Конґрес США складається з двох палат — Палати Представників і Сенату.
Палата Представників нині має 435 членів. Кількість представників від кожного штату залежить від чисельності його мешканців. Таким чином, Палата Представників представляє весь народ США.
Сенат має 100 членів — по двоє від кожного з 50 штатів. Таким чином, кожен штат, незалежно від чисельності населення, має рівне представництво в Сенаті.
(Особлива адміністративна одиниця, федеральний Округ Колумбія, що збігається зі столицею США містом Вашинґтоном, а також кілька тихоокеанських і карибських острівних територій США за Конституцією взагалі не мають свого представництва в Конґресі. Вони обирають лише по одному «делегатові» чи «постійному уповноваженому», який може брати участь в обговореннях чи в комісіях у Палаті Представників, але не має права голосу на сесії.)
Кожні 10 років Бюро переписів США проводить черговий перепис, одна з цілей якого — визначити кількісне представництво кожного штату в Конґресі.
Кожну палату очолює керівник, якого обирають її члени з лав партії більшості.
Палату Представників очолює «спікер»; він же є водночас керівником депутатів партії більшості в палаті; при цьому в Палаті Представників є й окрема посада «лідера більшості», нижча за рангом від спікера (є також і «лідер меншості»). Спікер далеко не завжди сам веде засідання, а доручає це іншим депутатам.
Головою («президентом») Сенату є за посадою віце-президент США, але він з’являється там лише тоді, коли голосування очікується порівну (і лише для того, щоб уникнути рівного розподілу, він і отримує право голосу). Для повсякдення Сенат обирає собі «тимчасового президента»; за звичаєм, це найстарший за віком представник партії більшості. Як і в Палаті Представників, керівник Сенату часто передоручає вести засідання іншим; на відміну від Палати Представників, тимчасовий президент Сенату не керує депутатами від більшості — для цього є окремий «лідер більшості».
Членів Палати Представників обирають на два роки. Кожні два роки переобирають усю Палату Представників.
Сенаторів обирають на шість років. При цьому що два роки переобирають приблизно третину Сенату — так, щоб в обох сенаторів від одного штату термін не закінчувався одночасно.
Таким чином, парламентські вибори відбуваються кожні два роки. Що чотири роки вони збігаються з президентськими. Конґресові вибори, які не збігаються з президентськими, називають «проміжними».
Вибори у США за Конституцією відбуваються по парних роках у перший вівторок після першого понеділка листопада.
2006 року вибори у США — 7 листопада. На них обирають «110-й Конґрес» США; нині чинний Конґрес — 109-й.
Перша сесія новообраного Конґресу відкривається опівдні 3 січня наступного року (якщо Конґрес не вирішить інакше).
У США обидві палати Конґресу рівні (і не поділяються на верхню й нижню), але мають дещо різні завдання.
Наприклад, усі фінансові й бюджетні законопроекти, а також процедури імпічменту (про що трохи пізніше), ініціює тільки Палата Представників. Сенат має повноваження затверджувати певні президентські призначення (членів уряду, федеральних суддів, послів) чи ратифіковувати міжнародні угоди.
Конґрес також має право на контроль шляхом «розслідувань». Це звичайні перевірки, як витратили бюджетні кошти — наприклад, коли влада укладає контракт із приватною компанією, скажімо, на постачання бойових літаків чи зведення урядового будинку.
Законопроект може стати законом, тільки коли його схвалять обидві палати Конґресу, а потім підпише президент.
Нерідко законопроекти на ту саму тему, ухвалені в обох палатах, різняться. Тоді створюють «дорадчий комітет» із членів обох палат, представників обох політичних партій, який має звести дві версії докупи.
Президент має підписати поданий йому законопроект протягом 10 днів (не рахуючи неділь) або ж вдатися до права вето й повернути законопроект до Конґресу зі своїми зауваженнями.
У разі вето Конґрес може подолати його, коли за це проголосують принаймні дві третини від кожної з палат.
Якщо президент не повертає і не підписує законопроект, через 10 днів (крім неділь) він автоматично набуває сили закону.
В останньому правилі є виняток: якщо законопроект надходить до президента менш як за 10 днів до кінця сесії і президент не згоден із ним, він може застосувати так зване «вето в кишені» тим, що не підписуватиме його. В такому разі 10 днів збігають, коли сесія Конґресу вже закінчилася, і законопроект не набуває чинності, а Конґрес втрачає право переголосовувати президента з цього питання.
Конґрес також має повноваження усувати з посад представників виконавчої гілки федеральної влади (президента чи членів уряду) та представників федерального судочинства — за «зраду, хабарництво чи інші тяжкі злочини й порушення» (які саме, Конституція не уточнює).
Для цього спершу Палата Представників має простою більшістю голосів оголосити «імпічмент», тобто затвердити звинувачення урядовцеві. По тому Сенат, діючи як суд, має двома третинами голосів визнати урядовця винним.
Після цього Сенат може також проголосувати за усунення такого урядовця з посади і/або за заборону обіймати посаду в майбутньому (а може й не вдаватися до покарання). (Винному урядовцеві може також окремо загрожувати кримінальне переслідування.)
За історію США імпічмент оголосили двом президентам (Андрю Джонсонові в 1868 році і Білові Клінтону в 1999-му; жодного з них не визнали по тому винним), одному міністрові, 13 федеральним суддям, а ще під імпічмент потрапив один сенатор, хоча Конституція США не визначає напевно, чи можна застосовувати цю процедуру до законодавців.
Президент Ричард Никсон сам подав у відставку 1974 року, коли стало ясно, що йому було гарантовано оголошення імпічменту, а з великою ймовірністю і визнання винним у справі так званого скандалу «Вотерґейт».
Палата Представників нині має 435 членів. Кількість представників від кожного штату залежить від чисельності його мешканців. Таким чином, Палата Представників представляє весь народ США.
Сенат має 100 членів — по двоє від кожного з 50 штатів. Таким чином, кожен штат, незалежно від чисельності населення, має рівне представництво в Сенаті.
(Особлива адміністративна одиниця, федеральний Округ Колумбія, що збігається зі столицею США містом Вашинґтоном, а також кілька тихоокеанських і карибських острівних територій США за Конституцією взагалі не мають свого представництва в Конґресі. Вони обирають лише по одному «делегатові» чи «постійному уповноваженому», який може брати участь в обговореннях чи в комісіях у Палаті Представників, але не має права голосу на сесії.)
Кожні 10 років Бюро переписів США проводить черговий перепис, одна з цілей якого — визначити кількісне представництво кожного штату в Конґресі.
Кожну палату очолює керівник, якого обирають її члени з лав партії більшості.
Палату Представників очолює «спікер»; він же є водночас керівником депутатів партії більшості в палаті; при цьому в Палаті Представників є й окрема посада «лідера більшості», нижча за рангом від спікера (є також і «лідер меншості»). Спікер далеко не завжди сам веде засідання, а доручає це іншим депутатам.
Головою («президентом») Сенату є за посадою віце-президент США, але він з’являється там лише тоді, коли голосування очікується порівну (і лише для того, щоб уникнути рівного розподілу, він і отримує право голосу). Для повсякдення Сенат обирає собі «тимчасового президента»; за звичаєм, це найстарший за віком представник партії більшості. Як і в Палаті Представників, керівник Сенату часто передоручає вести засідання іншим; на відміну від Палати Представників, тимчасовий президент Сенату не керує депутатами від більшості — для цього є окремий «лідер більшості».
Членів Палати Представників обирають на два роки. Кожні два роки переобирають усю Палату Представників.
Сенаторів обирають на шість років. При цьому що два роки переобирають приблизно третину Сенату — так, щоб в обох сенаторів від одного штату термін не закінчувався одночасно.
Таким чином, парламентські вибори відбуваються кожні два роки. Що чотири роки вони збігаються з президентськими. Конґресові вибори, які не збігаються з президентськими, називають «проміжними».
Вибори у США за Конституцією відбуваються по парних роках у перший вівторок після першого понеділка листопада.
2006 року вибори у США — 7 листопада. На них обирають «110-й Конґрес» США; нині чинний Конґрес — 109-й.
Перша сесія новообраного Конґресу відкривається опівдні 3 січня наступного року (якщо Конґрес не вирішить інакше).
У США обидві палати Конґресу рівні (і не поділяються на верхню й нижню), але мають дещо різні завдання.
Наприклад, усі фінансові й бюджетні законопроекти, а також процедури імпічменту (про що трохи пізніше), ініціює тільки Палата Представників. Сенат має повноваження затверджувати певні президентські призначення (членів уряду, федеральних суддів, послів) чи ратифіковувати міжнародні угоди.
Конґрес також має право на контроль шляхом «розслідувань». Це звичайні перевірки, як витратили бюджетні кошти — наприклад, коли влада укладає контракт із приватною компанією, скажімо, на постачання бойових літаків чи зведення урядового будинку.
Законопроект може стати законом, тільки коли його схвалять обидві палати Конґресу, а потім підпише президент.
Нерідко законопроекти на ту саму тему, ухвалені в обох палатах, різняться. Тоді створюють «дорадчий комітет» із членів обох палат, представників обох політичних партій, який має звести дві версії докупи.
Президент має підписати поданий йому законопроект протягом 10 днів (не рахуючи неділь) або ж вдатися до права вето й повернути законопроект до Конґресу зі своїми зауваженнями.
У разі вето Конґрес може подолати його, коли за це проголосують принаймні дві третини від кожної з палат.
Якщо президент не повертає і не підписує законопроект, через 10 днів (крім неділь) він автоматично набуває сили закону.
В останньому правилі є виняток: якщо законопроект надходить до президента менш як за 10 днів до кінця сесії і президент не згоден із ним, він може застосувати так зване «вето в кишені» тим, що не підписуватиме його. В такому разі 10 днів збігають, коли сесія Конґресу вже закінчилася, і законопроект не набуває чинності, а Конґрес втрачає право переголосовувати президента з цього питання.
Конґрес також має повноваження усувати з посад представників виконавчої гілки федеральної влади (президента чи членів уряду) та представників федерального судочинства — за «зраду, хабарництво чи інші тяжкі злочини й порушення» (які саме, Конституція не уточнює).
Для цього спершу Палата Представників має простою більшістю голосів оголосити «імпічмент», тобто затвердити звинувачення урядовцеві. По тому Сенат, діючи як суд, має двома третинами голосів визнати урядовця винним.
Після цього Сенат може також проголосувати за усунення такого урядовця з посади і/або за заборону обіймати посаду в майбутньому (а може й не вдаватися до покарання). (Винному урядовцеві може також окремо загрожувати кримінальне переслідування.)
За історію США імпічмент оголосили двом президентам (Андрю Джонсонові в 1868 році і Білові Клінтону в 1999-му; жодного з них не визнали по тому винним), одному міністрові, 13 федеральним суддям, а ще під імпічмент потрапив один сенатор, хоча Конституція США не визначає напевно, чи можна застосовувати цю процедуру до законодавців.
Президент Ричард Никсон сам подав у відставку 1974 року, коли стало ясно, що йому було гарантовано оголошення імпічменту, а з великою ймовірністю і визнання винним у справі так званого скандалу «Вотерґейт».