Доступність посилання

05 грудня 2016, Київ 13:10

Голодомор. 1932-1933.


Надія Степула

Слухати:

Надія Степула: Запалені свічки, пам’ятні віча та мітинги, хвилини мовчань і сльози, сльози тих, котрі ще пам’ятають Голодомор і котрі вже пам’ятають.

День пам’яті жертв Голодомору та політичних репресій схиляє державні прапори і схиляє голови живих, вшановуючи сонм безвинних душ, які полягли лютою смертю.

Найтяжча сторінка української історії перегортається ще раз во ім’я торжества правди над часом, цвяхованим неправдою.

Художник невідомий. «А Ми Дивились та Мовчали...». кін. 1980 – поч. 1990. (З меморіальної та освітньої колекції присвяченої Голодоморам в Україні. Зберігач Морган Вільямс.)
Живих людей, котрі пам’ятають Голодомор, стає все менше. Тим цінніше кожне їхнє слово про все, що пережили.

Говорить 87-літня художниця, тепер пенсіонерка, учасниця Другої Світової війни, автор книги спогадів про Голодомор “Крихта солодкого хліба” Галина Кириченко.

Галина Кириченко: Найбільше мені запам’яталося те, що я бачила своїми очима.

Я якось йшла. Бачу сидить жінка. Вона непритомна, руки в неї повисли, а грудне дитя, що було на колінах, лежить коло неї на землі.

Бачу, що їде машина. Я заховалася. Машина зупинилася. Біля шофера сидів дядько. Він вийшов. Такий кремезний. У його руках вила. З цими вилами він підійшов до цієї жінки, розмахнувся і в цю жінку ці вила впер. Вона так крикнула, так зойкнула – вона жива була. Він її, як снопа, підкинув і туди в машину закинув.

Тими вилами вони кололи усіх підряд.

Тоді він підійшов до цієї дитинки, взяв її і кинув туди. Не попав, вона об борт вдарилася і на землю впала. То він взяв та й вилами як проколов це дитя. Воно, бідне, як запищало – воно живеньке. Він на вилах доніс його до борту, за борт зачепив, вила витяг, а дитя за борт впало. Він сів знову до шофера і поїхали далі.

Оце так вони очищали місто. А мені казали, що вони це везуть десь далеко за місто, там ями понариті є, і вони туди в ями скидають всіх: і мертвих, і живих, а потім ще зверху насипають землею. Звідки ніхто вже не може вибратися.

Надія Степула: Говорить 82-літня Мусієнко Людмила Якимівна, учасниця Другої Світової війни, яка після війни працювала у будинку для сиріт вихователькою у Блиставиці на Київщині.

Людмила Мусієнко: Мені якраз 8 років було тоді, як почався Голодомор. Це було в селі Червоне. Ми йшли у пошуках їди: хліба якого-небудь чи якоїсь картоплини. Я багато бачила хат, де забиті вікна дошками. Я маму питала: “Мамо, а чого це ці вікна забиті?” А вона каже: “Бо люди померли”. “А чого вони померли?” “Бо не було чого їсти”.

То в моїй уяві дитячій родилися такі думки: чого ж це так, хто ж це довів до того? Ні кота, ні собаки не було видно, тому що їх усіх поїли люди!

В мене була тітка Параска. Я до неї якраз заходила, а сусідка зайшла в хату до неї і плаче. Каже, що пішов десь її син і вже три дні немає його. Коли відчиняються двері і заходить молодий чоловік. У нього під рукою якась одежина. А та сусідка як побачила та як сплесне руками: “Боже, це ж мого Гриші свитка!” Вона до того дядька кинулася і та свитка таки її сина. А той вже без пам’яті і каже: “Дайте мені горщика, щоб зварити м’ясо”.

Дуже їсти хотілося, дуже хотілося, а не було ж ні крихти! Робили не хліб, а просто наче млинці із трави. Насічемо і з водичкою ліпиш його, щоб воно трималося купи, а воно не держиться. І на сковороду. А сковорода суха – немає ж ні жиру, нічого. Воно наче піджарене, наче зварене. То таке ми замість хліба їли.

Надія Степула: Про кількість жертв трагедії, котра «викосила народ у народі» продовжують сперечатися. За даними різних джерел, під час Голодомору 1932-1933 років в Україні загинуло від семи до десяти мільйонів. Це становило чверть усього населення країни.

