1958 року, нагороджуючи письменника премією у галузі літератури, Нобелівський комітет відзначив “важливий внесок Пастернака як у сучасну ліричну поезію, так і у класичну російську традицію епічного роману".
Цій події передували 2 роки намагань видати “Доктора Живаго” російською мовою, які автор дослідження вважає “частиною історії “холодної війни”.
Видання літературного твору мовою оригіналу – необхідна умова
Вперше роман опублікували італійською мовою у 1957-му. Наступного року французький філософ Альбер Камю висунув Бориса Пастернака на здобуття Нобелівської премії. Але, за умовами Шведської академії, твір мав би бути виданий мовою оригіналу.
Публікація “Доктора Живаго” у Радянському Союзі була неможливою: після придушення Угорського повстання паростки лібералізації в країні були розтоптані. Друзі Пастернака вирішили друкувати роман на Заході.
Навколо книги вже розгортався політичний скандал, її друк здавався ризикованим багатьом європейським видавництвам. І саме тоді в Центральному розвідувальному управлінні США усвідомили, що видатний роман – потужне знаряддя у боротьбі проти СРСР.
ЦРУ заволоділо лише копією роману з помилками
За текстом роману ЦРУ звернулося до довіреної особи Пастернака на Заході – графині Жаклін де Пруайяр. Графиня відмовилась надати вивірену автором копію “Доктора Живаго”, адже тоді її ім’я асоціювалося б із ЦРУ.
Зрештою американські розвідники заволоділи копією роману з помилками. Почалась справжня детективна історія, яка закінчилась публікацією твору і Нобелівською премією.
Борис Пастернак не знав про участь ЦРУ?
Чи знав великий Пастернак, що передувало цій нагороді? Іван Толстой каже, що ні:
«Ні, Пастернак тут зовсім не до чого. Американська розвідка усе фінансувала для того, щоб книга російського письменника та поета отримала визнання. Завдячуючи тому, що Пастернак отримав Нобелівську премію, його не заарештували. Ці дії ЦРУ врятували Пастернака».
Дослідник говорить: так, історія Доктора Живаго дихає суворими реаліями Холодної війни. Але, зазначає Іван Толстой, тоді, як КДБ поборювало своїх ворогів отрутою і кулями, ЦРУ змогло підважити радянські підвалини виданням заборонених книг, у тому числі і художніх творів Класичних, між іншим.
Цій події передували 2 роки намагань видати “Доктора Живаго” російською мовою, які автор дослідження вважає “частиною історії “холодної війни”.
Видання літературного твору мовою оригіналу – необхідна умова
Вперше роман опублікували італійською мовою у 1957-му. Наступного року французький філософ Альбер Камю висунув Бориса Пастернака на здобуття Нобелівської премії. Але, за умовами Шведської академії, твір мав би бути виданий мовою оригіналу.
Публікація “Доктора Живаго” у Радянському Союзі була неможливою: після придушення Угорського повстання паростки лібералізації в країні були розтоптані. Друзі Пастернака вирішили друкувати роман на Заході.
Навколо книги вже розгортався політичний скандал, її друк здавався ризикованим багатьом європейським видавництвам. І саме тоді в Центральному розвідувальному управлінні США усвідомили, що видатний роман – потужне знаряддя у боротьбі проти СРСР.
ЦРУ заволоділо лише копією роману з помилками
За текстом роману ЦРУ звернулося до довіреної особи Пастернака на Заході – графині Жаклін де Пруайяр. Графиня відмовилась надати вивірену автором копію “Доктора Живаго”, адже тоді її ім’я асоціювалося б із ЦРУ.
Зрештою американські розвідники заволоділи копією роману з помилками. Почалась справжня детективна історія, яка закінчилась публікацією твору і Нобелівською премією.
Борис Пастернак не знав про участь ЦРУ?
Чи знав великий Пастернак, що передувало цій нагороді? Іван Толстой каже, що ні:
«Ні, Пастернак тут зовсім не до чого. Американська розвідка усе фінансувала для того, щоб книга російського письменника та поета отримала визнання. Завдячуючи тому, що Пастернак отримав Нобелівську премію, його не заарештували. Ці дії ЦРУ врятували Пастернака».
Дослідник говорить: так, історія Доктора Живаго дихає суворими реаліями Холодної війни. Але, зазначає Іван Толстой, тоді, як КДБ поборювало своїх ворогів отрутою і кулями, ЦРУ змогло підважити радянські підвалини виданням заборонених книг, у тому числі і художніх творів Класичних, між іншим.