Рожер АльбіньянаР.А.: Ми вітаємо спроби Єврокомісії зміцнити Європейську політику сусідства, збільшити підтримку Євросоюзу країнам, які в майбутньому можуть вступити до ЄС — це випадок із Україною чи Молдовою, або навіть Білоруссю. Проблема полягає в тому, що в Європейській політиці сусідства насправді немає ніякої різниці між країнами, які належать до європейського континенту і можуть колись стати повноправними членами Євросоюзу, і тими країнами, які лежать за межами Європи. Звичайно, Євросоюз зацікавлений зміцнити співпрацю з усіма країнами, які межують із ЄС, надати їм фінансову підтримку. Але, на наш погляд, європейцям важливо знати, що існує відмінність між тими країнами, які коли-небудь можуть стати членами Євросоюзу, — як, приміром, Україна, — і тими, які ніколи не увійдуть до ЄС, просто тому, що вони перебувають поза межами європейського континенту — як це у випадку з Йорданією, Марокко, Алжиром чи Єгиптом.
Р.С.:Ви враховуєте тільки географічний фактор чи також, скажімо, культурні розбіжності,— адже не можна, порівняти, приміром, Україну з північноафриканськими країнами.
Р.А.:Коли доходить до критеріїв вступу країни до Євросоюзу, ми насправді не дивимось на культуру. Тому що тоді можна сказати, що країні з більшістю мусульман, як це у випадку з Туреччиною, не слід вступати до ЄС. Навпаки, ми намагаємось дивитись на політику, у нас тенденція казати, що наша мета — побудувати політичну Європу, і країна, яка належить до Європи з політичного погляду, з географічного погляду, — ця країна має право подавати заявку на вступ до Євросоюзу. Тож, справді, в цьому контексті ми згодні, що країни на кшталт України належать до політичної Європи, а такі країни, як Єгипет чи Марокко, не належать до, як ми називаємо, політичної Європи, вони належать до Африки.
Р.С.:Чи бачите Ви перспективу членства в Євросоюзі для України та, скажімо, Молдови?
Р.А.: Так, наша мета — побудувати об’єднану Європу. Проблема полягає в тому, що впродовж останніх місяців у країнах-членах, у Європарламенті говорять про так звану здатність ЄС приймати нових членів. І ми бачимо це як спробу сповільнити здатність Євросоюзу вітати в себе нові країни. Ми розуміємо, що перед процесом великого розширення нам треба впоратися з інституційною реформою, з певними аспектами діяльності ЄС, які має бути змінено, щоб прийняти нові країни. Але це не означає в жодному разі, що в найближчому майбутньому ми не хочемо вітати такі країни, як Україна або Молдова. Звичайно, ми не знаємо, коли це може статися, звичайно, нам треба ще подивитися, як розвивається Україна. Тому що я знаю, що в Україні існують досить великі розбіжності між тими, хто думає, що країна має більше наблизитися до ЄС, і тими, хто думає, що Україна має досі бути відданою Росії. То, на наш погляд, це, звичайно, залежить від українського народу — вирішити, яким шляхом іти. Але, ясна річ, ми були б дуже раді вітати Україну в найближчому майбутньому як члена Євросоюзу.