Доступність посилання

05 грудня 2016, Київ 12:52

Українське заробітчанство: нові виміри життя.


Надія Степула

Слухати:

Надія Степула: “Нема сильнішого й пекучішого болю, аніж страждання покидати рідний край,” - писав Евріпід ще до нашої ери. Відтоді ця “формула болю” незмінна, як рефрен часів, і для новітніх українських заробітчан, яких уже називають “четвертою хвилею еміграції”, хоч вони здебільшого мігранти.

Сім мільйонів українців змушені шукати кращої долі за кордоном – здебільшого у Західній Європі. Такі дані неофіційної статистики. Офіційна – оптимістичніша. За даними МЗС, за кордоном працюють не більше двох мільйонів.
Попри заклики влади до заробітчан повертатись на Батьківщину, на це запрошення ніхто не відгукнувся. Сьогодні ще більша кількість українців поповнили заробітчанські ряди.

Вони відчутно допомагають економіці рідної Батьківщини триматися. Однак влада не називає ні точного числа людей, котрі виїхали на роботу закордон, ані сум їхніх інвестицій, які надходять в Україну.

Більшість заробітчан - це вихідці із Західної України. Саме завдяки їхнім заробіткам тримається, скажімо, Львівщина.

Докладніше про це зі Львова Галина Терещук.

Галина Терещук: Скільки грошей надсилають на Львівщину заробітчани, мені так і не вдалось дізнатись ані від першого заступника голови обладміністрації Валерія П’ятака, ані від начальника обласного фінансового управління Олега Демківа.

Можливо, невигідно говорити, коли сьогодні в області економічний занепад, і саме гроші заробітчан, за даними фахівців, підтримують розвиток регіону.

Валерій П’ятак: Ми проводимо певні дослідження, ми прогнозуємо, що це десь, скажімо, сотні мільйонів доларів інвестиційних ресурсів. Вони лягають в певні роботи і об’єкти, які виконують самі громадяни, які працюють на Заході.

Зрештою, депозитарій підкреслює, що сьогодні за два роки депозитарій населення зріс у два рази.

Галина Терещук: Економіка, гривня, золотовалютні запаси держави підтримуються завдяки заробітчанським грошам. Лише на Західній Україні працюють більше 30 перевізників, які щодня привозять гроші від українських заробітчан для їхніх родин.

Якщо приблизно 7 мільйонів українців нині працюють за межами Батьківщини, то сума доходів виходить чимала. В рік, за даними фінансистів, заробітчани надсилають майже половину бюджету України.

Мешканці одного із західних регіонів в середньому у рік надсилають від 60 мільйонів доларів до 700 мільйонів. На Львівщині в середньому мільярд доларів, а це більше усього обласного бюджету.

Щороку фінансові надходження заробітчан зростають. За гроші, зароблені на чужині, на Батьківщині вони купують нерухомість і вкладають у вищу освіту своїх дітей.

Заступник голови облради Микола Горинь розповів, що останнім часом дедалі частіше звертаються мешканці містечок, які не мають житла, аби їм надали помешкання родин, які працюють закордоном роками.

Микола Горинь: Дефіцит сьогодні житла. Коли люди дивляться, що роками стоїть квартира закрита, вона починає викликати дуже серйозне занепокоєння сусідів – вони би хотіли покращити свої житлові умови.

Але, мені здається, що найголовніше все-таки сьогодні те, що до нас доходить та проблема. Я вже не говорю про ту, що дуже багато людей працює, і ми втрачаємо дуже серйозну продуктивну силу.

Галина Терещук: Фахівці говорять про те, що гроші повинні працювати на майбутнє, зокрема, мовиться про пенсії. Наразі вкладання грошей заробітчан в освіту молодих людей це уже серйозна інвестиція в майбутнє держави.

Надія Степула: Про заробітчанське життя українців закордоном вже існує досить великий пласт виданих літературних творів. Це і літературно оформлені щоденники самих заробітчан, і книги, написані окремими з них, і книги про них фахових письменників.

Дружина голови Тернопільської філії Національної спілки письменників Богдана Бастюка заробітчанка. Пан Богдан, який виступає в жанрі гумору і сатири, поділився своїми поглядами на заробітчанство з колегою Павлом Вольвачем.

Богдан Бастюк: В мене позавчора жінка приїхала з Італії. Вона висловилася так: “Я зрозуміла, що ніколи грошей всіх не заробиш”.

Вона має 400, а я маю 600 і нам, двом таким людям років п’ятдесят з чимось, цілком досить. Вона їде, аби дітей трохи тримати на якомусь рівні.

Діду, якого вона доглядає, 97-ий. Дід останнім часом прихворів. Його треба тягати наперед себе, а він здоровий і тяжкий дядько.

Я записував багато що з того, що дружина розповідала. Вона у перші дні ніяк не могла догодити тому старому сеньйору Ернесто. Він послав її на базар і наказав купити сир, і пояснив, який сорт сиру. Вона каже: “Гранде букі”. Вона принесла. А він палицею по столі і кричить, що не той. Побігла. Другий – не той. Третій – не той. Вона тоді розплакалася і запитала в нього: “Ти мені розкажи, що таке “гранде букі”?” А він їй показує, що от пластина сиру з дірками великими...

Наші ж жінки хитрі. Моя пішла до холодильника, знайшла звичайний сир, ножем поробила в ньому дірки, порізала на пластинки і подала дідові. А дід теж хитрий. Склав пластини сиру до купи, на сонце глянув і розреготався. Каже: “Ну ти і хитра. Я ще не бачив такої хитрої жінки”.

Павло Вольвач: Ви самі не пробували, щось писати гумористичне на ту тему?

Богдан Бастюк: Я, мабуть, буду писати. Я просив жінку, щоб вона робила там певні записи, описувала комічні і цікаві ситуації. Такий зошит у неї є.

Павло Вольвач: Принаймні, я знаю, що Ваші гуморески побутують серед заробітчан широко у світі.

Богдан Бастюк: Так. Дякувати Богу!

У мене є гумореска, яка друкувалася в США в газеті “Свобода”, яка називається “Заграниця”.

У нас видано кілька книжок на цю тему не тільки членами спілки. Підхід різний є. Одна книжечка написана дуже легковажно. За мету ставилося, мабуть, показати інтимні різні справи. Поверховий підхід до тієї теми.

Є і серйозні підходи до теми. Скажімо, Леся Білик написала книжку “Всі дороги ведуть до Риму”. Це цілком серйозний підхід нашої вчительки, яка сама там побувала. І відразу на її повість відгукнулася Галя Багутяк.

У Лесі вийшла друга книжка “Хочемо раю на землі” (це вже про заробітки в Польщі) і її Роман Дідула надрукував у журналі “Дзвін”. Є “Інтернаймичка” Березовського. Його дружина їздила – він написав книгу у формі листів: він до неї пише, а вона до нього пише.

Надія Степула: Та могутня, хоч і незрима, сила, яка зветься ностальгією або духовною родовою причетністю, дала змогу емігрантам з України понад століття тому творити по всьому світу, куди вони потрапляли, цінності, які б нагадували про рідну землю.

Зведені каплички і церкви, згодом з’явилися бібліотеки, цілі університети, твори мистецтва. Так емігранти кількох хвиль лікувалися від чужини, за допомогою тонких, але міцних духовних зв’язків.

Сьогодні мігранти з України часто теж стають емігрантами. Про це явище вже навіть співається у пісні.

Звучить пісня “Чужина”

Надія Степула: Пісні українських заробітчан – це перша ознака того, що заробітчанська спільнота усвідомлює не тільки фінансово-економічний бік свого примусово-добровільного чужинського життя, це духовний вимір заробітчанських доль, у якому вмістилися і безсилля ситуації, і сподівання, надії на краще.

Звучить пісня “Чужина”

Надія Степула: Заробітчанські пісні вже не тільки складені та співані заробітчанами по всіх усюдах, а й авторські зібрані та нещодавно випущені продюсерським центром “Гро-Ліс” у Тернополі.

СВ- диск під символічною назвою “Чужина” вийшов накладом усього 15 тисяч примірників. Мистецький керівник проекту - поет-пісняр Олександр Смик.

“Чужина – проект нашого гіркого, як полин, часу, безвимірного болем часу, коли майже сім мільйонів співвітчизників заради виживання власних родин змушені батрачити на панків ближнього і далекого зарубіжжя...

Чужина - це розбиті дзеркала щасливих сімейних пар, вибілені сльозами безодні дитячих очей, позбавлених материнської любові і мудрості батьківської опіки…

Чужина - то безмежний простір протягів зневірених українських душ, які, мов неприкаяні привиди, блукають рідною землею опісля новітнього рабства…

Чужина – це образливе пліткування заздрісних сусідів і зневага українського чиновництва та політиканів, які згадують про представників четвертої хвилі еміграції хіба під час чергових виборів,” - пишуть автори проекту в анотації до цього першого в історії української культури музичного факту.

До проекту долучилися відомі літератори, композитори та виконавці, окрім згаданого Олександра Смика, Мирослав Ваньо, Василь Дунець, Ігор Бойчук та багато інших.

Автори очікують на співпрацю та підтримку широких кіл зацікавлених, очікуючи на “щире долучення до моральної реабілітації людей, котрі мріють вернутись на Батьківщину і з набутими знаннями та досвідом стати до розбудови власної держави для власних дітей”.

Звучить пісня “Чужина”

Надія Степула: Промінчики надій на те, що ось-ось можливим стане повернення до рідної України, щоб тут працювати, виховувати дітей, внуків, жити справжнім життям, дарованим людині тільки раз, – це основні мотиви сподівань і прагнень нинішніх заробітчан.

Чи існують для цього об’єктивні умови, творені не тільки самими заробітчанами, а й рідною в Україні владою, всіма причетними? Це питання залишається відкритим . Але домінуючий мотив надії, здається, нарешті змінює собою безпросвітний розпач, повертаючи секундну стрілку заробітчанських доль не назад, а вперед.

Звучить пісня “Тільки сниться пісня солов’їна”

НА ЦЮ Ж ТЕМУ

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG