Доступність посилання

06 грудня 2016, Київ 14:10

Гість ранку – поет, письменник, драматург та перекладач Олександр Ірванець.


Віталій Пономарьов Київ, 4 грудня 2006 (RadioSvoboda.Ua) - Навіщо людина пише вірш чи оповідання? Чи може поет запланувати написання вірша за конкретним задумом? А, власне, чи автор пише твір, чи насправді задум і вже написаний текст певним чином «ведуть» свого творця?

Олександр Ірванець
Р.С.: Пане Олександре, а як Ви собі пояснюєте – чому Ви пишете вірші, прозу?

О.І.: Хм, дякую – гарне запитання, і на нього, звичайно ж, дуже важко відповісти. Ну, хтось із моїх друзів сказав колись, і я, мабуть, мушу за ним повторити: пишеш тоді, коли вже не можеш не писати. Ну, мабуть, на моєму прикладі це дуже яскраво видно, бо для людини мого віку я все-таки написав небагато. Тобто, я завжди намагався писати дійсно тоді, коли воно справді вже переростає рамки тебе самого.

Р.С.: Коли Ви сідаєте писати, Ви вже знаєте – про що?

О.І.: Саме півтора тижня тому я прочитав курс «Теорія і практика драматургії» в Острозькій академії, і там я це казав студентам, що текст веде за собою автора. У поезії це менш помітно, особливо якщо це вірш (бо, якщо це поема, то це помітно), а в прозі і особливо в драматургії дуже добре видно, коли ти збирався написати одне, а в результаті виходить зовсім інше. Я-то знаю, про що буду писати, але що вийде в результаті, я не можу відповісти, не можу дати гарантії, що вийде саме те, що я намірявся написати від самого початку.

Р.С.: Як Ви вирішуєте: оцей задум конкретний Ви будете реалізовувати, так би мовити, у вигляді вірша, роману, п’єси?

О.І.: Ну, ясно, що якісь невеликі за обсягом, там, думки, чи задуми, чи наміри можна дійсно втулити у вірш або в невелике оповідання. Ну, а взагалі ідеальним у цьому плані є мистецтво перекладу, тому я останнім часом більше перекладаю, тому що перекладаєш ти все ж таки те, що вже прочитав, і те, чого практично вже не змінити.

Р.С.: Як Ви ставитися до того, що багато хто із читачів сприймає Ваш твір зовсім не так, як Ви?

О.І.: Я стараюсь до цього ставитися зі зрозумінням, тому що, по-перше, я сам читач, і де та гарантія, що я читаю твори інших авторів саме так, як вони їх написали? По-друге, знову ж таки – це, мабуть, прикметна риса кожного доброго твору, що він має дуже багато різночитань, і я сподіваюся, що і мені вдається часом вкласти оці різночитання в свої тексти, і тоді люди отримають від них якісь більші і кращі враження.

Р.С.: Ваші численні подорожі – це відпочинок, чи полювання за враженнями, чи це робота?

О.І.: Дуже гарне питання, дякую, тому що я якраз готую зараз книгу своїх подорожніх нотаток, я сподіваюсь, наступного року вона побачить світ. Звичайно, це передусім подорож за враженнями. Я люблю мандрувати, ось, наприклад, протягом цього року, вже після повернення з Америки у травні, я вже побував у Німеччині, потім у Тунісі, потім у Сербії і ось нещодавно у Польщі на презентації свого роману, перекладеного по-польськи, «Рівне/Ровно» там вийшло. У відповідь я теж матиму невдовзі гостей, тому що я переклав п’єсу польського драматурга Януша Гловацького «Четверта сестра», і ось буквально за півтора місяця, у січні має бути прем’єра у Київському молодому театрі.

Р.С.: Чи існує для Вас якась традиційна схема: подорож, враження, задум, повернення додому, написання твору, – чи Ви у цю схему не завжди вкладаєтеся?

О.І.: З написанням завжди найважче. Ти приїздиш, сповнений вражень, ще й ведеш якісь там дорогою щоденники, але, коли доходить до реалізації, інколи виявляється, що написати нічого. Наприклад, я-от, звідавши дуже багато гарних міст, я фактично досі не написав нічого про Венецію. Може, тому, що мене жахає цей образ, тому, що так багато написано і в світовій, і в українській літературі про Венецію... І тому про Венецію мені страшно писати, хоча, знову ж таки, мені там страшенно сподобалося.

Р.С.: Чи знаєте Ви, коли і що напишете?

О.І.: Насправді, вірші пишуться все менше, а коли ти збираєшся писати прозу, ти все-таки чіткіше знаєш, чого ти хочеш. І тому зараз я знаю більше, ніж знав кілька років тому.
XS
SM
MD
LG