Доступність посилання

08 грудня 2016, Київ 00:07

Різдвяні зустрічі: колишні в’язні грали на сцені самих себе.


Валентина Одарченко Слухати: Рівне, 25 грудня 2006р. (RadioSvoboda.Ua) – Промені Різдвяного сонця зазирнули не тільки у вікна віруючих, а й у камери для ув’язнених. Саме з цими людьми спілкувалися останніми днями на Рівненщині актори Київського театру «Постскриптум» української міжконфесійної християнської місії та священики п’яти християнських церков, котрі приходили у гості і з видовищами, і з подарунками.

Сцена з вистави.
Глядачі.
(© RadioSvoboda.Ua)
У залі – близько двохсот глядачів, в’язнів Дубенської виправно-трудової колонії для неповнолітніх. Вони зі скепсисом зустріли на сцені акторів і змінили сумнів на оплески, коли дізналися, що кожен з акторів не з чужих слів знає, що таке позбавлення волі.

Театр гастролює по Україні з різними п’єсами, однак, як зізнаються самі артисти, найщемнішими є враження від спілкування з ув’язненими. Грати для них, пригадуючи минуле, справді боляче. Та вони це роблять. Хоча б тому, що прагнуть власним прикладом довести: ніколи не пізно розпочати нове життя, повіривши у Бога, людей і власні сили.

"Це була моя в''язниця"

У п’єсі «Євангеліє від каторжанина» невигадані життєві історії в’язнів супроводжуються піснями у виконанні автора Володимира Сокола. Здивуванню глядачів не було меж, коли після її завершення один із акторів, Олесь Гусениця, зізнався, що стіни, у яких йому нині довелося грати, десять років тому були його в’язницею. Сьогодні ж він дивиться іншими очима і на неї, і на своїх колишніх вихователів: "Я почав згадувати, що було, і стало навіть дивно, як це могло бути в моєму житті. Дуже багато за ті роки минуло. Я розумію зараз, що нас потрібно було стримувати. Лояльність нам не допомогла б… Ніякої немає злоби, ще й тому, що моє серце змінилося – я став віруючим, змінив свою душу…". "А серед тих хлопців у залі ти бачив свої очі", — запитую його. "Так, я впізнавав у них колишнього себе", — відповів.

Зворушливою була зустріч Олега з працівниками виправної установи. Улюбленій викладачці з професійного училища Наталі Кутасевич він привіз троянду і розповів, як цінували хлопці тих, хто ставився до них по-людяному. Однією з таких працівників була бібліотекар Ольга Миронюк, котра працює тут уже 30 років: "Я сприймаю їхні долі близько до серця. А ставляться до мене більшість як до матері. Називають мене мамкою, багато тут сиріт. Ми для них завжди намагаємося організувати свято. Була здивована і дуже рада, що побачила нашого вихованця, він пам’ятає, як ми готували з ним фестиваль "Червона калина"… Життя в них по-різному складається, і я ніякої різниці не роблю між ними та тими дітьми, що на волі. Ось хлопчина пішов до віруючих – і життя налагодилося, в серцях з’явилося добро, яке він сіє між іншими…".

Вихованці Дубенської колонії відсиджують свій термін за рецидиви крадіжок та грабежі, злочини, пов’язані з насильством, і навіть убивства. Тим не менше, вони мають поліпшені умови утримання і харчування, порівняно зі звичайними в’язницями з огляду на свій вік. Дехто з них по-справжньому переживає, як він буде жити на волі: "Їздять люди з Рівного, спектаклі ставлять, за що ми їм, звісно, вдячні, бо тут одноманітно…".

На запитання, що б вони побажали тим, хто на волі поводить себе так, як ви колись, почула: "Не потрапляти сюди. Не красти. Але ми вважаємо, що держава винна, що ми сюди потрапили…".

У цих стінах відбувають покарання сотні підлітків.
І ще відповіді: "Якби було що їсти, якби батьки нормально заробляли – не потрапили б сюди…".

"На свободі у мене один батько лишився, бабуся померла, а брат з матір’ю – "в бігах", у розшуку…".

На Різдво до рівненських виправних установ завітали священики римо-католицької, греко-католицької, православної та євангелістських церков. Їх об’єднала міжконфесійна благодійна місія «Духовна опіка». Священнослужителі прибули з гостинцями – солодощами, фруктами, книгами, які були вручені кожному із вихованців колонії. Результат від таких зустрічей є, переконаний заступник начальника установи Микола Пророк: "Коли привозять фільм і це збігається з приходом священика, відсотків 25 відмовляються іти на фільм – ідуть на сповідь…".

Вихованцям Дубенської колонії – від 14 до вісімнадцяти. Кожен з них сподівається, що надалі життя триватиме в іншому вимірі. І Різдвяні зустрічі, які розпочалися в їхній установі, мають на меті сприяти здійсненню цих мрій.

НА ЦЮ Ж ТЕМУ

XS
SM
MD
LG