Доступність посилання

04 грудня 2016, Київ 06:35

Гості ранку – письменники, видавці та яхтсмени, брати-близнюки Віталій і Дмитро Капранови.


Віталій Пономарьов Київ, 12 грудня 2006 року (RadioSvoboda.Ua) – Навіщо сучасній людині вітрила? Чому дорослі чоловіки і жінки ладні витрачати свої сили, час і гроші на такі коштовні «іграшки», якими є яхти? Чи поєднується аматорський яхтинг з професійними заняттями літературою?

Брати-близнюки Віталій і Дмитро Капранови.
Р.С.: Панове капітани, навіщо ви виходите на воду? Що ви там отримуєте такого, чого немає на березі?

В.К.: От чесно – земля дістала, от жити на землі неможливо. Треба від неї відриватися і геть кинути всю цю «єрунду», яка тут зараз відбувається.

Д.К.: А насправді на це питання відповіді нема. Жодна морська людина не може логічно відповісти – а навіщо вона це робить? Як цей казав – Портос: «Я б’юсь тому, що я б’юсь». Я ходжу на воду тому, що я ходжу на воду.

Р.С.: Ви назвали свою яхту «Спокуса». Отже, вона – жіночого роду?

В.К.: Яхти взагалі – жіночого роду. Навіть в англійській мові, здається, яхта – єдина нежива істота жіночого роду. Тому, звичайно, кожна яхта повинна називатися жіночим іменем. А «Спокуса» — тому що це правда.

Д.К.: А потім, чоловік же завжди схильний до жінок, і ця схильність повинна відбиватись у тому, як він образно називає навколо себе світ.

Р.С.: Коли ви йдете під вітрилами, і раптом налітає дуже сильний порив вітру, і яхта майже лягає вітрилами на воду – яка ваша перша думка?

В.К.: Ніякої – тут треба кудись крутити стерно! Цього року, до речі, нас якраз поклало вітрилами на воду, і коли мені на голову (я був за стерном якраз) упало два пасажири, я нічого не встиг подумати – хіба тільки, що треба шкот відпустити!

Д.К.: Насправді ми звичні до переворотів – ми займалися греко-римською боротьбою в дитинстві, навіть кандидатами в майстри спорту були. Тому для нас догори ногами перекинутися – не вперше, і думати в цей час треба тільки про те, як ставати потім на ноги.

Р.С.: Ви весь час щось переробляєте на яхті: от поставили сонячну батарею, переробили стерно, поставили нові меблі, – чи є межа удосконаленню?

В.К.: Ні, звичайно, це ж спосіб життя. Кожен яхтсмен свою яхту весь час докручує, підлаштовує, підрихтовує, вона повинна бути найкращою, тобто, відповідати нашому внутрішньому бажанню.

Д.К.: А потім, китайці говорять, що, коли в хаті закінчується будівництво, там оселяється горе. Ми не хочемо, щоб на нашій яхті оселилося горе, тому будемо її переробляти і переробляти щосезону.

Р.С.: Чи ви на палубі чи на тому гарному столику, що у рубці, написали хоч одну сторінку прози?

В.К.: Так, було, було, написали трошки, «одну сторінку». Насправді свій останній роман ми писали частково в морі – правда, не на своїй яхті, а на іншій, на «Баварії». Ми ходили на Синоп із Севастополя, і дорогою ми дуже багато написали...

Д.К.: І це було дуже романтично, це була нічна вахта, зірки, ми несли вахту вдвох, тиха погода, і один стояв на стерні, а другий писав на комп’ютері. У нас є фото, які це підтверджують, і текст – наша книжка «Розмір має значення», яка вийшла цього року, – частково був написаний на хвилях Чорного моря, під зірками нашого українського чорноморського неба.

Р.С.: Що для вас цікавіше – мандрувати, ставати, де заманеться, де берег дозволить, або змагатися у перегонах?

В.К.: Ми не змагаємося взагалі, ми своє одзмагалися вже в юності. Ми спортом займались досить серйозно, і в нас уже оскомина ця збита. Тому наша яхта – це місце для медитацій, місце для розваг. Ми поділяємо свої круїзи на 2 типи – чоловічий та жіночий. Жіночий круїз – це до найближчого острова позасмагати, а чоловічий круїз може бути серйозний – там три дні, тиждень. Тому що тільки чоловік прагне отаких-от незвіданих емоцій, незвіданих вражень, а жінки – істоти домашні і люблять тепло.

Д.К.: А найбільше ми любимо яхтою пригощати – як пригощати яхтою, так і пригощати на яхті. Бо в нас є спеціальне яхтове меню, у нас повноцінний камбуз є, і ми там варимо очаківський куліш, бо в Очакові, як відомо в Україні, варять найкращі куліші – це куліші морські. Тому ласкаво просимо на нашу яхту всіх, хто влізе. Там обов’язково буде пригощання не тільки яхтою, а і на яхті. І п’ємо ми, до речі, тільки ром.

Р.С.: Англійська приказка каже, що за час зимової стоянки на березі кожна яхта скорочується на один фут. Чи ваша яхта ще не замала для вас?

В.К.: Замала, чесно сказати! І ми будуємо нову, більшеньку, куди влізе більше гостей, і де буде зручніше. Але це вже, Ви знаєте, про майбутнє говорити важко, треба пальці – так, поплювати, постукати.

Д.К.: Це вже тема наступної розмови, як говорять на радіо.

Р.С.: Отже, бажаю вам свіжого вітру.

В.К.: Дякую.

Д.К.: Дякую.
XS
SM
MD
LG