Гості Свободи: віце-президент фонду “Стратегія-1” Михайло Гончар та журналістка Наталя Прудка.
Кирило Булкін: Україна бере участь у міжнародній енергетичній конференції у Брюсселі. Від цієї конференції очікують серйозних результатів.
Ведучий: Кирило Булкін
Який поступ зробить Європа на шляху до власної енергетичної безпеки? Яким буде місце України на європейському енергетичному ринку? Відповісти на ці запитання, виходячи з того, що вже відомо на даний момент, а також спробувати передбачити подальший перебіг подій спробуємо з нашими гостями.
Але спочатку я хочу запропонувати прямий зв’язок з Брюсселем, де працює кореспондентка Радіо Свобода Наталя Вікуліна.
Сьогодні комісар ЄС із зовнішніх відносин і політики сусідства Беніта Ферреро-Вальднер сказала про створення нового Фонду інвестицій для країн-сусідів. Що це за Фонд? Що він принесе Євросоюзу та його сусідам? Наталка Вікуліна: Єврокомісія пропонує створити фонд, через який виділятиме гроші на важливі енергетичні проекти в країнах-сусідах Євросоюзу, тобто і в Україні також. Кошти мають надходити на проекти, що становлять спільний інтерес для ЄС та його сусідів. Наприклад, проекти, що зміцнюють енергетичну інфраструктуру.
Уже наступного тижня Єврокомісія оприлюднить пропозиції щодо майбутнього фонду.
Ферреро-Вальднер нагадала, що Україна лишається для Європи визначальною транзитною країною в галузі енергетики, і що Київ зробив багато, щоб виконати меморандум про співпрацю з ЄС в енергетиці.
Цей документ Київ та Брюссель підписали майже рік тому.
- Чи зрозуміло з сьогоднішніх даних, як ЄС бачить свою єдину енергетичну політику?
Наталка Вікуліна: Голова Єврокомісії Жозе Мануель Баррозу заявив, що Євросоюз потребує нині єдиної зовнішньої енергетичної політики, яка підтримує конкурентноздатність Європи, дбає про довкілля і гарантує безпеку поставок.
Нагадаю, що ЄС вирішив створити єдину енергополітику після січневих проблем навколо газових поставок з Росії до України та інших держав.
Виступаючи на конференції, Баррозу заявив, що Росія є важливим, але не єдиним партнером для ЄС у галузі енергетики. І саме через це, як зауважив Баррозу, Єврокомісія підписала угоду про енергетичну співпрацю з Україною. Тож з грудня минулого року Київ і Брюссель активніше співпрацюють з питань енергетики.
“Зі свого боку Україна готова грати за правилами, що будуть встановлені на енергетичному ринку Європи,” – заявив у Брюсселі секретар Ради національної безпеки й оборони Віталій Гайдук, який бере участь в енергетичній конференції.
Наразі інших подробиць щодо майбутнього у зовнішньо-енергетичній політиці не відомо.
- А зараз я звертаюся до гостей з проханням прокоментувати повідомлення з Брюсселя. Як ви вважаєте, які перспективи перед Україною відкриває участь у конференції?
Михайло Гончар: Власне кажучи, меморандум Ющенка-Блера, про який згадувала пані Наталя, і є стрижневим елементом двосторонніх відносин між Україною і ЄС на найближчий період. Там абсолютно чітко прописані пріоритетні сфери співробітництва. ЄС відзначає в цьому меморандумі, що енергетична галузь залишається ключовим елементом двосторонніх відносин між ЄС і Україною. У цьому контексті фіксується абсолютно чітко і однозначно, що Україна є ключовою транзитною країною у постачанні вуглеводнів до країн ЄС, причому 40% імпортованого ЄС природного газу постачається за транспортною мережею України.
А що стосується нафти, то, крім транзиту за допомогою існуючої системи трубопроводу “Дружба”, поточний розвиток трубопроводу “Одеса-Броди” в напрямку Польщі відкриває новий транзитний шлях для імпорту нафти до країн ЄС. Я акцентую на цьому увагу.
І ще важливий момент: пам’ятаючи про ті проблеми, які виникли в газових питаннях між Україною і Росією, ЄС достатньо швидко як для такого бюрократичного серйозного монстра зробив відповідні висновки і запропонував нову редакцію ”Зеленої книги”, основного документа з питань енергетичної безпеки в ЄС, і зараз впритул наблизився до вироблення так званої спільної зовнішньо-енергетичної політики. У цьому контексті абсолютно адекватна роль України як найважливішої транзитної ланки на лінії постачання енергоносіїв Схід–Захід, зокрема Росія–ЄС.
