Доступність посилання

03 грудня 2016, Київ 22:01

Сергій Луценко розповів про себе і брата Юрія Луценка (керівника МВС).


Валентина Одарченко Рівне, 27 листопада 2006р. (RadioSvoboda.Ua) – Одного з них – Юрія Луценка – Україна знає від самого початку існування Соцпартії. А з іншим, Сергієм Луценком, глядачі і читачі познайомилися не так давно – через його ініціативу створення громадської організації, яка задекларувала боротьбу з криміналітетом. Насправді ж, старший на 4 роки від Юрія Луценка, Сергій завжди активно підтримував брата, навіть у найпроблемніші часи. Нині він мешкає у Рівному, але зустрітися з ним не так уже й легко. Каже, що живе в автомобілі.

Сергій Луценко в Сумському прес-клубі.
Насправді батьківщина Сергія – Чернігівське містечко Козелець. Мамині корені – із Сумського Глухова, батькові – з Київщини. До школи вихованням старшого на 4 роки від Юрія Сергія Луценка більше займалися бабці з дідусями. У той час батько працював на Дубенському цукрозаводі, мама у тому ж місті – ветеринаром.

Російську знатимете, а от рідною треба володіти досконало...

Віталію Луценкові запропонували роботу секретаря Рівненського міськкому партії, коли Сергієві настав час іти до школи. Ось тут і проявився впертий батьківський характер. У той час як діти рівненських чиновників намагалися ходити в російськомовну школу у центрі міста, Віталій Іванович заявив – російську знатимете, а от рідною треба володіти досконало. Як розповідають рівненські старожили, комуніст Віталій Луценко, спочатку на посаді міського, згодом і обласного партсекретаря, зажив слави людини, котра прагне розвинути промисловість довіреної йому області, і не намагається здобути для себе особливих благ.

Сергій Луценко: «Згодом батько став народним депутатом, Юрій був серед засновників Соцпартії, а я, як і після закінчення Львівського «політеху», намагався працювати на виробництві – спочатку на Рівненському «Газотроні», згодом на радіозаводі, пізніше на аналогічному підприємстві у Чернівцях. Коли настали конверсійні часи, я повернувся до рідного міста, згодом створив власний міні-молокозавод. Коли дивлюся зараз, як знищено Рівненський молокозавод, думаю, що я з колегами, принаймні, міг зайняти свою нішу у молочній промисловості області. Та зайнятися виробництвом не дозволили – у той час розпочалася акція «Україна без Кучми», і замість підтримки на місцевому рівні я отримав кримінальні справи, обшуки та залякування моїх співробітників».

Тоді ж Сергій Луценко разом із братом вперше потрапив на Майдан. Той Майдан не був таким святково-добрим, як помаранчевий. Він приніс обом братам найвідданіших друзів і найбільші розчарування. Сергій покинув Компартію, яка не приєдналася до «України без Кучми». Нині у середовищі відданих Петрові Симоненкові людей братів Луценків називають зрадниками. Однак Сергій переконаний – якби був живий батько, він підтримав би їх обох.

Сергій Луценко: «Виправдовуватися перед правими за те, що батько був комуністом, і перед комуністами, що я нині не серед них, я просто не повинен. Я переконаний, що батько був комуністом-патріотом. І цим все сказано. У Рівному немає жодної людини, котра могла б сказати про нього щось погане. Я б сказав, що з огляду на новітніх депутатів, котрі завоювали місця на всіх щаблях самоврядних і законодавчих органів, важлива не партія, яку ти представляєш, а те, яким є ти сам». Р.С.: Чи не буває у вас відчуття, що молодший брат узяв на себе роль старшого?

"Моя найбільша радість і гордість".
С.Л.: «У сімейному колі старшим я почував себе з часу, коли захищав брата від хуліганів у пісочниці. В інших масштабах намагаюся робити це й зараз. Але окрім чашки ранкової кави з братових рук у ті дні, коли буваю в столиці, не маю привілеїв. У міністерстві був, так би мовити, на екскурсії. Єдине, що розумію зараз – які тягар і відповідальність він на себе взяв. А наш «Антикримінальний вибір» до міністерства не має жодного стосунку. Нашим хлопцям в областях іноді доводиться конфліктувати і з представниками міліції, про що Юрій дізнається уже з міліцейських скарг. Але ми робимо свою, я вважаю, дуже важливу роботу, і вона не закінчиться з призначенням на посаду міністра МВС іншої людини…»

Р.С.: Як сприймають ваше «життя у машині» ваші найближчі?

С.Л: «За 24 роки спільного життя дружина навчилася не тільки чекати і морально підтримувати, але й захищати такого великого (на зріст) чоловіка, як я. Вона, як і Юрина Ірина, загартована. А доньки – це найбільша радість і гордість у моєму житті. Оксана – журналістка, аспірантка Львівського університету, Оленка – майбутній юрист. Кілька тижнів тому сім’я поповнилась…Сашком. Тобто, зятем».

Р.С.: А він – журналіст, юрист чи політик?

С.Л: «Він майстер заводу «Газотрон», звідки починав свою трудову діяльність і я. Хлопець із багатодітної селянської родини, легкого хліба не знав. Я не заважав доньці зробити власний вибір, бо так чинили і мої батьки».
XS
SM
MD
LG