Доступність посилання

11 грудня 2016, Київ 10:34

“Звуки життя”: Телемагія чи телеманія.


Олександр Лащенко Київ, 7 листопада 2006 року. 55 років тому запрацював перший в Україні телецентр. Саме 7-го листопада 1951-го з Києва здійснили дебютну телетрансляцію. Тим часом, цьогорічне дослідження британських і бельгійських учених свідчить, що українські діти в середньому дивляться телевізор майже 4 години на добу. Це – вище показників розвинутих держав. Наприклад, у США та Англії юні глядачі просиджують перед блакитним екраном по 3 години на добу. Чим же є сучасне телебачення для людей - джерелом інформації, цікавим, приємним дозвіллям, або наркотиком (грубо кажучи “ящиком для ідіотів”), перед яким бездумно витрачають час з ранку до ночі? Про це - “Звуки життя” “Телемагія чи телеманія”.

Півстоліття тому, коли у всій Україні телебачення тільки ставало на ноги, львівські телеканали були найпопулярнішими серед регіональних. Зараз же львівське телебачення, за визнанням його працівників, стало швидше полігоном для навчання кадрів приватних телекомпаній. Не додає нових можливостей місцевим каналам і застаріле обладнання... Самі львів’яни переконані - місцеве TV треба реформувати. Аби воно було цікавим, на думку галичан, слід зробити його справді незалежним від партій та держави... Тему продовжує кореспондентка Радіо Свобода Галина Терещук.

Аудіозапис програми. Перший випуск:

Українські діти проводять перед телевізором майже 4 години на добу. Тобто - півгодини зранку, перед школою або садочком. І весь, вільний від уроків, час ввечері. На вуличну прогулянку або живе спілкування, виходячи з даних дослідження британських і бельгійських учених, в дитини лишається не більше двох годин. Що дивляться харківські юні глядачі - досліджувала кореспондентка Радіо Свобода Вікторія Маренич.

Аудіозапис програми. Другий випуск:

Значення державного телебачення у 50-ті роки минулого століття підкреслювало в Україні розташування телецентру - він містився прямо посеред головної вулиці столиці – “Хрещатика”. Адресу телестудій “Хрещатик, 26” вкарбовувала у пам’яті кожна програма, випущена українським ТБ. Однак у середині 90-х телецентр переїхав у Києві до модної та сучасної будівлі, яку ретельно – десятки років – проектували і вибудовували на кшталт московського “Останкіно” і яку в народі охрестили “олівець”. На екскурсію до телецентру ходила сьогодні наша кореспондентка Леся Штогрин.

Аудіозапис програми. Третій випуск:

Українське телебачення погане, - переконаний художник, письменник Лесь Подерев''янський. Нездоланний провінціалізм, досхочу попси (причому найгіршого ґатунку) та роздування дутих авторитетів серед політиканів. Такими є “родимі плями” вітчизняного TV. Щоправда закордонне телебачення Лесь Подерев''янський вважає не набагато кращим.

Сучасне телебачення не є ані суцільним дурманом, ані суцільним благом. Усе залежить від того, ЩО та СКІЛЬКИ дивитися. Так вважає Лариса Котова, лікар-психіатр гарячої лінії психологічної допомоги. Особливо можуть постраждати діти, якщо їм дозволити перегляд фільмів та програм із насильством, і якщо малюки сидітимуть перед “тєліком” більше двох годин на добу.

Аудіозапис програми. Четвертий випуск:
XS
SM
MD
LG