Ще на початку 50-х років минулого століття дослідники Гарвардського університету, записуючи розповіді біженців з СРСР, припиняли інтерв’ю, тільки-но мова заходила про Голодомор. Вчені вважали ці розповіді неправдоподібними і зумовленими антирадянськими та націоналістичними упередженнями свідків.

«Голод 1933 року в Україні, в якому загинули мільйони людей, пройшов поза увагою більшості англійських русофілів,» - заявляв Джордж Оруелл.

Відомі політики та діячі культури Заходу в сам розпал голоду відвідали радянську Україну, проте, повернувшись на рідні терени, вони розповідали тільки про «вгодованих» українських селян.

Англійський драматург Бернард Шоу навіть заявив тоді: «Я не бачив абсолютно нікого, хто б потерпав від недоїдання».

Перед приїздом до Києва колишнього прем’єр-міністра Франції Едуарда Ерріо з української столиці вивезли всіх безпритульних дітей і жебраків, у крамниці завезли продукти. У приміському колгоспі «Жовтнева революція» прибрали з узбіч над дорогами мерців та тих, хто тільки ще конав, селян вдягли в привезений зі столиці одяг та посадили їсти за столи, прикрашені квітами. Вернувшись до Франції, Ерріо заявив, що «категорично заперечує брехню буржуазної преси про голод в Радянському Союзі».

Як могло статися, що світ начебто «не помічав» і довго не помічав Голодомору на віками родючих, щедротних українських землях?

«Щоб зрозуміти місце українського Голодомору в загальному плині світових подій, доцільно звернутися до теорії і практики діяльності Комуністичного Інтернаціоналу, міжнародної організації з центром у Москві, яка ставила на меті буквально “перекинути світ” “догори дном”, – вважає Сергій Грабовський , кандидат філософських наук, заступника головного редактора журналу «Сучасність».

Далі Сергій Грабовський.

Сергій Грабовський: Комінтерн тримав курс на ініціювання всесвітньої революції, яка б змела з історичної арени буржуазію всіх країн і мала наслідком створення Всесвітньої республіки рад із столицею у Москві.

«1932-1933 І Зійшло Сонце……...» 1999 худ. Валерій Вітер. (З меморіальної та освітньої колекції присвяченої Голодоморам в Україні. Зберігач Морган Вільямс.)
Прибічники Йосифа Сталіна викидають прихильників підштовхування світової революції на чолі з Левом Троцьким з керівництва партії більшовиків та Комінтерну. Сталінці збираються спертися у встановленні всесвітньої влади рад насамперед на багнети Червоної армії. Вона має перетворитися на масове мобільне військо. Задля цього Сталін розпочинає форсовану індустріалізацію та суцільну колективізацію.

Зовнішніх загроз для Радянського Союзу у цей час не існує. Практично у всіх країнах Заходу в ті роки панували антивоєнні настрої.

Щодо внутрішніх чинників, то сам Сталін визнав: колективізація була здійснена зовсім не для того, щоб підвищити продуктивність сільського господарства; головним для нього було “торжество соціалістичних виробничих відносин”, говорячи ж людською мовою – тотальний контроль влади за селянством.

Перші роки нового більшовицького курсу призвели до знищення в СРСР майже 10 мільйонів селян, сотень тисяч інтелігентів. Але з різних причин “визвольний похід” тоді зірвався. Однією з таких причин могла стати ненадійність оперативного тилу цього походу, тобто теренів Радянської України.

Іншими словами, українці у разі початку “визвольного походу” у Західну Європу могли викинути якогось коника: зірвати мобілізацію до Червоної армії, а то й почати повстання проти влади. А тому цілком логічною виглядала “зачистка” оперативного тилу. І восени того ж 1932 року Москва зробила все від неї залежне, щоб остаточно приборкати позірно мирне, але насправді потенційно бунтівне українське селянство. Засобом такого приборкання і став Голодомор.

А за Голодомором на обрії вже виднілися контури Великого Терору 1937 року.

Надія Степула: В середині 80-х років минулого століття ставлення західного суспільства до Голодомору в Україні змінилося.

Канадський дослідницький центр з українського Голодомору випустив науково-популярний фільм «Жнива розпуки».

Великого розголосу набула публікація результатів дослідження американського історика Джеймса Мейса і книга його британського колеги Роберта Конквеста «Жнива скорботи».

У 1988 році спеціальна комісія Конгресу США визнала факт штучного Голодомору в Україні. А за два роки подібного висновку дійшла і незалежна Міжнародна юридична комісія.

Проблеми, пов’язані з Голодомором 1932-33 років, досі лежать у кількох площинах. Це, зокрема, і юридичне визнання Голодомору геноцидом проти українців, і місце та час спорудження адекватного трагедії меморіалу.

Далі про це колега Тарас Марусик.

Тарас Марусик: З десяток парламентів світу вже визнали Голодомор актом геноциду проти українців.

До цих країн поки що не належить Франція. Чи визнає ця країна українську трагедію 1932-33 років актом геноциду? На це запитання відповідає голова створеного у Франції організаційного комітету з відзначення 75-ої річниці Голодомору в Україні Ґеня Кузен.

Геня Кузен: Поки що є знак запитання, але старання є великі. Ми будемо, можна сказати, докучати не тільки депутатам, але й сенаторам. Також ми будемо звертатися до мерів, до регіональної ради кожного регіону, щоб отримати якесь фінансування.

Але на це нам потрібно, щоб парламент підписав цей документ, і щоб ми не були з голими руками, а щоб ми могли показати: ось Україна визнала, що це акт геноциду.

Це бажання, здається, поки що не є актуальним на українській землі. На превеликий жаль!

Тарас Марусик: Інший погляд на цю проблему висловив професор Національного інституту східних мов і культур та Національного інституту політичних наук у Парижі Жорж Мінк.

Він згадав визнання французьким парламентом геноциду вірменського народу. На його думку, те голосування було радше передвиборчим.

Жорж Мінк: Особисто я вважаю, що це була помилка, що не можна видавати закони щодо історії. Це справа істориків опрацьовувати матеріал, відтак кваліфікувати конфлікт тим чи іншим способом.

Тарас Марусик: Для американця Морґана Уільямса, опікуна Освітньої та виставкової колекції Голодомору, голови меморіального фонду імени Джеймса Мейса найбільша українська трагедія 20 століття була геноцидом. Але як член Організаційного комітету з підготовки та проведення заходів у зв’язку з 75-річчям Голодомору в Україні він переймається спорудженням адекватного трагедії меморіалу.

Надія Степула: Тему Голодомору піднімали у своїх творах багато українських письменників, переважно це митці старшого покоління, ті, кого можна назвати свідками й учасниками трагічних подій.

А як тема Української Катастрофи відбивається в творах сучасних літераторів?

Говорить письменник Леонід Кононович. Його роман “Тема для медитації” аналізує найболючішу сторінку української історії.

Леонід Кононович: Я народився в селі Красилівка Ставищанського району на Київщині. У нас село вимерло на три чверті. Я з дитинства все знав.


Там жінка мешкала біля вигону, Олександра Дворська, яка з’їла своїх дітей.

Те, що Голодомор лежить у підсвідомості всіх українців, всіх (!), то якраз це є причиною того, що вони не хочуть про це говорити.

Я пам’ятаю, коли старі розповідали про голод, вони плакали.

Надія Степула: Історія Голодомору в Україні неосяжна. Це і наукові дослідження, і художні твори про Голодомор, полотна, світлини, кінофільми, документально-художні виставки, пам’ятні знаки.

«Голодний народ ігнорує справедливість, не слухає голосу розуму, не чує жодних молитв,» - писав ще римський філософ Луцій Сенека. Людство не може бути здоровим, поки не осмислить свій гріх.

Тема голодомору, болісна і страшна, залишається темою досі недописаної книги.

Свідчення живих і німотні свідчення мертвих, праці поодиноких дослідників і цілих інститутів, кінострічки та книги – цього, виявляється, все ще замало, щоб вважати Голодомор геноцидом українського народу.

Допоки дослідження та дебати, «прохання визнати» і «відмови визнати» тривають у часі, час відбирає останніх свідків. Тих, кому досі сняться всіяні трупами квітучі поля і порожні домівки без людей, бо без хліба. Тих, хто досі не може викинути у сміття навіть найчерствіший окраєць, кому здригається серце під час святкових феєрверків, коли мирні постріли петард відлунюють у скронях справжніми кулями, такими, як було пристрелено колись їх рідних, конаючих від голоду, прохромлених вилами, закопаних живцем...

Заради пам’яті перед невинними жертвами, заради торжества правди над неправдою слід осмислювати Голодомор. Усвідомити, що катастрофа українського Голодомору залишається пересторогою для всього людства.







НА ЦЮ Ж ТЕМУ

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG