Доступність посилання

07 грудня 2016, Київ 00:04

Чи існує толерантність в Новій Україні?


Ірина Біла Київ, 16 листопада 2006 (RadioSvoboda.Ua) - Символ нової доби, Помаранчева революція, теж мала власні символи. Зокрема, й “голос революції”, як називали Євгена Нищука. Він був незмінним ведучим всіх акцій тогочасного Майдану. Напередодні другої річниці від початку буремних подій, актор Євген Нищук згадує деякі епізоди.

Слухати:

Українці стають менш толерантними і більш нетерпимими, - стверджують соціологи. Чому? Що змушує людей бути упередженим до інших? І нехтувати їхніми думками, почуттями та світоглядом? Як можна цьому зарадити?

Про це сьогодні в Міжнародний день толерантності і піде мова в сьогоднішній програмі “Нова Україна”, яку підготувала Ірина Біла.

“Толерантність – це єдність у розмаїтті”. Так визначили це поняття в “Декларації принципів толерантності” учасники конференції ЮНЕСКО 1995 року. А через рік Генеральна асамблея ООН запропонувала щорічно 16 листопада відзначати Міжнародний день толерантності.

Що ж таке – толерантність? Наскільки актуальна вона в Новій Україні? Чи можна подолати нетерпимість до інших? Відповіді шукала моя київська колега Інна Набока.

Інна Набока: Зайве говорити про важливість толерантності в сучасному глобалізованому мультокульрутрному світі. Не менш актуальною проблема толерантності є і для України. Релігійна і політична нетерпимість, випадки ксенофобії, навіть злочини на цьому грунті – не таке вже й рідкісне явище в нашій країні.

Важливий аспект суспільної толерантності - ставлення до психічно хворих, ВІЛ-інфікованих чи, скажімо, сексуальних меншин. Втім, проблема толерантності заторкує і особисті взаємини людей, стосунки в побуті та родині.

Тож у широкому сенсі слова толерантність – це терпимість до чужих думок, переконань і вчинків, здатність ставитися до них без упередження. Бути толерантним справді не просто. Нам можуть не подобатися погляди інших людей, дратувати віра, мова чи звичаї наших сусідів, а ми можемо так само не подобатися їм.

Де ж коріння цієї нетерпимості? Вчені вважають, що людям зажди була притаманна недовіра, страх до всього чужого, незвичного, несхожого на них.

А страх породжував ненависть до чужинців з іншими віруваннями чи кольором шкіри. Людство давно минуло первісну стадію, проте страх цей – річ надзвичайно живуча. До речі, відомо, що негативні стереотипи і засвоюються легше, і важче піддаються змінам.

Але толерантність як рису особистості цілком можна – і потрібно – виховувати. І починати це потрібно з раннього дитинства. На неї впливає і атмосфера в сім’ї, і життєвий досвід, і соціально-культурні чинники.

В багатьох країнах існують спеціальні шкільні та студентські програми, тренінги з толерантності. Адже щоби суспільство жило в злагоді, толерантними маємо бути всі ми, його громадяни.

Ірина Біла: Терпимість – надто важка чеснота, і для багатьох важча за героїзм... Наш перший порив і навіть наступний – це ненависть до кожного, хто не так думає, як ми. – казав французький літератор Жюль Леметр. Не легко бути толерантними і українцям. Останні соціологічні дослідження, проведені Київським міжнародним інститутом соціології, засвідчили збільшення рівня ксенофобії в Україні. Докладніше про толерантність українців та причини, які її формують, розповідає директор Інституту Володимир Паніотто.

Володимир Паніотто: На жаль, українське суспільство не дуже толерантне. Один з факторів тут мав значення – це погіршення матеріального стану, добробуту населення. А далі, це, по-перше, міжнародні події власне подія 11 вересня війна в Іраку, тобто напруження загальне, яке пов’язане з міжетнічними конфліктами.

І другий фактор, це вибори в Україні. Під час кожних виборів політики, на жаль, апелюють до таких цінностей, які роз’єднують людей підкреслюють різницю між Сходом і Заходом і це не сприяє підвищенню толерантності

Ірина Біла: Соціологічні дослідження також засвідчили, що чим старша людина, тим більший у неї рівень ксенофобії, чим вища освіта тим нижчий рівень нетерпимості. У селі ж рівень ксенофобії вище, ніж у місті. Звідкіля ж бере коріння нетерпимість до інших етносів в Україні? Ось що сказав Радіо Свобода завідувач відділом етнополітології Інституту політичних та етнонаціональних досліджень НАН України Олександр Майборода.

Олександр Майборода: Не можна назвати якесь одне коріння. Річ у тім, що ксенофобія присутня в тому або в іншому масштабі в кожній країні. І вона ніколи не зникне, тому що завжди знайдуться люди, які ставляться з упередженістю то з ворожістю до когось іншого, до такого як не він.

На ґрунті чого вона може виростати? Ну, на ґрунті страхом перед незнайомим расою. Ксенофобія – це страз перед чужинцем. Це ми називаємо ненависть, хоча справжня семантика цього слова – це страх до іншого.

По-друге, це може бути упередженість на ґрунті, там скажемо, гіпертрофованої сторичної пам’яті, гіпертрофовані образи за минуле. Це можуть бути інколи тимчасові спалахи ворожості до якоїсь етнічної спільноти в силу сучасних подій, скажемо, надмірного ... якихось конфліктів в ЗМІ, тоді людина стає або на той, або на інший бік, і вона більш, так би мовити, прихильна до того і не прихильна до іншого.

Ірина Біла: Вірменська, староєврейська, угорська, турецька ... – це назви вулиць Львова. Віддавна місто було рідним для багатьох національностей. І це не могло не позначитися на його толерантності. І, як стверджує львівська кореспондентка Радіо Свобода Галина Терещук, в місті Лева й досі сидять за однією партою діти різних національностей. І говорять між собою кількома мовами:

Галина Терещук: Польські школи у Львові з’явилися у 14 столітті. На початку 20-го століття їх було десятки, нині у Львові діють дві. Великі конкурси свідчать, про те, що ці школи популярні. Тут шанують традиції і поважають школярів.

Однією із шкіл імені Марії Конопницької керує Луцина Ковальська, яка походить з львівської польської родини. У пані Луцини 300 вихованців. Вони переважно із львівських, польських сімей або ж змішаних.

Відтак за віросповіданням у школі поруч навчаються діти з римо-католицьких родин, православних, греко-католицьких. На перервах можна почути три мови спілкування поміж учнями - польську, українську, російську. Саме цими мовами школярі і розмовляють удома. Зауважила пані Луцина.

“Частина дітей приходить, яка не знає польської мови. Там батьки мають польські корені, але не говорять польською мовою. Але ті традиції вони приносять в основному з дому. Стараємося ті традиції у школі ще більше підкріпити своїми діями”.

Спеціальний курс лекцій з толерантності у школі не викладають, оскільки у цьому немає жодної проблеми. Упродовж навчання учні часто бувають у Польщі і без проблем спілкуються зі своїми ровесниками.

“В школі я не пам’ятаю такого випадку, щоб було зв’язано з іншим походженням іншої національності. Діти це нормально приймають, вони говорять між собою двома мовами”

На думку пані Луцини Ковальської лише немудрі люди сьогодні загострюють питання міжнаціональної та релігійної ворожнечі. У Львові часто люблять повторювати “Своє кохай, але чуже шануй”.

Ірина Біла: Релігійна толерантність – ще одна проблема Нової України. Де в залежності від того, до якої церкви ходить той чи інший високо посадовець, і визначається її винятковість. Французький політик позаминулого століття Оноре Мірабо казав, що найобмеженіша релігійна свобода настільки священне право, що слово “терпимість”, котре намагається його висловити, саме здається до певної межі тиранічним.

Чи легко глибоко віруючим людям бути толерантним до тих, хто молиться іншим богам? Роздуми Віктора Єленського.

Віктор Єленський: Бути толерантним і глибоко віруючим гранично, невимовно важко. Як я можу бути терпимим до поглядів іншого, якщо вірю, знаю, відчуваю майже фізично, він пропадає. Він не знає Істини, яка відкрита мені, тільки мені й моїм одновірцям. Це інший пропаде, зазнає мук пекельних, не отримає життя вічного. Бо його віра неправдива. Якщо мені байдуже, що буде з моїм ближнім, то який я тоді християнин чи мусульманин?

І водночас кожна не тільки віруюча, але й мисляча особа не може не зупинитися перед очевидним, але знов-таки нездоланним питанням: невже лише ми спасенними будемо; невже мільярди китайців, індусів, словом всі “інші”, всі “не наші” загинуть?

Не вірте, якщо хтось скаже: я і тільки я знаю як розв’язати вузол цієї нездоланності. Лише пам’ятаймо: В кожній великій релігії міститься золоте етичне правило. Христос навчав учнів: “Тож усе, чого тільки бажаєте, щоб чинили вам люди, те саме чиніть їм і ви”. І саме таке повчання ми знаходимо в ісламі, індуїзмі, буддизмі.

А єврейський мудрець Гилель на прохання язичника відкрити йому головне в Торі, стоячи на одній нозі, зауважив, що в цьому правилі і є вся її сутність, все інше додатки.

І друге. Адже навіть тоді, коли людина помиляється у своїй вірі, на наш погляд, вона все одно є творінням Господнім, і Господь ніколи не санкціонує насильство проти свого Творіння.

Ірина Біла: Не менших зусиль потребує терпимість до ближнього і в митців. Визнати, що хтось може творити талановитіше, яскравіше, вишуканіше, масштабніше... і визнання його заслужене - вдається не багатьом.

Івано-Франківськ вважають другою літературною столицею держави після Києва. Саме тут сконцентрована найбільша кількість українських письменників знаних на Заході. Однак, як стверджує тамтешній кореспондент Радіо Свобода Іван Костюк, літературна толерантність для них існує не лише у власних творах.

Іван Костюк: Бути митцем – це означає розуміти одну з болючих істин: твій талант завше буде перебувати в полі уваги ревнивих конкурентів. Кожен Моцарт має свого Cальєрі. Здавалось би, ця формула впродовж століть стала аксіомою. Але, як відомо, кожне правило має свої винятки.

У літературному житті України таким винятком щодо стосунків між письменниками є обласний центр Прикарпаття. Тут мирно вживаються Юрій Андрухович, Тарас Прохасько, Володимир Єшкілєв, Степан Процюк та багато інших знаних у сучасній літературі письменницьких постатей.

По-своєму це дійсно унікальна ситуація, коли ніхто з письменників не тримає каменя за пазухою щодо іншого і усвідомлює, що доля розпорядилася так, що всім їм призначено жити в одному невеликому місті. Отож не варто сваритися, адже вже завтра треба буде вітатися знову.

Письменник Тарас Прохасько з цього приводу зауважує: “Справжньої конкуренції в Івано-Франківську не існує вже досить давно. Щось подібне таке було на початку 90-х років, коли творилися середовища довкола журналу “Четвер”, літугруповання “Нова дегенерація”. Тоді покоління лише формувалося, збирали презентації та вечори”.

Зараз в Івано-Франківську також визнають, що так звані офіційні літератори, що входять до Спілки письменників, живуть практично в паралельному світі щодо знаних сучасних Івано-франківських митців. Ці світи не перетинаються. Отож природно толерантні, чи, точніше, байдужі один до одного.

Життя, як завжди, розставило свої, найправильніші акценти. Виявилось, що на літературному полі є місце для всіх. Отож старші письменники в Івано-Франківську мирно п’ють каву з молодшими, усвідомлюючи, що все в цьому світі визначає лише талант і спроможність написати якісні твори.

Ірина Біла: Толерантність на українських дорогах. Для багатьох це – нонсенс. Особливо водіїв. Але, нарікаючи на грубість, нетерпимість, а нерідко і звичайне хамство, більшість з них, опиняючись у скрутній ситуації, поводяться так само. Стати винятком з цього правила вирішила моя київська колега Наталка Мусієнко.

Наталка Мусієнко: Культура поведінки на дорозі, терпимість до ближнього, дотримання правил руху, толерантність – як хочете називайте, але це дійсно те, чого на українських дорогах бракує. Скоріше бракує власної внутрішньої культури у людей.

Першим зірватися на жовтий, не зелений, жовтий сигнал світлофору, не пропустити на переході пішохідному людей, запаркуватися так, що б лише собі одному і зрештою на шаленій швидкості летіти містом – це рівень культури кожного взятого з окрема індивіду.

І коли почавши зміни з себе ти просто без порушень їздиш, то розумієш неабияку, я би навіть сказала, магічну силу правила 3д. – дай дорогу дурневі. По-перше це правило береже нерви а відтак здоров’я, по-друге, наприклад, зменшується ризик потрапити в ДТП, і, зрештою, починаєш себе більше поважати через те що вдалося виокремитися із сірої маси водіїв.

А згодом помічаєш, що ти, котрий слово толерантність розуміє принаймні без тлумачного словника, такий на дорозі ти не один. І жити стає веселіше. І частіше хочеться вже зробити комусь приємність, і подякувати миганням аварійок тому хто, зреагував на прохання пропустити тебе вперед.

І зрештою усвідомлення, що прояви твоєї культури на дорозі десь торкнуть свідомість водія із тієї сірої маси і він стане іншим, кращим, а від так добрішим.

Ірина Біла: Перемагай лють любов’ю, відповідай добром на зло, скупість перемагай щедрістю, - проповідував Будда. А його послідовники, нехай навіть і з іншим віросповіданням та світосприйняттям, але тими ж духовними цінностями переконували – Не будь таким, як інші, і дозволь іншим бути не таким, як ти.

НА ЦЮ Ж ТЕМУ

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG