Доступність посилання

11 грудня 2016, Київ 04:40

“Скільки б ми не говорили, що в тебе є свобода перемкнути той чи інший канал, ти перемикаєш і все одно все це на тебе впливає”, - інтерв’ю з Ольгою Герасим’юк.


           Слухати:Щоб зберегти аудіо-файл на ваш комп''ютер для подальшого прослуховування слід натиснути правою кнопкою мишки на лінку "завантажити" та вибрати "Save Target As..." або "Зберегти Об''єкт Як..." та вказати місце для збереження файлу. Після завантаження, відкрийте його, двічі клацнувши на ньому мишкою.

Ольга Герасим’юк народилася у Пирятині на Полтавщині. Закінчила школу з золотою медаллю, після цього факультет журналістики КДУ ім. Тараса Шевченка.

Працювала в газетах “Комсомольскоє знамя”, “Нєзавісімость”, “Республіка”, в журналі “Людина і світ”, агенції новин УНІАН. На телебаченні працювала у програмах “Післямова”, “Проти ночі”, “Без табу”. Лауреат багатьох професійних премій.

Ведучий: Віктор Єленський
2006 року обрана депутатом ВРУ. Член фракції “НУ”.


Віктор Єленський: Я пригадую, коли Ви балотувалися в депутати, то найбільш доброзичливі колеги казали, що практично неможливо Вам розділити себе між ВРУ і продюсерством. Як виявилося?

Ольга Герасим’юк: Вони мали рацію, тому що, по-перше, як народному депутатові мені взагалі не випадає займатися продюсерством, оскільки закон мені цього не дозволяє. Тому, як тільки я була обрана, я відразу склала з себе ці повноваження.

З чим я можу себе узгодити і абсолютно спокійно, то це із авторською діяльністю, з творчою діяльністю. Тому я залишаюся журналістом, а також веду свій проект “Без табу” на каналі “1+1”, де і раніше його вела.

Будь ласка, найяскравіші Ваші враження від півроку парламентської діяльністі.

Певно, всі, хто прийшов на перше скликання цього року, має вдосталь вражень.

Хоча кажуть, що ніколи не буває добре, але те, що відбувалося цього року у стінах парламенту, все те, як складалися ці наші історії зі створенням коаліції одної, другої, а потім ще якоїсь – все це було дуже захопливо.

Я лиш пам’ятаю, що ми з великим нетерпінням чекали, коли закінчиться нарешті ця сесія, і ми заспіваємо гімн. Я дочекалася цього після 12 ночі. Як правило, наше радіо нас призвичаїло до того, що гімни, принаймні радянські, співають о 12-ій. Ми, по-моєму, трошки перетягли.

А загалом дуже багато було незвичайного, нового, тяжкого, неприємного. Про неприємне не хотілося б говорити.

Тоді з чим пов’язаний Ваш найбільший оптимізм?

Справа в тім, що я людина віддана в професії, в дружбі, у стосунках, у виборі шляху, у прихильності до якихось ідей. Мій оптимізм полягає в тому, що я не розчарована людина, я не можу через 1,5 року сказати: “Ні! Все! Геть! Кінець, нічого не сталося, на що я сподівалася!” Я звикла йти вперто, як полтавській віл, своїм шляхом, потім десь там, коли мене вже сильно дістануть, розвертати голоблі і, можливо, трошки щось навколо себе поруйнувати. Даруйте за метафоричність висловів.

Але мій оптимізм пов’язаний з тим, що я знаю, що до мети треба йти довго, вперто і мати силу і волю до цього. Я не збираюся повертати назад.

А та мета, до якої Ви зараз йдете, то це що?

Вона в мене була завжди егоїстичною. Я хотіла жити в хорошій країні, у нормальній країні, я при цьому не хотіла виїжджати закордон. Я поїздила чимало, поважаю всі цивілізовані світи, але я не хотіла залишати цю землю, я хотіла, щоб це все було тут. Це віковічна мрія українського народу.

Завжди кажуть, що як не ми, то наші діти. Я це чудово розумію і відчуваю навіть зараз у собі потребу це сказати. Але я знаю точно, що якщо я не покладу десь тут якусь цеглину у цей фундамент, то залишатиму цей світ, напевне, із нечистим сумлінням, тому що я нічого не зробила для цього. І моя мета залишається такою – егоїстичною.

Я хочу жити в країні, де я вийду на вулицю, якби навіть у мене був “Мерседес”, який я зароблю, звичайно, чесним трудом, то щоб на цій вулиці мені не траплялися старці, які сидять з простягнутими руками, наркомани, які не дозволяють нормально тобі зайти в під’їзд, бруд, безлад, несвобода... Оце все мені заважає жити.

Наразі, щоб іти до мети, Ви вирішили піти в опозицію, так чи ні?

Змушена. Таке рішення було нашої фракції внаслідок довгих і непростих перемов із коаліціантами. Оскільки не досягли своєї мети, а нею було об’єднання України на фундаменті конституції коаліції, а саме – універсалу. Ці переговори нарешті закінчилися, і іншого рішення поки що бути не могло.

Як виглядали ці перемови зсередини?

Я не була членом групи перемовників, тому я не можу поділитися яскравими враженнями, але хочу лише сказати, що загальне враження наше, всіх відчуття, всієї фракції, яка чекала кожен ранок, коли ми засідали, наших представників, чекали їхніх висновків, то це було дуже тяжке, гнітюче враження. Я слово “безвихідь” не вживаю, але зіткнення із такою якоюсь дуже потужною агресивною силою, з якою, напевне, треба дуже-дуже довго ще розмовляти.

Напевне, терпіння на дуже-дуже довго, на роки, немає. Але все одно мене таке безславне закінчення наших переговорів не повергло в песимізм, тому що я розумію, що об’єднати людей з різними світоглядами, з різними біографіями, з різними ґрунтами, на яких вони виросли, а хтось взагалі виріс над ґрунтом, не маючи коріння взагалі ніякого, цих людей об’єднати – справа дуже невдячна і дуже тяжка.

Нам навчитися любити зовсім неподібного до себе, поважати, слухати і якось знаходити спільну точку зору із людиною, яка взагалі, чи її спосіб життя, чи мислення, тобі неприйнятні, дуже непросто. Але якщо ми цього не зробимо, то ми таки розвалимо цю країну. Ми повинні це приймати. І це дуже довгий шлях.

А як виглядало, знову ж таки, з Вашої точки зору, творення демократичної, помаранчевої, коаліції? От, скажімо, вранці Ви приходите на засідання фракції і...

Так само непросто. Я можу сказати, очевидно, в цьому були якісь навіть подібні риси, у цих перемовах, тому що така торгівля за ті речі, які особисто для мене є другорядними, власне, ці портфелі, крісла і таке інше, ця торгівля виглядає не менш неприємно і ганебно, ніж те, що відбулося потім. Не менш, я б так сказала, але, можливо, по-інакшому, але також дуже неприємно.

Через те, звичайно, довелося пережити ряд таких моментів, про які дуже тяжко сповідатися. Наприклад, дуже, звичайно, непросто зізнатися у тому, що помаранчеві виявилися ось такими. Нібито непросто.

З іншого боку, я абсолютно точно пам’ятаю, що коли ми стояли на Майдані, ми добре знали, що всі ці люди, яких ситуативно поставили над долею в один ряд пліч-опліч, всі ці люди дуже різні, в них різна мета, і коли ми розійдемося звідти, вони всі будуть по-різному поводитися.

Люди, які мали здоровий глузд, вони абсолютно так і вважали. Тому, я сподіваюся, вони лишилися у тому таборі нерозчарованих, в якому перебуваю я.

Скажімо, приходять люди вранці і доповідають, що ми просили у них такий-то портфель, вони у нас такий-то, ми на це погоджуємося, на це не погоджуємося...Як це виглядало?

Збоку це виглядало якось сюрреалістично. Сьогодні до кінця дня буде створено коаліцію, вже домовлено. Вранці, виявляється, що післязавтра і ми беремо перерву.


Я розумію, до чого питання. Якщо чесно, я багато читаю такого комічного, саркастичного, різного про поведінку “НУ” у цих переговорах. Я б не поспішала з цими оцінками.

Що смішно? Коли ти ставиш свій підпис, а по тому кажеш, що нехай, я там підписав, але якось воно там буде, будемо все ж так жити, як я скажу. Чи це варте поваги? Чи варте поваги те, що ти не погоджуєшся з цим і кажеш: ні, дорогесенькі, ось так ми домовлялися і давайте все ж таки йти далі? То чому насмішки над “НУ”, яка все ж таки стояла на своєму?

Я якраз вважаю, що те, що навіть у наших рядах не було одностайності і такого єдиномислення, то це навіть добре. Один із моїх колег-журналістів сказав, що партія, в якій існує дискусія, яка не лежить під лідером чи під грошима, яка має різні точки зору і дискутує, то це партія, яка розвивається.

Якщо вона зараз зміниться, бо мусять відбутися якісь метаморфози, то це буде логічно. Я гадаю, що це позитивний процес. Я не поспішаю жити, не поспішаю відразу все списувати.

Хто контролює “НУ” зараз?

Я не відчуваю контролю зараз. Що Ви маєте на увазі?

У кого є контрольний пакет? У кого є право на остаточне, фінальне рішення з того чи іншого приводу?

Немає у нас такого. У нас на фракції (це я кажу абсолютно відверто) немає такого, що лідер сказав лежати – і всі лягли, наказ голосувати так-то чи так-то.

Коли ми розглядаємо, як ми голосуємо той чи інший законопроект чи таке-то чи інше рішення, то у нас завжди це дуже довго обговорюється, можливо, але дуже часто ми вирішуємо наприкінці вільне голосування, тобто як хочеш, так і голосуй.

У Вас є вже дисидентська історія, щоб Ви голосували не так, як було вирішено?

Досить часто в нас буває так, що такий-то законопроект підтримується кимсь, а мені здається, що це інакше. І це абсолютно не переслідується...

Бюджет Ви підтримали в першому читанні?

Ні.

Чому?

По-перше, було порушено Бюджетний кодекс – бюджет нам роздали напередодні розгляду бюджету і він нагадує том “Собору Паризької Богоматері” (такого розміру він приблизно), то ж ознайомитися з ним фізично неможливо, а тим більше його дискутувати. Це перше.

Друге. Було все ж таки багато речей, які хотілося б, напевне, більш досконало оцінити, тому що подавали свої поправки до бюджету дуже багато людей, депутатів, дуже багато комітетів, а ці порівняльні таблиці за цей період дуже тяжко оцінити, наскільки бюджет це враховує.

І знову ж таки є питання до соціального значення цього бюджету, повернення бюджету до людей, до суспільства. Дуже багато перед тим критикувався цей бюджет за це. Там дуже багато речей залишилося. Тут ми одностайно вирішили не голосувати за цей бюджет, а попросити розгляд хоча б до перших чисел листопада, щоб до цього підійти більш зважено.

У Вас є якесь бачення майбутнього “НУ”?

Я безпартійна, поки що в партійному будівництві не була помічена, як активний прораб, тому свої поради давати не буду. Але вважаю, що дуже багато речей в партії потребує оновлення, переробки.

Я про ці речі, незважаючи на те, що я безпартійна... Під час ще передвиборчих перегонів завжди приїздила до штабу партії, особливо після зустрічей в регіонах із виборцями, а особливо із штабами “НУ”, я приїздила зі своїми спостереженнями, зауваженнями і дуже гострими оцінками. Мене керівництво партії вислуховувало.

Я буду дуже вдячна, якщо ці речі будуть враховані надалі, тому що зараз, я вважаю, що ця партійна структура потребує дуже серйозної реформи.

В якому напрямі? Що це має бути за партія?

Перш за все ця партія має залишатися тією партією, яка підтримує Президента Віктора Ющенка. Це основне. А вже те, як вона буде будуватися, як в ній будуть відбуватися процеси, то це вже питання, напевне, рутинне.

А якщо підтримка Президента Ющенка суспільством буде настільки низькою, що партія не зможе виїхати на його підтримці?

По-перше, я не ставила б так питання: “Якщо вона буде настільки низькою?” А якщо вона буде настільки високою?

Тоді Ваша модель спрацює...

Я просто розумію, що такому Президентові не просто було б залишитися на гребені популярності, тому що доводиться робити багато непопулярних речей, доводиться буди в дуже невдячній позиції. Це є, зокрема, і об’єктивність.

Інша справа, що було справді зроблено багато тими, хто робить короля, багато якихось невиправданих, можливо, кроків. До всього цього ставлюся я спокійно. Я вважаю, що Президент Ющенко зробив кілька кроків уже таких, які ввійдуть в історію, як великі.

Тобто, одна з найбільших проблем – це відсутність ремесла, сказати б?

Відсутність ремесла і відсутність ще розуміння того, що журналістика – це надто серйозно, тому що ми керуємо свідомістю все ж таки. Скільки б ми не говорили, що в тебе є свобода перемкнути той чи інший канал, ти перемикаєш і все одно все це на тебе впливає.

Є такий приклад: якщо тобі рік не розказувати, що існує, наприклад, країна Гватемала, то ти так і дитину свою навчиш, що такої країни взагалі не існує. І навпаки.

Тобто, це надто серйозно, щоб цим займалися люди, в яких немає життєвого досвіду і культури, перш за все, навіть вміння ставити правильно коми. Я починаю з цього. Це є дуже серйозна річ. Ми цим легковажили поки що. Хоча, знову ж таки, за півтора року не можна все переробити, чи за два.

Коли журналіст не має владних ланцюгів, він більше говорить про те, як краще з кущів роздивитися номер на цьому “Мерседесі”, хто туди сів, з ким туди сідав. Коли ці ланцюги він вдягає, то говорить про те, що не дуже добре з кущів підглядати за тим, з ким сідає в “Мерседес” людина...

Я про різні речі говорю насправді. Я якраз не маю владних ланцюгів.

Як? Хіба ВРУ – це не орган законодавчої влади?

Але те, що я маю на собі, то це не є ланцюгом.

Справа в тім, що я пішла в парламент, продовжуючи лінію свою професійну. Я все життя виступала за права людини, всі мої програми, фільми, шоу – все, що я зі своєю командою не робила б, а перед тим, все, що я не писала б в друкованій пресі (це дуже багато років) – все це було пов’язано з захистом прав людини і її права на її гідність, честь, свободу жити в нормальній країні. Це було завжди моєю основною метою. І пішла в парламент я тільки заради того, що я тепер можу на такому більш ефективному рівні вирішувати ці проблеми, тому що досі я допомагала людям. Я так вжила –“допомагала людям”, але це не зовсім так, ми об’єднали своїми проектами навколо себе тих людей, які, можливо, колись складуть громадянське суспільство в нашій країні, які виступають за свої права, які не бояться, які йдуть і добиваються цього. Ті програми, які часто називають “чорнушними” і “сльозливими”, насправді це є програми, які показують життя людини, яким воно є і яким воно не має бути, і наприкінці як воно має бути змінене, тому що у нас завжди в програмі йдеться про те, як це треба змінити, і як ми це зараз робимо.

Отже, продовжуючи цю професійну лінію в парламенті, я не можу стати людиною, яка заперечує проти того, що Ви кажете. Але я заперечую в принципі проти підглядання в оці всякі шпарки, тому що мене особисто цікавить те, як побудувати країну, а навіть не те, скільки коштує ґудзик на чиємусь піджаці.

Хоча, напевне, це теж важливо і, напевне, про це треба говорити. Але не всім, не завжди і не тільки про це. Це я не буквально говорю. Я говорю про журналістику. Є бульварна журналістика у світі, є папараці, є дуже багато жанрів, всі вони поважні, але не треба все зводити до цього. Мають бути серйозні речі, тому що людям нашим бракує зараз елементарного пояснення, що в житті є щось добре, що все ж таки щось зроблено.

Коли розповідаєш, що подивіться, ми ось це змогли, і тут ми крок зробили. Кажуть: та ну, правда, точно, а чому ми про це не думали? А тому, що ми про це не говоримо. Ми говоримо тільки про те, як все гидко, як все у нас валиться з рук, а те, що ми змогли зробити, ми не оцінюємо. Люди повинні мати надію.

Я говорю не з позиції того колективного організатора і пропагандиста. Я колись працювала в умовах соціалізму і дуже суворої цензури, я пам’ятаю, що навіть тоді (я тоді, напевне, була такою, як ці діти, які зараз бігають з мікрофонами) ми думали, як людям подати маяк, що в житті є добре.

Це дуже важливо, щоб дати суспільству уявлення про те, що є добре і воно буде, не впадаючи в крайнощі безперечно і не доводячи це до...

Олю, що за люди Вас оточують в парламенті? Ясно, що це за люди. Але я хотів би почути Ваші про них враження. Це, очевидно, трохи інше, ніж те, з ким Ви мали справу до цього?

Я з цими людьми мала справу у своїх програмах, тому дуже багато ходить моїх персонажів моїх програм, наприклад, не тільки політичних, а й інших соціальних проектів. Там ходять чоловіки і дружини моїх фанатів телевізійних. Вони всі дивляться наші програми, і до якої б партії не належали, вони всі об’єднані цим співчуттям до людей, яких я, наприклад, показую щосереди на “1+1”. Це дуже дивовижна така суміш.

Ні, я маю на увазі також ще і народних депутатів.

А я і про народних депутатів кажу, називаючи цих людей, яких я тільки що описала. Це і є всі ті народні депутати, вони належать до абсолютно різних фракцій.

Я не можу сказати, що ми всі так мирно співіснуємо, тому що в мене є антагонізм з багатьма, з поглядами багатьох.

Я є членом Комітету свободи слова і інформації і членом, між іншим, слідчої комісії у справі побиття журналістів “СТБ” паном Калашниковим з Партії регіонів. Тобто, я далека від ідилічних картин, які мене оточують у парламенті. Це непроста історія, але в кожній професії є свій маленький серпентарій доброзичливців. В принципі мені це звично. Це трохи інший прошарок людей, трохи більше вони вирішують, ніж решта.

Розкажіть, що Ви робите в комітеті, над чим Ви працюєте?

У комітеті в принципі багато є питань, які треба розглянути, багато речей потребує реформування. Знову ж таки треба починати розмову про суспільне телебачення, знову ж таки є багато потреб змінити закон про радіо і телебачення.

Зараз я вношу свій законопроект, який буде дуже непросто проходити у парламенті, дуже непросто, що стосується громадських рад, які наглядають за діяльністю національного радіо і телебачення.

У законі функції цих рад прописані дуже непросто і дуже невизначено. Ці громадські ради мають право тільки знімати і призначати керівників цих організацій.

Така річ, як національне радіо і телебачення, – це дуже серйозна річ, тому просто обмежити громадські ради тим, що вони на якихось підставах можуть когось зняти, а з якоїсь причини призначити, не визначивши зовсім їхню діяльність, то це означає лише те, що вони не працюють і що наше суспільство перебуває в умовах абсолютної відсутності транспарентності, ніхто не може перевірити, що там відбувається...

Нам не подобається, що нам показують, наприклад, на УТ-1 чи як звучить наше національне радіо, але ми нічого не можемо в цьому змінити, ми не знаємо, що там відбувається з тими коштами, які туди вкладає держава, а ми, платники податків, нічого цього не бачимо.

Це є абсолютна печера, тому що ми рухаємося, як уже неодноразово було сказано, до Європи, і при цьому ми не можемо, наприклад, зайти в Інтернет і подивитися, як рухається бізнес, як це робиться у всіх державах. І це велика проблема.

Я спробувала змінити цю ситуацію і трішечки прописати більше можливості таких громадських рад для того, щоб відкрити ці речі для суспільства. Поки що я відчуваю спротив.

На сьогоднішній день цей проект був підтриманий у комітеті, але поки що перенесений на два тижні ще для консультацій додаткових, тому що люди ще не готові це прийняти. Хоча розуміють, що політично вони не можуть сказати “Ні!”.

А з чийого боку найбільший спротив?

Поки що Партія регіонів просить поговорити ще з ними з приводу цього закону. Хоча новопризначений голова Держтелерадіо (ми з ним мали розмову) розуміє необхідність таких кроків.

НА ЦЮ Ж ТЕМУ

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG