«До того Російська імперія скасовувала гетьманський уряд після смерті Івана Скоропадського, а також після гетьманування Данила Апостола. Тобто, проводилася політика на те, щоб не було в системі Російської імперії окремого державного утворення, яким на той час була Гетьманщина».
Катерина передала управління Гетьманщиною так званій Другій Малоросійській колеґії у складі чотирьох російських вищих офіцерів та чотирьох представників генеральної старшини. Імператриця призначила головою Колеґії графа Петра Рум’янцева і наказала українцям на засіданнях сидіти впереміж із росіянами,
«щоб позбутися розпусної думки, за якою вони вважають себе народом, від росіян цілковито відмінним».
Катерина вимагала від чиновників привертати на свій бік український простолюд і викорінювати, за її словами, «внутрішню ненависть» козаків до росіян.
«Коли ж у Малоросії не буде гетьмана, то треба намагатися, щоб час і назва гетьманів щезли».
1781 року Катерина підписала указ про скасування на Лівобережжі полкового устрою, відтак Гетьманщина перестала існувати, а на її території було запроваджене Малоросійське генерал-губернаторство. Говорить професор Віктор Горобець:
«Катерина, за великим рахунком, лише завершувала все те, що вже зробив Петро І. І в централізованій, уже реґулярній Російській імперії, якою Вона стає у часи Катерини ІІ, місця для українського гетьманства, для української автономії за визначенням уже просто-напросто не існувало і не могло існувати. Логіка імперського духу – ось причина всього того, що відбулося в той час».