У юнацтві Микола Вороний був виключений із сьомого класу Ростовської гімназії за нелеґальну політичну діяльність, пізніше він входив до гуртків народовольців, таємного «Братства тарасівців» та Революційної української партії. Влада заборонила йому вступати до університетів Російської імперії, тож Вороний навчався у Віденському та Львівському університетах. Він грав героїчні ролі у трупах Кропивницького та Садовського і сам ставив п’єси, викладав дикцію та декламацію. Вороний перекладав з десяти мов, зокрема, поезії Данте, Шіллера, Шекспіра, Словацького, Верлена, а власні вірші він почав писати ще гімназистом.
Чолом тобі, синє, широкеє море! Незглибна безодне, безмежний просторе, Могутняя сило — чолом! Дивлюсь я на тебе і не надивлюся, Думками скоряюсь, душею молюся, Співаю величний псалом.
Міцне, необорне!.. Ні грому, ні хмари Не страшно тобі, не боїшся ти кари — Само собі вищий закон. Звабливе, розкішне!.. В тобі й раювання, І мрія солодка, і втіха кохання, І любий та лагідний сон.
Після поразки Української революції Вороний виїхав до Варшави, а згодом переїхав до Львова. Зрештою, поет повернувся на Наддніпрянщину, мешкав у Харкові та Києві.
Чи зумієш ти кохати, Щоб за все, про все забути, Щоб усі зірвати пути, Щоб усі зламати ґрати? Чи зумієш ти літати, Щоб зі мною в парі бути?
Чи здолаєш ти в кохання Всі скарби душі вложити, Щоби знов перетворити Їх огнем свого страждання? Чи здолаєш ти вагання Так же вмерти, як і жити?
34-го року Вороний був звинувачений у контрреволюційній діяльності, і четверо радянських письменників, допитаних у його справі, засвідчили, що поезія Вороного є «буржуазно-естетською та націоналістичною». За вироком «трійки» ҐПУ, поет був висланий на 3 роки до Воронежа, а після повернення із заслання оселився у селі Глиняному на півночі Одещини. За кілька місяців Микола Вороний був заарештований як учасник контрреволюційної військово-повстанської організації і опівночі 7 червня 38-го року розстріляний.
Чолом тобі, синє, широкеє море! Незглибна безодне, безмежний просторе, Могутняя сило — чолом! Дивлюсь я на тебе і не надивлюся, Думками скоряюсь, душею молюся, Співаю величний псалом.
Міцне, необорне!.. Ні грому, ні хмари Не страшно тобі, не боїшся ти кари — Само собі вищий закон. Звабливе, розкішне!.. В тобі й раювання, І мрія солодка, і втіха кохання, І любий та лагідний сон.
Після поразки Української революції Вороний виїхав до Варшави, а згодом переїхав до Львова. Зрештою, поет повернувся на Наддніпрянщину, мешкав у Харкові та Києві.
Чи зумієш ти кохати, Щоб за все, про все забути, Щоб усі зірвати пути, Щоб усі зламати ґрати? Чи зумієш ти літати, Щоб зі мною в парі бути?
Чи здолаєш ти в кохання Всі скарби душі вложити, Щоби знов перетворити Їх огнем свого страждання? Чи здолаєш ти вагання Так же вмерти, як і жити?
34-го року Вороний був звинувачений у контрреволюційній діяльності, і четверо радянських письменників, допитаних у його справі, засвідчили, що поезія Вороного є «буржуазно-естетською та націоналістичною». За вироком «трійки» ҐПУ, поет був висланий на 3 роки до Воронежа, а після повернення із заслання оселився у селі Глиняному на півночі Одещини. За кілька місяців Микола Вороний був заарештований як учасник контрреволюційної військово-повстанської організації і опівночі 7 червня 38-го року розстріляний.