Доступність посилання

27 Квітень 2017, Київ 02:41

Очевидець Голодомору Кіндрат Мурзак: «Треба спитати у Йоськи Сталіна, чого так робив».


Черкаси - Кіндрат Мурзак народився 1925 року у селі Сарни, Черкаської області. Він розповів Радіо Свобода, що його сім’я вижила під час голоду тільки завдяки посилкам, які батько надсилав із Росії.

Кіндрат Мурзак
«У 1933 був урожай непоганий»

«У 1933 був урожай непоганий, бо я пам’ятаю, бачив сам, як біля млина в колгосп, підводами з прапорами, транспарантами, гармошками везли хліб. Хліб, по суті, колгоспникам не давали. Приходила сільрада, приїздили, допустимо,представники від райкому з наганом, всі, як правило, в шкірянках. Забирали навіть печений хліб, така жорстокість була. Вже в тридцять четвертому тоді трошки почали давати (хліб)».

«По сусідству жінка з’їла двох дітей»

«Тридцять третій я пам’ятаю. По сусідству в нас жінка з’їла двох дітей: хлопчика семи років і дівчинку шести. Прийшла бабуся Устя, нашої мами мама, а ця (сусідка) мене зове: «Кіндрате, іди сюди, я тебе вгощу». Баба, як побачила – з мамою кинулися і мене забрали. І ми потім побачили в її печі кістки. Сусід у нас був, Яків. Він пішов у сільраду. Із сільради прийшов голова і ще якісь люди і, дійсно, витягли, голову, ноги, з яких було зрізане м’ясо. І потім цю жінку в той же день посадили на підводу, завезли... в усякому разі її не стало. У селі було ще таких кілька випадків на других кутках, то тих людей також забирали».

«На нашому кутку половина людей вимерли»

«Були такі сім’ї, що повністю повимирали. На нашому кутку, то там десь половина людей вимерли, багато людей. Тих людей, які вмирали, підвода від колгоспу звозила... І тим, що звозили, як винагорода була - буханка хліба. Тоді появилися домашні млини, ручні жорна. Отож брали там, допустимо, торбинку, перемололи – які-небудь коржі зробили. Їли і ховалися. Опухлі були і дівчата. Правда, я не був опухлий, а дід, Ксеня і Васса, мої сестри, були опухлі. Дід Максим жалив кропивою, а я держав Ксеню і Вассу, щоб вони не виривалися. Але на другий день пухлина зійшла”.

«На Україну посилок з міста не приймали»

«Але ми тоді були ще в кращому стані, тому що батько наш працював у Ленінграді, на Путилівському заводі і посилав нам посилки. Він виїжджав за 100 кілометрів від Ленінграда, тому що на Україну посилок з міста не приймали. У Логвин їздив. Посилки він відправляв по 2 кілограми. Ці посилки ми половину одержували тому, що в одній хаті була пошта і там був син у них. Він маму знав, я пам’ятаю, як він прибіг і каже їй: “Марія, тобі прийшло чотири посилки, але тобі дадуть дві, тому що голова сільради сказав, щоб моя мама взяла одну собі і оддали одну йому”. Мати пішла. Дійсно, віддали-таки дві посилки.

Ми вже були в такому стані, що нічого не було в нас, абсолютно, по куску хліба, там крупа була... зварили суп. ....Ну, коли вже почалася весна, то появлялася кропива жалка. Із кори липи ми її зрізали на дрібні кусочки, а потім терли в макогоні, і із них робили такі оладушки».

«Вмирали і євреї»

«У моєму селі Сарни було більше 500 дворів, 3,5 тисячі населення. У тому числі до 1000 проживало євреїв, два росіянина: один голова сільради, а другий голова колгоспу. Містечко було в центрі села, а селяни жили окремо. Але границі якоїсь не було. У центрі села збирався базар, і всі приймали участь: і євреї, і українці. Розказували тоді, що серед них теж умирали, хто був бідніший. Наше населення спілкувалися всі, товаришували і ділилися всім, у кого що є, але це вже було після Голодомору».

«Ніяких розмов про Голодомор довго не велося»

«Треба спитати у Йоськи Сталіна – чого так робив ? Вже коли я був дорослим, то читав цю статтю «Головокружение от успехов» Сталіна, потом воно все покрилася «мраком», тому що про це ніяких розмов не велося. Ото вже почали, і то після 91 року. І то не спочатку, а десь років тому п’ять заговорили про Голодомор, а губатий Петро каже, що взагалі не було ніякого Голодомору. Він пам’ятає, цей цуцик».

(Розповідь записана у листопаді 2006 р.)

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG