Бути митцем – це означає розуміти одну з болючих істин: твій талант завше буде перебувати в полі уваги ревнивих конкурентів. Кожен Моцарт має свого Cальєрі. Здавалось би, ця формула впродовж століть стала аксіомою. Але, як відомо, кожне правило має свої винятки. У літературному житті України таким винятком щодо стосунків між письменниками є обласний центр Прикарпаття. Тут мирно вживаються Юрій Андрухович, Тарас Прохасько, Володимир Єшкілєв, Степан Процюк та багато інших, знаних у сучасній літературі, письменницьких постатей. По-своєму це дійсно унікальна ситуація, коли ніхто з письменників не тримає каменя за пазухою щодо іншого і усвідомлює, що доля розпорядилася так, що всім їм призначено жити в одному невеликому місті. Отож не варто сваритися, адже вже завтра треба буде вітатися знову.
Письменник Тарас Прохасько з цього приводу зауважує: „Справжньої конкуренції в Івано-Франківську не існує вже досить давно. Щось подібне таке було на початку 90-х років, коли творилися середовища довкола журналу „Четвер”, літугруповання „Нова дегенерація”. Тоді покоління лише формувалося, збирали презентації та вечори”. Зараз в Івано-Франківську також визнають, що так звані офіційні літератори, що входять до Спілки письменників, живуть практично в паралельному світі щодо знаних сучасних івано-франківських митців. Ці світи не перетинаються. Отож природно толерантні, чи, точніше, байдужі один до одного.
Наймолодше покоління, як завжди, обрало свій шлях. Про нього Тарас Прохасько каже наступне: „Щодо теперішніх молодих авторів, то також про конкуренцію не варто говорити. Тому що найпомітніші автори, такі як Таня Малярчук, Софія Андрухович, Олег Криштопа, зробили настільки потужний почин, що вони не можуть бути суперниками старшим письменникам, а старші не є суперниками для них”.
Життя, як завжди, розставило свої, найправильніші акценти. Виявилось, що на літературному полі є місце для всіх. Отож старші письменники в Івано-Франківську мирно п’ють каву з молодшими, усвідомлюючи, що все в цьому світі визначає лише талант і спроможність написати якісні твори.
Письменник Тарас Прохасько з цього приводу зауважує: „Справжньої конкуренції в Івано-Франківську не існує вже досить давно. Щось подібне таке було на початку 90-х років, коли творилися середовища довкола журналу „Четвер”, літугруповання „Нова дегенерація”. Тоді покоління лише формувалося, збирали презентації та вечори”. Зараз в Івано-Франківську також визнають, що так звані офіційні літератори, що входять до Спілки письменників, живуть практично в паралельному світі щодо знаних сучасних івано-франківських митців. Ці світи не перетинаються. Отож природно толерантні, чи, точніше, байдужі один до одного.
Наймолодше покоління, як завжди, обрало свій шлях. Про нього Тарас Прохасько каже наступне: „Щодо теперішніх молодих авторів, то також про конкуренцію не варто говорити. Тому що найпомітніші автори, такі як Таня Малярчук, Софія Андрухович, Олег Криштопа, зробили настільки потужний почин, що вони не можуть бути суперниками старшим письменникам, а старші не є суперниками для них”.
Життя, як завжди, розставило свої, найправильніші акценти. Виявилось, що на літературному полі є місце для всіх. Отож старші письменники в Івано-Франківську мирно п’ють каву з молодшими, усвідомлюючи, що все в цьому світі визначає лише талант і спроможність написати якісні твори.