Доступність посилання

11 грудня 2016, Київ 12:20

Ксенофобія в Україні: звідки вона береться, що її підживлює, хто від неї страждає


Кирило Булкін Київ, 15 листопада 2006 (RadioSvoboda.Ua) – Останні соціологічні дослідження свідчать про зростання національної нетерпимості в Україні. Які причини цього явища, представники яких національних меншин страждають від нього найбільше і як з ним боротися? Про це говорили гості вчорашньої “Вечірньої Свободи”: заступник директора Інституту соціології НАН України Микола Шульга, заступник директора Інституту політичних і етнонаціональних досліджень НАН України Олександр Майборода та президент Конґресу ромен України Петро Григориченко.

Заступник директора Інституту соціології Микола Шульга загалом позитивно оцінив ставлення української держави до національних меншин. Водночас він вказав на побутове коріння ксенофобії:

“В Україні є елементи ксенофобії. І інколи на рівні посадовців ми говоримо: “В нас не має ксенофобії, у нас дружба між народами, у нас мир і злагода”. З точки зору офіційної політики, це дійсно так. Тому що держава з початку, її утворення, проводить толерантну політику щодо національних меншин. І тут коріння лежить дуже глибоко того, що є ксенофобію на побутовому рівні. Адже формувалась свідомість: етнічна, народна, побутова свідомість давно. Якщо мова йде про традиційні суспільства, то вони, як правило, мають характер етнічний. Певний етнос проживає на одній території і він має специфічний спосіб життя. І от, якщо з’являється людина з іншим способом життя, це вже викликає певну настороженість”.

Заступник директора Інституту політичних і етнонаціональних досліджень Олександр Майборода вказує ще на деякі можливі причини поширення ксенофобії у суспільстві:

“На ґрунті чого вона може виростати. На ґрунті страху перед незнайомим... Ксенофобія – це страх перед чужинцем. По-друге, це може бути упередженість на ґрунті, так скажемо, історичної пам’яті, скажемо, образи за минуле. Це можуть бути інколи тимчасові спалахи ворожості до якоїсь етнічної спільноти в силу сучасних подій надмірного педалювання якихось конфліктів в ЗМІ, тоді людина стає або на той, або на інший бік і вона більш, так би мовити, прихильна до того і не прихильна до іншого.”.

А президент Конґресу ромен України Петро Григориченко зазначив: доки у державі не покращиться економічне становище, боротися з ксенофобією буде важко, адже людям властиво шукати когось, винуватого у їхніх негараздах. Що ж до найнагальніших дій держави для покращення міжетнічних стосунків, то Петро Григориченко бачить їх так:

“По-перше, увага до культур національних меншин. Бо кожен етнос представляє себе як якусь групу, яка має свою культуру. Якщо говорити про Рома, то це група, яка має древню культуру і хотіла б її показувати. Це показало б, який народ”.

Петро Григориченко також відзначив: дуже важливо, щоб хибні стереотипи, а значить, і національну нетерпимість, не поширювали засоби масової інформації.
XS
SM
MD
LG