова практика.

Лесь Танюк: Я абсолютно переконаний, що так само, як це робиться у Франції, так само це робиться в Італії, в Польщі, то ми не можемо бути винятком. Те, що ми не дублюємо ці фільми, просто суперечить законові про державність української мови.

Ірина Біла: Утім, рівнятися на Захід українцям доволі складно. Адже там напряму закуповуються кінострічки, а не через Росію, як це практикується в Україні.

Емоції та аргументи від кінорежисера Юрія Іллєнка.

Юрій Іллєнко: Ми не маємо напряму зв’язків з фірмами, які поставляють цей кінопродукт на ринок України. Все йде через Москву, тому дублювання українською мовою, те, що робиться в Москві, то це просто невігластво.

Існує у Франції закон, що кінокопії взагалі виробляються у Франції повністю для потреб Франції. У нас такого немає. Нам привозять готовий продукт для тих кінотеатрів (їх всього на всього в Україні було десь 150), які належать не українському прокату, навіть якщо володіють, то резиденти України. Це кінотеатри, через які поширюються голлівудська і московська продукція. І все.

Ірина Біла: Врятувати український кіноринок ще можна і потрібно. Так каже Юрій Іллєнко. Більше того, існує реальна можливість.

Юрій Іллєнко: Треба повертати кіноринок в українські руки, бо вся система кінопоказу не належить Україні.

Є можливість прийняти системний пакет законів про кінематограф, який, до речі, вже давно готовий, так званий “французький пакет” і частково він вже в Україні прийнятий.

Ірина Біла: Але режисер не вірить в те, що нинішній склад Верховної Ради ухвалить цей законопроект. Каже, що парламентарії не зацікавлені. Оскаржити рішення Апеляційного суду може уряд. Але...

Як наголосив парламентарій Володимир Яворівський, “не той тепер уряд, гуманітарний віце-прем’єр не той”:

Володимир Яворівський: Сьогодні є новий віце-прем’єр Табачник, який, я мало вірю в те, що подасть апеляцію.

Ірина Біла: Тож, чи буде змога в українців дивитися фільми державною мовою? Прогнози різні. Хоча більшість експертів одностайні: якщо не українізувати кінопрокат сьогодні, то це не вдасться зробити ніколи.

НА ЦЮ Ж ТЕМУ

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG