358 років від смерті козацького полковника Максима Кривоноса.

Вже сучасники Максима Кривоноса сперечалися щодо його походження. Його вважали селянином з-під Житомира або з Вільшаної на Черкащині, міщанином з Острога, купцем з Могилева-Подільського і навіть шотландцем, як тоді казали, «змалку вихованим у всіх родах морської служби». Існують відомості про службу Кривоноса у французькому війську, відомо також, що у 1630-х роках він виїхав на Січ і ходив із запорожцями до Криму та Туреччини. На початку Хмельниччини гетьман призначив уже немолодого Кривоноса черкаським полковником.

«Ми, стоячи за віру свою і боронячи здоров’я свого, мусили стати за свою кривду. Хто з нами хоче до бою стати, ми проти нього готові; а хто спокійний – буде сидіти в спокою».

Кривоніс створив власне військо із селян та козацької голоти, яке навіть стояло окремим від армії Хмельницького табором. Жорстокість, з якою повстанці Кривоноса поводилися у захоплених ними маєтках шляхти, селах та містечках, немов віддзеркалювала нещадність вояків польських загонів на чолі з князем Яремою Вишневецьким. Недаремно ж на вимогу королівських комісарів видати Кривоноса гетьман відповів: «Взамін на Вишневецького».

«Коли ж би ти, ваша милість, думав, що мене з військом моїм можеш знищити, то я радо на вашу милість чекаю. Вашої милості приятель такий, як зараз побачиш – Максим Кривоніс».

У середині вересня 1648 року Кривоніс був поранений у бою з німецькими найманцями неподалік міста Старокостянтинова на Поділлі. 5 жовтня козаки під його командуванням взяли доти неприступний Високий Замок у Львові. А вже у середині листопада, під час облоги польської фортеці Замостя Максим Кривоніс помер від чуми у козацькому таборі. За кілька років він був під іменем Перебийноса оспіваний у народній думі:

«Перебийніс водить не много – Сімсот козаків з собою, Рубає мечем голови з плечей, А решту топить водою. Зависли Ляшки, зависли, Як чорна хмара на Вислі. Лядську славу загнав під лаву, Сам бравий козак гуляє».