Доступність посилання

10 грудня 2016, Київ 07:40

Що болить українцям? Міжнародний конкурс із громадянської журналістики.


Богдана Костюк Київ, 30 листопада 2006 (RadioSvoboda.Ua) – У час розвитку електронних інформаційних технологій професійні журналісти зітнулися з сильним конкурентом – небайдужою громадськістю, яка часто перебуває у центрі події і звідти по мобільному телефону передає власний репортаж до улюбленого видання. Або фотографує на “мобілку” подію чи особу і передає через Інтернет знімок і коментар до нього на якийсь телеканал чи до відомої газети.

Рік тому професійні британські журналісти проаналізували ситуацію щодо таких добровільних помічників – конкурентів, і дійшли висновку: громадянська журналістика існує як окреме медійне явище.

А нині представництво Британської Ради в Україні підбило підсумки конкурсу громадянської журналістики. Що ж болить українцям?

Сміття на вулицях і пам‘ятники радянським комуністичним вождям, порушення прав “маленьких українців” і відкриття “білих плям” і “чорних сторінок” історії України, розчарування у політичних лідерах усіх “кольорів”, соціальні контрасти у мегаполісах і бідність у селі...

Українські громадяни, які стали учасниками конкурсу Британської Ради, не є професійними журналістами. Це школярі, студенти, військовослужбовці, робітники. Вони відправили свої статті і знімки на сайт Британської Ради з Києва, Полтави, Луганська, Львова, Тернополя, Севастополя та інших міст і містечок України.

«Навряд чи ці люди стануть професійними журналістами, але головне – вони стали справжніми громадянами своєї держави»

Британський журналіст і дослідник Ніл Турман вважає, що це вияв зміцнення громадянського суспільства:

«Громадянська журналістика для медіа-індустрії аж ніяк не є дешевою можливістю отримати сенсаційний матеріал або унікальні знімки. І у Британії, і у Німеччині, і в Україні це вияв громадянської активності або ж особистої позиції людини на той чи інший факт життя. Або своєрідна реакція на якусь подію, свідком якої людина стала. Так, одразу після вибухів у лондонському метро та в автобусі влітку цього року, сайти провідних британських газет і ВВС отримали фотографії випадкових очевидців теракту та телефонні дзвінки від них. В Україні ж мене вразило, з яким болем люди пишуть про події повсякденного життя, про побачене біля свого будинку або на сусідній вулиці. Навряд чи ці люди стануть професійними журналістами, але головне – вони стали справжніми громадянами своєї держави».

Громадянська журналістика чи “викид компромату”?

Голова академії української преси Валерій Іванов застерігає: не можна плутати громадянську журналістику і політичний “викид компромату”:

«Які тут проблеми? Проблема професіоналізму: питання достовірності інформації, перевірка достовірності, і питання збалансованості. Дуже часто через медіа ідуть замовні матеріали, компромат».

Громада повірила у власні сили

Але так звану “соціалку” важко вважати замовною. Якщо це компромат, то на все чиновництво, навіть ширше – суспільство. Відставний військовий Віктор Крук із Кременчука підняв міську громаду на боротьбу зі знищенням старовинного парку. Парк врятувати не вдалось, але громада повірила у власні сили:

«Громада сподівається, що влада все-таки розбереться з цим питанням, знайде винних – тих, хто стояв за знищенням цього парку. Парк ми вже не повернемо, але головне – щоб справедливість була встановлена і щоб такого більше у нашому місті ніколи не було. Щоб кожна посадова особа, від рядового чиновника до мера міста, знала, що є громадськість, є люди, які все бачать і які не будуть ніколи мовчати. Будуть займати активну позицію».

Британці вважають, що подібні конкурси – це шлях до серйозних суспільних змін, до активізації громад і створення дієвого контролю за діями влади.
XS
SM
MD
LG