Наталя Прудка: Я хотіла б додати, що крім вуглеводнів Україна дуже зацікавлена в експорті своєї електроенергії в Європу. Зараз уже реалізується проект інтеграції нашої енергосистеми до європейської УЦТЄ.
Власне, щоб Україна мала змогу приєднатися і працювати в паралельному режимі з європейською енергосистемою, необхідно спочатку модернізувати наші теплові, атомні і гідроелектростанції.
Після того, як Україна ввела два блоки-мільйонники на Рівненській і Хмельницькій АЕС два роки тому, є великий надлишок електроенергії, і ми її поки ще не можемо експортувати в Європу, адже потрібно або вставки постійного струму збудувати, або інтегруватися. Власне, є тільки можливість через відокремлений підрозділ – Бурштинський енергоострів, ця система повністю від’єднана від загальної системи України. Такий острів працює дійсно паралельно з Європою. Але на всю Україну його поки що розповсюдити не можуть, тому що не витримує наша енергосистема тих стандартів, які діють в Європі.
- Чи можна очікувати, що в Брюсселі буде якийсь поступ зроблений на шляху розв’язання цих проблем? Чи це питання дальшого майбутнього?
Наталя Прудка: Я думаю, що це питання дальшого майбутнього, тому що проект уже реалізується, зараз робиться ревізія наших потужностей спільно з експертами енергосистеми УЦТЄ. Можливо, якийсь новий поштовх дасть Брюссель у цьому напрямку.
- Коли ми говоримо про енергетику і, зокрема, про енергетику європейську, не можна не говорити про Росію. І коли Європа говорить про енергетичну безпеку, зрозуміло, що убезпечити себе вона хоче насамперед від залежності від Росії.
Як складатимуться стосунки між Росією і Європою в енергетичній галузі? Яким буде місце України?
Михайло Гончар: Сьогодні в Києві теж відбувався круглий стіл, конференція “Українсько-російські відносини в новій європейській архітектурі”. Були присутні і українські, і російські експерти.
Власне, стратегія Росії спрямована на те, щоб усе ж таки створити спільний енергетичний простір Росія–ЄС, себто це абсолютно нормальне бажання російської сторони. З іншого боку, той же ЄС в “Зеленій книзі” відводить належну роль Росії в енергоресурсному забезпеченні Європи. Але разом з тим в обох сторін зберігається серйозний потенціал недовіри.
Чому він виник? Це довга історія. Але, власне кажучи, те, що відбулося взимку цього року, не сприяло ліквідації цього потенціалу, а навпаки. Тому ЄС дуже обережно підходить до осмислення тієї ролі Росії, яка вже визначена. Але він бере до уваги те, що не все гаразд у самому російському енергоресурсному господарстві. Ці тенденції вже проявилися.
З одного боку, Росія намагається їх дещо маскувати, приховувати. Наприклад, не оприлюднюються дані про реальні прирости запасів нафти і газу...
- Або, навпаки, якийсь шалений шум здіймається навколо проблем України, щоб відволікти увагу.
Михайло Гончар: Ви потрапили абсолютно в яблучко, тому що ті події, які були взимку цього року, мали характер публічної інформаційної українсько-російської газової війни. Але насправді це було, на мій погляд, нічим іншим, ніж відволікаючим маневром для того, щоб громадськість, експертне співтовариство в ЄС звернуло увагу на цю проблему і залишило поза увагою проблему, я би назвав, поточної ресурсної недостатності Росії.
Цілий ряд цифр, цілий ряд експертних висновків, зокрема європейських експертів, говорять про те, що в Росії назріває серйозна проблема, що приведе до складнощів у виконанні нею постачань, зокрема, газу як на внутрішньому ринку, так і на зовнішньому ринку. Тому невипадковою є така активність Росії в Центральній Азії по підпорядкуванню, скажімо, “Газпрому” газових ресурсів і транзиту відповідно через територію Росії, Узбекистану, Казахстану і Туркменистану.
- Пані Наталю, чи згодні Ви, що Росія тут дуже сильно використовує інформаційний аспект? Чи йде поряд з енергетичною боротьбою, стратегією і певна інформаційна якщо не війна, то боротьба?
Наталя Прудка: Я не думаю, що тільки інформаційна війна. Тут дійсно йде боротьба за політичну позицію України, яка більше скерована на Захід, а Росія хоче більше зблизитися з Україною. Зі зміною влади вона використовує ці можливості. Янукович – це прихильник російської сторони.
Але та ситуація, яка була з газом, вже не повториться, тому що великі проблеми були в Європи, коли Росія перекрила нам постачання туркменського газу, хоча був підписаний контракт ще в грудні минулого року з Туркменистаном, але Україна жодного куба не отримала цього газу, тому відбирала з експортних магістралей. І всі країни Європи відчули в січні великий дефіцит і зробили висновки. І зараз страшенно бояться, щоб ця картина не повторилася.
Кирило Булкін: Україна бере участь у міжнародній енергетичній конференції у Брюсселі. Від цієї конференції очікують серйозних результатів.
Ведучий: Кирило БулкінАле спочатку я хочу запропонувати прямий зв’язок з Брюсселем, де працює кореспондентка Радіо Свобода Наталя Вікуліна.
Сьогодні комісар ЄС із зовнішніх відносин і політики сусідства Беніта Ферреро-Вальднер сказала про створення нового Фонду інвестицій для країн-сусідів. Що це за Фонд? Що він принесе Євросоюзу та його сусідам? Наталка Вікуліна: Єврокомісія пропонує створити фонд, через який виділятиме гроші на важливі енергетичні проекти в країнах-сусідах Євросоюзу, тобто і в Україні також. Кошти мають надходити на проекти, що становлять спільний інтерес для ЄС та його сусідів. Наприклад, проекти, що зміцнюють енергетичну інфраструктуру.
Уже наступного тижня Єврокомісія оприлюднить пропозиції щодо майбутнього фонду.
Ферреро-Вальднер нагадала, що Україна лишається для Європи визначальною транзитною країною в галузі енергетики, і що Київ зробив багато, щоб виконати меморандум про співпрацю з ЄС в енергетиці.
Цей документ Київ та Брюссель підписали майже рік тому.
- Чи зрозуміло з сьогоднішніх даних, як ЄС бачить свою єдину енергетичну політику?
Наталка Вікуліна: Голова Єврокомісії Жозе Мануель Баррозу заявив, що Євросоюз потребує нині єдиної зовнішньої енергетичної політики, яка підтримує конкурентноздатність Європи, дбає про довкілля і гарантує безпеку поставок.
Нагадаю, що ЄС вирішив створити єдину енергополітику після січневих проблем навколо газових поставок з Росії до України та інших держав.
Виступаючи на конференції, Баррозу заявив, що Росія є важливим, але не єдиним партнером для ЄС у галузі енергетики. І саме через це, як зауважив Баррозу, Єврокомісія підписала угоду про енергетичну співпрацю з Україною. Тож з грудня минулого року Київ і Брюссель активніше співпрацюють з питань енергетики.
“Зі свого боку Україна готова грати за правилами, що будуть встановлені на енергетичному ринку Європи,” – заявив у Брюсселі секретар Ради національної безпеки й оборони Віталій Гайдук, який бере участь в енергетичній конференції.
Наразі інших подробиць щодо майбутнього у зовнішньо-енергетичній політиці не відомо.
- А зараз я звертаюся до гостей з проханням прокоментувати повідомлення з Брюсселя. Як ви вважаєте, які перспективи перед Україною відкриває участь у конференції?
Михайло Гончар: Власне кажучи, меморандум Ющенка-Блера, про який згадувала пані Наталя, і є стрижневим елементом двосторонніх відносин між Україною і ЄС на найближчий період. Там абсолютно чітко прописані пріоритетні сфери співробітництва. ЄС відзначає в цьому меморандумі, що енергетична галузь залишається ключовим елементом двосторонніх відносин між ЄС і Україною. У цьому контексті фіксується абсолютно чітко і однозначно, що Україна є ключовою транзитною країною у постачанні вуглеводнів до країн ЄС, причому 40% імпортованого ЄС природного газу постачається за транспортною мережею України.
А що стосується нафти, то, крім транзиту за допомогою існуючої системи трубопроводу “Дружба”, поточний розвиток трубопроводу “Одеса-Броди” в напрямку Польщі відкриває новий транзитний шлях для імпорту нафти до країн ЄС. Я акцентую на цьому увагу.
І ще важливий момент: пам’ятаючи про ті проблеми, які виникли в газових питаннях між Україною і Росією, ЄС достатньо швидко як для такого бюрократичного серйозного монстра зробив відповідні висновки і запропонував нову редакцію ”Зеленої книги”, основного документа з питань енергетичної безпеки в ЄС, і зараз впритул наблизився до вироблення так званої спільної зовнішньо-енергетичної політики. У цьому контексті абсолютно адекватна роль України як найважливішої транзитної ланки на лінії постачання енергоносіїв Схід–Захід, зокрема Росія–ЄС.
Наталя Прудка: Я хотіла б додати, що крім вуглеводнів Україна дуже зацікавлена в експорті своєї електроенергії в Європу. Зараз уже реалізується проект інтеграції нашої енергосистеми до європейської УЦТЄ.
Власне, щоб Україна мала змогу приєднатися і працювати в паралельному режимі з європейською енергосистемою, необхідно спочатку модернізувати наші теплові, атомні і гідроелектростанції.
Після того, як Україна ввела два блоки-мільйонники на Рівненській і Хмельницькій АЕС два роки тому, є великий надлишок електроенергії, і ми її поки ще не можемо експортувати в Європу, адже потрібно або вставки постійного струму збудувати, або інтегруватися. Власне, є тільки можливість через відокремлений підрозділ – Бурштинський енергоострів, ця система повністю від’єднана від загальної системи України. Такий острів працює дійсно паралельно з Європою. Але на всю Україну його поки що розповсюдити не можуть, тому що не витримує наша енергосистема тих стандартів, які діють в Європі.
- Чи можна очікувати, що в Брюсселі буде якийсь поступ зроблений на шляху розв’язання цих проблем? Чи це питання дальшого майбутнього?
Наталя Прудка: Я думаю, що це питання дальшого майбутнього, тому що проект уже реалізується, зараз робиться ревізія наших потужностей спільно з експертами енергосистеми УЦТЄ. Можливо, якийсь новий поштовх дасть Брюссель у цьому напрямку.
- Коли ми говоримо про енергетику і, зокрема, про енергетику європейську, не можна не говорити про Росію. І коли Європа говорить про енергетичну безпеку, зрозуміло, що убезпечити себе вона хоче насамперед від залежності від Росії.
Як складатимуться стосунки між Росією і Європою в енергетичній галузі? Яким буде місце України?
Михайло Гончар: Сьогодні в Києві теж відбувався круглий стіл, конференція “Українсько-російські відносини в новій європейській архітектурі”. Були присутні і українські, і російські експерти.
Власне, стратегія Росії спрямована на те, щоб усе ж таки створити спільний енергетичний простір Росія–ЄС, себто це абсолютно нормальне бажання російської сторони. З іншого боку, той же ЄС в “Зеленій книзі” відводить належну роль Росії в енергоресурсному забезпеченні Європи. Але разом з тим в обох сторін зберігається серйозний потенціал недовіри.
Чому він виник? Це довга історія. Але, власне кажучи, те, що відбулося взимку цього року, не сприяло ліквідації цього потенціалу, а навпаки. Тому ЄС дуже обережно підходить до осмислення тієї ролі Росії, яка вже визначена. Але він бере до уваги те, що не все гаразд у самому російському енергоресурсному господарстві. Ці тенденції вже проявилися.
З одного боку, Росія намагається їх дещо маскувати, приховувати. Наприклад, не оприлюднюються дані про реальні прирости запасів нафти і газу...
- Або, навпаки, якийсь шалений шум здіймається навколо проблем України, щоб відволікти увагу.
Михайло Гончар: Ви потрапили абсолютно в яблучко, тому що ті події, які були взимку цього року, мали характер публічної інформаційної українсько-російської газової війни. Але насправді це було, на мій погляд, нічим іншим, ніж відволікаючим маневром для того, щоб громадськість, експертне співтовариство в ЄС звернуло увагу на цю проблему і залишило поза увагою проблему, я би назвав, поточної ресурсної недостатності Росії.
Цілий ряд цифр, цілий ряд експертних висновків, зокрема європейських експертів, говорять про те, що в Росії назріває серйозна проблема, що приведе до складнощів у виконанні нею постачань, зокрема, газу як на внутрішньому ринку, так і на зовнішньому ринку. Тому невипадковою є така активність Росії в Центральній Азії по підпорядкуванню, скажімо, “Газпрому” газових ресурсів і транзиту відповідно через територію Росії, Узбекистану, Казахстану і Туркменистану.
- Пані Наталю, чи згодні Ви, що Росія тут дуже сильно використовує інформаційний аспект? Чи йде поряд з енергетичною боротьбою, стратегією і певна інформаційна якщо не війна, то боротьба?
Наталя Прудка: Я не думаю, що тільки інформаційна війна. Тут дійсно йде боротьба за політичну позицію України, яка більше скерована на Захід, а Росія хоче більше зблизитися з Україною. Зі зміною влади вона використовує ці можливості. Янукович – це прихильник російської сторони.
Але та ситуація, яка була з газом, вже не повториться, тому що великі проблеми були в Європи, коли Росія перекрила нам постачання туркменського газу, хоча був підписаний контракт ще в грудні минулого року з Туркменистаном, але Україна жодного куба не отримала цього газу, тому відбирала з експортних магістралей. І всі країни Європи відчули в січні великий дефіцит і зробили висновки. І зараз страшенно бояться, щоб ця картина не повторилася.
