Доступність посилання

ТОП новини

70-річчя великого українського поета Миколи Вінграновського.


Павло Вольвач Київ, 6 листопада 2006 (RadioSvoboda.Ua) - Завтра, 7 листопада, знаменний день. Ні, революційні перетворення тут ні до чого. Йдеться про українську культуру. Бо саме завтра виповнюється 70 років Миколі Вінграновському. Великий поет, прозаїк, актор, режисер не дожив до цього ювілею. Але лишились його твори. І лишилася вдячна людська пам”ять. Одним з епізодів зустрічей з Вінграновським поділився гість Радіо Свобода, відомий письменник Андрій Кондратюк.

- Я знаю, Ви і його творчість цінуєте, і були у Вас якісь зустрічі особисті. Якось, десь ви перетиналися.

- Я ніколи у своєму житті з видатними особистостями не шукав спеціально стрічей. Але ті стрічі, які мені подавалися, моя свідомість їх фіксувала. 1962-й рік, весна...

- Це, наскільки я розумію, майбутній письменник Кондратюк вчився у Львівському університеті?

- Так. Я студент 5-го курсу факультету журналістики Львівського університету. Ректором у нас був Євген Костянтинович Лазаренко, видатний геолог, але також він кохався в мистецтвах. Це була національно свідома людина, за що він і був скараний, у той же період. Він запрошував у Львів, як він казав, еліту української культури. І завдяки саме Лазаренкові я забачив Максима Рильського. І навіть пам”ятаю його фразу: “Цього літа збулася моя мрія. Я побував у Парижі...” І ось пройшла чутка, що до нас їдуть молоді літератори з Києва – Іван Дзюба, Микола Вінграновський, Іван Драч.

- Це той знаменитий період, коли провідні “шістдесятники”, як вони самі говорили, “приїздили будити оспалий Львів”?

- Так, це було розкуте, вільне слово. І сказав хтось: “І до Львова Драчі прилетіли!” Актовий зал був переповнений ущерть, по коридорах стояли люди – молоді, старші люди. І ось пролунало Слово. Це було так тоді зворушливо, це було так незвично. Виступав Іван Дзюба. Говорив він без перерви, годину чи й більше. І це так сприймалося незвично. Бо ті, хто нам читав лекції, то десь вони заглядали в свої конспекти. А цей говорив без усякого папірця – і все доладно.

- Ну, а як же Микола Вінграновський?

- А потім... А потім виступали Іван Драч і Микола Вінграновський. І от мені запам”ятався його такий артистичний голос! Артистична поведінка! Але не тільки... Запам”яталися вірші! Оця дикція, оця висока поезія... Він читав вірші про Довженка, “Червоні рожі синьою водою в саду учителя я поливав...” Або ще оцей: “Вона була задумлива, як сад, вона була мов сад і мов не сад...” І все це звучало як зрушене слово, як дуже високопоетичне слово. І я тоді сидів у залі, і на мене щось найшло. Я уперше, від часів, коли я читав на пасовиську “Мені тринадцятий минало...”, я вперше, десь так глибоко, відчув високу поезію. І відтоді поезія Миколи Вінграновського завжди бриніла у моїй свідомості.

- Поезія Вінграновського вплинула на Вас?

- Дуже вплинула! І тепер, коли часто я увечері слухаю радіо “Культура”, і у прочитанні автора звучить поезія Миколи Вінграновського, я згадую ту львівську стрічу із поетом.

- Дякую сердечно! Нагадаю, моїм співрозмовником був відомий український літератор Андрій Кондратюк.
XS
SM
MD
LG