Доступність посилання

07 грудня 2016, Київ 20:20

Вертеп Володимира Завальнюка: два поверхи театру, два поверхи життя.


Кирило Булкін Київ, 13 листопада 2006 (RadioSvoboda.Ua) - Чи можете ви назвати українського театрального режисера, чия робота отримала 14 гран-прі міжнародних фестивалів? Або такого, на чию виставу глядачі прилітають спеціально з іншого боку земної кулі? Саме про такого митця – на жаль, не вельми широко відомого на Батьківщині, розповідає Кирило Булкін.

Церковний кант.

Ці церковні канти записані не в храмі. Вони складають звукове оформлення лялькової моновистави київського режисера і актора Володимира Завальнюка “Український вертеп”. Утім, сама вистава існує в духовному й енергетичному просторі, подібному до храмового. Мистецтво тут межує з містикою, а театральне стає сакральним. Актор за допомогою ляльок не просто показує традиційну українську містерію. Він, як творець, від-творює біблійну історію – і водночас живе в ній, зрежисованій і втіленій Вищим Творцем близько двох тисячоліть тому. При тому автентичність традиційного вертепу у виставі збережена дбайливо і навіть прискіпливо.

Галина Павленко: “Відповідний текст традиціям, канти, народна музика, і система ляльок, яка відповідає традиційному вертепу. У цій виставі велика духовність, спрямованість до глядача, до його серця, до його вірування у найкраще”.

Так характеризує вертеп Володимира Завальнюка провідний науковий співробітник музею театрального, музичного і кіномистецтва України Галина Павленко. Але цю духовну спрямованість добре відчувають і ті, хто не розуміє української. Американський професор Дейл Ротт, який вивчає релігійні мотиви у театральному мистецтві, почувши про виставу Завальнюка, спеціально прилетів зі Сполучених Штатів, аби подивитися її. Він розумів усе і без перекладу.

“Те, як ляльки діють у сценічному просторі – це майже сакральне, духовне переживання. Коли актор проходить з лялькою авансценою, він нагадує православного священика, що передає це духовне переживання людям”.

Так само розуміли виставу і глядачі багатьох європейських країн, де актор презентував її на гастролях. І, напевне, журі 14-х міжнародних фестивалів, на яких “Український вертеп” отримав гран-прі.

А що в Україні? Тут у розповіді, мабуть, починається друга частина вертепу. Вона стосується матерій, набагато прозаїчніших, ніж перша.

Уривок з вистави: “Актор: Зоря над вертепом сіяє? Глядачі: Сіяє! Актор: Ну, вона завжди сіяє... Царя Ірода вже немає? Глядачі: Немає! Актор: А народ що робить? Веселиться, танцює, співає, гуляє, Христа-Бога прославляє! Покличемо нових лялечок!”

Український народ веселиться і гуляє переважно без вистав Володимира Завальнюка. У Києві їх можна побачити дуже нечасто. Можливо, бракує доброго менеджменту, можливо, суспільна обстановка не сприяє духовному театру... Бувало, повернувшись з закордонного турне, Володимир через деякий час був змушений підробляти на Батьківщині таксистом. І сьогодні в його житті, немов на двох поверхах вертепу, сполучаються проблеми з орендою однокімнатної квартири – і задуми нових вистав, пошуки хліба насущного – і пошуки духовні.

Уривок з вистави: “А я Савочка-старець, прошу копійку. На дощечку, на клепало – хто що вкинув, те пропало!”. Музика.
XS
SM
MD
LG