Доступність посилання

logo-print
08 грудня 2016, Київ 04:35

Українське суспільство очима соціологів.


           Слухати:Щоб зберегти аудіо-файл на ваш комп''ютер для подальшого прослуховування слід натиснути правою кнопкою мишки на лінку "завантажити" та вибрати "Save Target As..." або "Зберегти Об''єкт Як..." та вказати місце для збереження файлу. Після завантаження, відкрийте його, двічі клацнувши на ньому мишкою.

Гості Свободи: генеральний директор Київського міжнародного інституту соціології Володимир Паніотто та провідний науковий співробітник Інституту соціології НАН України Олександр Стегній.

(Скорочена версія. Повну версію “Вечірньої Свободи” слухайте в аудіозапису.)

Кирило Булкін: З яким настроєм готуються українські громадяни до зустрічі Нового року? Які явища у суспільному та політичному житті викликають у них тривогу, а які — надію? Які тенденції фіксують останні
Ведучий: Кирило Булкін
соціологічні опитування? Ці та інші дотичні теми будуть у центрі нашої сьогоднішньої бесіди.

А почати я хочу з такого цікавого питання. Що для вас як соціологів стало найбільшою несподіванкою серед результатів досліджень, які ви проводили цього року? Володимир Паніотто: Я повинен сказати, що навряд чи щось таке було.

Справа в тому, що взагалі соціологічні дослідження мають таку особливість, що будь-який результат здається зрозумілим.

Один із відомих американських соціологів навіть провів такий експеримент. Він розповідав про дослідження війни у Камбоджі, мені здається, і він назвав декілька результатів. Наприклад, що чорні менше хочуть бути у керівництві. Це зрозуміло, бо вони звикли – їх там переслідують і так далі. І так декілька результатів. Це здавалося очевидним.

Потім він сказав, що реально результати були зовсім інші. Тоді це ще більше зрозуміло, коли чорних переслідують, то вони хочуть хоча б в армії стати керівниками і так далі.

Тобто, будь-який результат є більш-менш зрозумілим.

Олександр Стегній: Я тут погоджуюся, тому що дійсно багато речей нам відомі. Але є така одна цікава річ, коли опитування дають певні сюрпризи. Принаймні, коли ми ставимо запитання про рівень довіри до певних політиків.

Заради інтересу поставили в опитування останнє, яке проводили, прізвище людини, якої не існує серед політичного істеблішменту. Це було прізвище Сапожніков. Може, хто із радіослухачів має це прізвище, але, повірте, коли ми по останніх даних виявилося (а дані, до речі, були проведені у цьому місяці),що 43% українців знають, хто такий Сапожніков і виявляють до нього своє ставлення.

Причому ми думали: це, можливо, якийсь регіональний лідер. Подивилися даний розподіл – відповіді по всій Україні.

Це що говорить? Що, власне кажучи, інститут громадської думки – це важлива річ, абсолютно потрібна річ демократичного суспільства, але вірити беззаперечно цим даним, мабуть, не зовсім було б коректно.

Це якраз явна ознака артефакту. Тобто, вірять, довіряють людині, якої в принципі серед політичних людей не існує.

- Зараз я хотів би поговорити про категорії, про які не так часто згадують у дослідженнях. У чомусь це категорії, в чомусь навіть розмиті, — такі як щастя, задоволення...

Чи досліджували останнім часом соціологи, наприклад, скільки людей в Україні почуваються щасливими, а скільки ні?


Олександр Стегній: Оскільки Інститут соціології проводить щорічні опитування під назвою “Українське суспільство”...

Це, до речі, цікавий, унікальний проект в Україні, тому що він починає свою історію з 1991 року. Фактично на теренах СРСР це єдине масштабне моніторингове дослідження, яке вже існує понад 10 років.

Цей рік був чим важливий, мабуть, дійсно цікавий з точки зору соціальних настроїв, емоційного стану? Це, власне, був перший рік після обрання Президента і це рік, коли відбулися парламентські вибори.

Так от, щодо емоційного стану, як мені не прикро, але треба сказати, що заряд того оптимізму, який був у 2005 році, в цьому році істотно зменшився, позаяк виникли такі почуття і почали рельєфно відчуватися, як певна розгубленість, особливо те, що ми називаємо тривогою. Тобто, десь в емоційному стані широкого загалу виникають якісь певні негативні речі, тому цей рік ми, мабуть, і зафіксували...

Можливо, це не було, як Ви говорите, несподіванкою, але ці негативні емоції є і це, можливо, те, що люди переймаються в країні.

Це опитування було відразу після парламентських виборів, цього року у квітні. Але ще відбулася так звана виборча боротьба навколо коаліції в парламенті, коли пошуткували — коли ми її нарешті отримаємо. Я думаю, ці негативні емоції, особливо цей настрой не зменшився.

Володимир Паніотто: Наприкінці року ситуація якраз трохи змінилася. За даними наших досліджень... Ми, до речі, теж проводимо моніторинг, але, можливо, не так системно, як Інститут соціології.

У нас є декілька параметрів, які ми відслідковуємо з 1991 року. Один із них – це рівень щастя. В принципі, на кінець року рівень щастя у нас був 52%, стільки людей відповіли, що вони щасливі, і 20% людей відповіли, що вони нещасливі. Тобто, це на 5% більше, ніж було в той самий період рік тому.

Незважаючи на політичні негаразди після цих виборів, вони все ж таки отямилися і наприкінці року їх вже, мабуть...

Олександр Стегній: Що тут відбувається? Власне кажучи, площина сімейного життя, особистого життя і держави... Коли вони, власне, відчували, що вони є частиною держави, то вони сприймали ці речі безумовно і на себе екстраполювали. А так вони пішли в свою площину: держава там, а ми собі. Тобто, дві лінії життя.

Володимир Паніотто: Я думаю, що так, тому що коли ми досліджували фактори, що найбільше впливає на щастя, то в нас на першому місці були стосунки в сім’ї (це коефіцієнт регресії, який показує, наскільки задоволеність сім’єю підвищує рівень щастя) був 0,47, тобто перше місце, на другому місці — інтимні стосунки в подружжя, на третьому — здоров’я і лише на четвертому — матеріальне забезпечення.

- У нас є телефонний дзвінок.

Добрий вечір! Ви в ефірі.


Слухач: Чи буде навесні в унісон розпуску бруньок організовуватися Майдан №2? Адже і Президент, і Прем’єр вміють знаходити компроміс, про що свідчить підписанням Ющенком бюджету.

Володимир Паніотто: У мене немає конкретних даних, бо ми такого не питали, але в мене таке враження, що після розчарувань останнього року зараз протестний потенціал дуже низький і вивести людей на вулицю чи зробити щось таке, що було з тим Майданом, буде вже дуже важко. Я не думаю, що це можливо буде.

Олександр Стегній: У мене тут є одна цифра, власне кажучи, це рівень підтримки лідерів Помаранчевої революції. Як розумію, вони сьогодні, власне кажучи, частково є в опозиції до цих речей. У 2005 році підтримували цих лідерів 40%, у цьому вже тільки 29%. Тобто, відчуваємо істотне розчарування в цих лідерах.

- Можливо, це не одне і те саме: лідери і..

Олександр Стегній: Згоден, але, власне кажучи, те, що було в Україні, ми можемо будь-як це називати: соціальний вибух, революція...

Але було що? Організована опозиція з певними політичними лідерами і підтримка. Ці два чинники, власне кажучи, вміння. Тому, що інакше був би хаос. Безумовно, що ці відносини базувалися на певній вірі, можливо, навіть на кредиті довіри. Але вона була! Тобто, це дійсно був соціально-політичний капітал. Але його вже немає.

І друга річ, яка теж з цим пов’язана. Наскільки люди відчувають, що в Україні є лідери політичні, яким можна довіряти? Ми це запитання ставили підряд два роки. У 2005 році цілком впевнених у цьому було 12%, скоріш впевнених — 28%, а вже в цьому році таких залишилося на 15% менше. Тобто, навіть не називаючи прізвищ, не називаючи політичних орієнтацій, координат. Виникає певний вакуум.

Я не дуже казав би так, що, власне кажучи, ті, хто сьогодні при владі, особливо я маю на увазі антикризову коаліцію, там теж щодо ресурсу довіри, його збільшення — питання відкрите, тому що, чесно кажучи, ті економічні речі, які будуть відбуватися в країні, позаяк вони об’єктивно будуть негативно впливати на імідж і цієї політичної сили.

- Тобто, якась дивна ситуація: будуть негативно впливати, але народ, судячи з того, що Ви сказали, пане Паніотто, буде сидіти вдома і терпіти?

Володимир Паніотто: Я не думаю, що він буде терпіти. Я просто не знаю, в яких масштабах це може бути. Мені здається, що в таких масштабах, як було, це буде вже важко зробити.

- Наскільки гострою залишається проблема регіональних відмінностей? Наскільки у відповідях на запитання соціологів різняться між собою Схід і Захід України?

Володимир Паніотто: Регіональні відмінності були і залишаються, але вони стають гострішими під час виборів через те, що політики їх педалюють і на цьому намагаються здобути підвищення рейтингу. Коли цього не відбувається, то вони трохи зменшуються. Але весь час залишаються, бо є реальна різниця в історії, яка впливає на культуру.

Олександр Стегній: По-перше, не треба спекулювати! Це я щодо політиків, які нас слухають. Просто дійсно використовують!

Для мене, до речі, останній матеріал, коли я цікавився регіональними речами і на Сході, і на Заході, то це громадяни України. Вони визнають, що вони є громадянами України!

По-друге, безумовно, історія різна, але майбутнє має бути одне: жити в цій країні, жити заможно, виховувати своїх людей.

Дуже треба бути толерантним і виваженим щодо культурної і особливо мовної ситуації, тому що безумовно треба знаходити речі, які об’єднують, а не роз’єднують нас.

Спекуляції не має бути, тому що і там, і там — це частина українського народу.

(Скорочена версія. Повну версію “Вечірньої Свободи” слухайте в аудіозапису.)

НА ЦЮ Ж ТЕМУ

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG