Доступність посилання

10 грудня 2016, Київ 13:20

Для чого реформують державний орган у справах релігій?


Віктор Єленський

Слухати:

Віктор Єленський: Коли є свобода вибору – обирають свободу!

Сьогодні говоритимемо про речі, які від духовності, можливо, і відстоять далеченько, але до свободи совісті мають безпосереднє відношення. Адже Українська держава гарантує цю свободу кожному. А от серед інструментів, які вона, тобто держава, застосовує для забезпечення всім в Україні сущим свободи совісті, дуже помітне місце посідає державний орган у справах релігій. І от що цікаво: орган цей безперервно реорганізується.

Після унезалежнення України демократична громадськість рішуче заявила, що Рада у справах релігій є нестерпним атавізмом радянського режиму і її треба зліквідувати.

Справді, ця Рада була створена особисто Сталіним у 1943 році. Її головою призначили такого собі Карпова, який займався церковними справами по лінії НКВД. Про те, як він цими справами займався, свідчить лише один факт. 1957 року, у часи хрущовської відлиги, Карпова за його діяльність у 1937 році хотіли виключити з Компартії. Але пожаліли, враховуючи заслуги на чолі Ради у справах Руської православної церкви у наступні роки.

І справді, коли Сталін призначав Карпова на знаменитій нічній зустрічі з вцілілими православними митрополитами, то сказав ошелешеним владикам: “Партія наказувала йому бути вашим душителем, а тепер наказує бути захисником”.

Словом, демократи початку 1990-х мали підстави не любити Раду у справах релігій. Але набирали оберти міжконфесійні конфлікти. Півтори тисячі поселень Галичини були охоплені православно-греко-католицьким протистоянням. Розкол Православ’я в Україні трохи не щодня додавав гарячих точок на карті України.

До того ж відбувалося масове відкриття храмів і створення нових релігійних громад. Треба було реєструвати статути монастирів, братств і місій, передавати громадам будівлі й майно, розводити конфліктуючи сторони, мирити непримиренних і здійснювати експертизу стосовно маси невідомих досі релігійних утворень.

Величезна кількість проблем у сфері державно-церковних відносин врятувала тоді Раду. Втім, одним зі своїх найперших указів президент Леонід Кучма скасував цей орган. Новообраний президент мав підстави вважати, що Рада у справах релігій сприяла створенню Української православної церкви Київський патріархат. А ця церква в свою чергу підтримувала на президентських виборах чинного президента і конкурента Кучми Леоніда Кравчука. Замість Ради у справах релігій було створено Міністерство національностей, міграції і культів.

Поремствувавши на неоковирну назву (ми, мовляв, не культи!) ієрархи почали співробітничати із цим міністерством, тим паче, що сутнісно його функції не змінилися.

Наступного року настала черга Міністерства. Воно було призначено винуватцем подій під час поховання патріарха Володимира Романюка 18 липня 1995 року, які, тобто події, увійшли в українську історію як “чорний вівторок”.

Релігійними справами став опікуватися Державний комітет України у справах релігій, який проіснував до квітня минулого року. „Влада буде працювати відкрито з кожною релігією,” - оголосив Президент Віктор Ющенко і скасував Держкомрелігій.

Ліквідація не дуже сприяла реалізації президентського наміру відкрито працювати з кожною з релігій. По-перше, хтось конкретний мав “відкрито працювати”. Тому замість Комітету було створено Державний департамент у справах релігій у складі Міністерства юстиції.

Пониження рівня державного органу у справах релігій не дуже сприяла завданню консолідації країни, адже місцеві адміністрації завжди були схильними підтримувати релігійну більшість на шкоду релігійним меншинам і здійснювати власні церковні політики. Домінуючі Церкви легко додзвонювалися до начальства, іншим це було значно важче, а декому взагалі неможливо. Сподівання, що орган у складі Мінюсту буде позбавлений якихось конфесійних чи ідеологічних переваг і ставитиметься до всіх релігійних спільнот однаково, не встигли справдитися.

Однак було б передчасним сподіватися нібито всебічний аналіз досягнень і прорахунків у сфері забезпечення в Україні свободи совісті і спричинився, зрештою, до утворення Державного комітету у справах національностей та релігій на основі реорганізації Державних департаменту у справах релігій та комітету у справах національностей та міграції.

З релігійного середовища почали лунати побоювання. Чи не стане, бува, новий орган спадкоємцем кращих радянських традицій, сформульованих колишнім головою колишньої союзної Ради у справі релігій: Підбір і розстановка попів – справа партії? Чи не вказуватимуть священнослужителям як орієнтувати паству у складних політичних умовах?

Насторожує і відсутність притомної інформації: навіщо скасували департамент і створили комітет, хто їм керуватиме, чого релігійні справи об’єднали з національними, а не скажімо, з культурними чи якимись ще?

Говорить Юрій Кулакевич, завідуючий міжнародним відділом Всеукраїнського союзу християн віри євангельської (п’ятидесятників).

Юрій Кулакевич: Офіційної будь-якої інформації нізвідки не поступало, крім того, яка є в ЗМІ, тому всі користуються тим, що є в Інтернеті, тим, що десь проявляється в друкованих ЗМІ.

Звичайно, ми чуємо з чуток, тому що теж не маємо жодних документів.

Це навряд чи сприятиме покращенню загальної релігійної ситуації в Україні, тому що напрямок, який був взятий, наприклад, два роки тому, про те, щоби був департамент у складі Мінюсту, то це те, що применшувало роль влади в управлінні таким якимось наглядом тотальним за релігійним життям церкви. Враження таке, що тепер знову може повернутися все на “старі рейки”, радянського зразка чи зразка 1990-их років.

Віктор Єленський: Більшість релігійних діячів ставиться до новації обережно.

Говорить керуючий справами Української православної церкви в єдності з Московським патріархатом архієпископ Митрофан (Юрчук).

Архієпископ Митрофан (Юрчук): Ми виступали спочатку за те, щоб трохи зменшити ті права, які мав державний комітет попередній, тому що вони виступали посередниками між Церквою і державою, і фактично диктували нам свої умови і так далі. А потім був створений Департамент у справах релігій, який входив у склад Міністерства юстиції. Тепер знову постало питання, щоби повернути комітет.

Дійсно, як показала практика, департамент – це трошки не той рівень. Але справді треба підвищити рівень цієї структури, але не настільки, щоб вона узурпувала собі усі права і, як би сказати, знову не почала диктувати свої умови Церквам і релігійним об‘єднанням. Ми проти цього виступаємо.

Вийшов тільки указ прем’єра про те, щоб реорганізувати цю структуру. А як її реорганізовують, згідно з якими засадами, то я не знаю.

Хто б не очолив цю структуру, але найважливіше, аби це було законодавчо врегульовані і виписані конкретно права і обов’язки того комітету, що він може, а що він не може.

Нам не хотілося б, щоби це було повторенням того, що було, щоб це була така форма комітету, яка була попередньо.

Віктор Єленський: Ігумен Української православної церкви Київський патріархат Євстратій (Зоря) не приховує свого складного ставлення до новоутвореного комітету.

Ігумен Євстратій (Зоря): Це є компетенція держави, і Церква не втручається у питання, в якій формі мають бути представлені ті державні органи, які відповідають за зв‘язок між Церквою і державою. Це компетенція держави вирішувати, який орган створювати, потрібний він чи ні. Ми ж можемо щось рекомендувати чи висловлювати свої позиції, якщо до нас звертаються з цього приводу, але говорити про те, що потрібний такий орган або ж його зовсім не потрібно, то ми таких категоричних висловлювань не робимо. Так само, як Церква, напевно, не терпіла би того, якби держава, скажімо, давала вказівки, які органи створювати у Церкві, яке має бути внутрішнє управління самої Церкви. Це з одного боку.

З іншого боку, нам поки що не зрозуміло до кінця, які будуть функції цього органу, і як він буде діяти. Бо якщо він діятиме так, як коментував його створення керівник Комуністичної партії Петро Симоненко, що цей орган має захищати канонічне православ‘я і боротися з нетрадиційними конфесіями, то це буде не орган, який забезпечуватиме державно-церковні відносини, а це буде орган якийсь репресивно-каральний, з таким органом, зрозуміло, що не можна буде налагодити нормальних взаємовідносин.

Віктор Єленський: Один з лідерів Компартії України, народний депутат Олександр Голуб в інтерв‘ю Радіо Свобода радив не боятися комуніста чи комуністку, які теоретично можуть очолити новостворений комітет.

Олександр Голуб: Змінився час, змінилася Комуністична партія України, змінилося ставлення щодо релігій.

Об‘єднання в один державний комітет оцих двох тем (національностей і релігій) якраз полягає у тому, що комуністи виступають з того, що ми є багатонаціональною країною і полірелігійною з огляду якраз на різні національності, різні інтереси. І коли ми об‘єднаємо ці два питання в одному комітеті, тобто з одних рук буде керування усіх цих процесів, можливість налагодити нормальні стосунки і нормальні позиції, то ми вважаємо, що це більш ефективною може стати державна політика якраз у сфері міжнаціональних та міжрелігійних стосунків в Україні.

Віктор Єленський: Член парламентської фракції з питань культури і духовності Лесь Танюк вважає створення нового комітету звичайною політичною грою, яку затіяла антикризова коаліція для задоволення портфельних амбіцій комуністів.

Лесь Танюк: Я теж чув, що вони хочуть і справами національностей та релігій займатись. Але мені здається, що такого рішення ще не було. Вони просто шукають для комуністів хоч якийсь шматок, щоб їм і дати щось, і нічого не дати.

Якщо це створити (комітет), то можна їм дати, так би мовити, щоби вони були задоволені. Не віддавати ж їм газ, нафту… Вони шукають щось полегше. Така моя версія все-таки: вони (комуністи) самі кують гвіздки для власного розп‘яття, ясно ж, що не вийде нічого з цього.

Віктор Єленський: Звиклі до нескінчених реорганізацій співробітники Департаменту у справах релігій наразі не знають, як відбуватиметься чергове реформування.

В інтерв‘ю Радіо Свобода заступник глави департаменту Микола Новиченко повідомив.

Микола Новиченко: Не маю абсолютно ніякого поняття, крім постанови Кабінету Міністрів про реорганізацію.

Оскільки вся ця робота по підготовці штатного розкладу, положення про новий створений центральний орган виконавчої влади, який буде називатись Державним комітетом України у справах національностей і релігій, покладена на Міністерство юстиції, то нам досі (а вже пішов другий тиждень після прийняття постанови) з цього приводу будь-яких вказівок, будь-яких пропозицій чи завдань не надходило від Міністерства юстиції, до складу якого ми належимо.

Мені стало відомо, що новий міністр юстиції Олександр Лавринович написав доручення департаменту, який очолює Чипенко. Вони будуть займатися цією роботою.

Очевидно, нас також цікавить, чого ж нас не запрошують, чого нам не пропонують взяти участь, то поки що до такої роботи Міністерство юстиції не приступило.

На мій погляд, чекають по аналогу, як то було у минулі роки, коли призначався голова чи директор, тільки тоді розпочиналась робота уже за його участю, через те, що керівник повинен знати, що йому готують. Поки що такого призначення немає, і ми усі у “нєвєдєніі”.

Віктор Єленський: Отже, висновки. Навіщо створено Держкомнацрелігій? Ми поки не знаємо. Можливо, це звичайний викид політичної інтриги. Не виключено, що наслідок пошуку поважної посади для політичного партнера чи просто “хорошої людини”.

Зрозуміло, це може бути спробою встановлення більш надійного контролю за діяльністю релігійних організацій з боку Кабміну. У протистоянні з Секретаріатом Президента підтримка релігійних організацій не буде зайвою. А здобути цю підтримку з допомогою новоствореного державного комітету все ж таки легше, ніж без нього.

Словом, припущень і прогнозів може бути чимало. Лише непокоїть явний брак інформації, який, як відомо, породжує найтяжчі підозри.

НА ЦЮ Ж ТЕМУ

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG