Доступність посилання

04 грудня 2016, Київ 14:19

День прав людини та український правозахисний рух.


Віталій Пономарьов Київ, 8 грудня 2006 року (RadioSvoboda.Ua) – Декларація прав людини, ухвалена Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 року, називає визнання гідності та прав людини основою свободи. Натомість український правозахисний рух від самого свого початку виходив з ідеї єдності прав особи і прав нації.


У той час, коли Генеральна Асамблея ООН проголошувала Загальну декларацію прав людини, Українська Повстанська Армія вела збройну боротьбу проти комуністичного режиму під гаслом «Воля народам, воля людині!». А через чверть століття саме права людини опинилися в центрі уваги українських дисидентів.

Колишній політв’язень, член Української Гельсінкської групи Йосип Зісельс зазначає: «Українці в період визвольної боротьби збройної у 30-их, 40-их, 50-их роках оперували більше правом нації на самовизначення, на відокремлення, на створення своєї держави. І за цією дуже важливою проблемою не розрізнялися права окремих людей. І те, що у 60-ті роки саме українські правозахисники, шістдесятники підняли цю тему, – це майже революційний крок. Це якісний перехід від права нації до права кожної окремої людини на всі компоненти свободи».

Усі члени Української Гельсінської групи зазнали репресій

Українська громадська група сприяння виконанню Гельсінкських угод, створена у Києві 9 листопада 1976 року, проголосила своїм головним завданням оприлюднення фактів порушення прав людини в Україні. Група видала близько тридцяти меморандумів та інформаційних бюлетенів, поширюючи їх також за кордонами СРСР. Врешті-решт усі члени Групи були ув’язнені, а Василь Стус, Олекса Тихий, Юрій Литвин і Валерій Марченко загинули у радянських концентраційних таборах.

Захист прав людини і боротьба за права нації

Наголошуючи на цілісності людських прав, українські правозахисники домагалися скасування смертної кари, звільнення політичних в’язнів та ліквідації цензури. Вони виходили з того, що значну частину власних прав особа може реалізувати тільки у своїй національній спільноті і тому пов’язували захист прав людини із боротьбою за права нації.

Зі слів колишнього дисидента Василя Лісового: «У 60-ті роки дисидентський рух мав базовою основою своєю дві цінності – це цінність особистих прав, цінність людини, особи, і друга цінність – це цінність нації. Тому що утвердження самої нації, культурне і політичне, воно пов’язане з утвердженням гідності особистості. І тільки завдяки цьому можна утвердити і саму націю».
XS
SM
MD
LG