Доступність посилання

09 грудня 2016, Київ 18:12

Найзнаковіші сторінки 2006 року.


Тетяна Ярмощук Київ, 29 грудня 2006 (RadioSvoboda.Ua) – Що було найвизначнішою політичного подією року, котрий минає? Політики й політологи одностайні: парламентські вибори. Потім виснажливе творення помаранчевої коаліції, яке закінчилося антикризовою коаліцією і Віктором Януковичем на чолі уряду.


Перше місце Партії регіонів на парламентських виборах-2006 прогнозували. Несподіванкою стала вагома перевага Блоку Юлії Тимошенко над “Нашою Україною”. Далі почалися переговори... Щодо створення помаранчевої більшості. Спочатку “Наша Україна” не хотіла бачити у прем’єрському кріслі Юлію Тимошенко. Коли ж нашоукраїнці погодилися на це, з’явилася інша перепона – прагнення Олександра Мороза сісти у спікерське крісло. Нашоукраїнці почали переговори про створення широкої коаліції з Партією регіонів. Потім наче таки домовилися про помаранчеву більшість. Головою Верховної Ради мав стати нашоукраїнець, а соціалісти начебто погоджувалися на крісло першого віце-спікера. Під коаліційною угодою між Блоком Юлії Тимошенко, “Нашою Україною” та Соцпартією підписалися 239 народних обранців:

“Мені випала велика честь оголосити ту новину, на яку вже багато місяців, на жаль, чекає вся країна. Я хочу оголосити, що на цю хвилину коаліція демократичних сил у складі “Нашої України”, БЮТ, Соціалістичної партії створена”, – повідомила з трибуни Верховної Ради під оплески помаранчевих та свист Партії регіонів лідерка БЮТу Юлія Тимошенко.

Але Олександр Мороз зажадав, щоб “Наша Україна”, яка вирішила посадити у спікерське крісло Петра Порошенка, змінила цю кандидатуру на іншу.

...і Мороз таки дістав те, що хотів. Від регіоналів

Зрештою, лідер соціалістів отримав від регіоналів те, чого марно домагався від "Нашої України". Голосування 6 липня за кандидатуру голови Верховної Ради перевернуло український політикум: вчорашні стали сьогоднішніми, сьогоднішні шоковані: Олександр Мороз отримав 238 голосів. Микола Азаров не отримав жодного голосу.

Олександр Мороз розігрує свою "золоту акцію" під прокльони одних і оглушливі оплески інших. Наступного дня регіони, соціалісти і комуністи оголошують про створення коаліції і висувають кандидатуру Віктора Януковича на посаду Прем’єр-міністра.

Коаліція називає себе антикризовою і великодушно пропонує “Нашій Україні” приєднатися. Віктор Янукович: “Наша пропозиція була і залишається – це створення широкої коаліції за участю всіх політичних сил, представлених у парламенті, і пропозиція об’єднуватися з “Нашою Україною” залишається, ми її не знімаємо. А як буде далі – життя покаже”.

А Олександр Мороз взагалі не бачить різниці між головними парламентськими силами: “За складом, за програмними цілями, за ідеологією і Партія регіонів, і “Наша Україна”, і Блок Юлії Тимошенко відрізняються надзвичайно мало. Це принципова річ, яку слід мати на увазі. Окрім того, у мене на столі лежить угода, навіть назва залишена та ж сама. Угода про створення коаліції демократичних сил, парафована “Нашою Україною”, і парафована Партією регіонів”.

“Наша Україна” намагається зберегти обличчя: входимо в коаліцію, але без комуністів, і якщо кандидатуру Януковича замінять на менш одіозну.

Та вже пізно!..

Далі — нескінченні переговори, круглі столи за участю Президента та лідерів парламентських фракцій, численні заяви. Злива чуток і прогнозів: чи подаватиме Президент на затвердження Верховної Ради кандидатуру Януковича-прем’єра, чи розпускатиме парламент. Остання спроба зберегти обличчя – Універсал національної єдності, де закріплено президентський внутрішньо- та зовнішньополітичний курс. Під Універсалом відмовляється підписатися Юлія Тимошенко, Петро Симоненко довго вносить туди свої зауваження, Віктор Янукович і Олександр Мороз ставлять свої автографи.

У ніч з 2 на 3 серпня Президент оголошує: “Основні ідеї універсалу були підтримані, я ухвалив рішення про подання кандидатури Януковича Віктора Федоровича Прем’єр-міністром України”.

До уряду Януковича втрапили сім помаранчевих міністрів. У вересні нашоукраїнці починають коаліційні переговори з антикризовиками. Потім Віктора Янукович їде до Брюсселя і каже там, що його країна не поспішає до НАТО. Президентська сторона обурена: справи зовнішньої політики належать до компетенції Президента та Міністерства закордонних справ.

Так почалося політичне протистояння між Президентом і урядом

Протистояння, закладене конституційною реформою. Протиріччя, масштаби якого, наслідки й тривалість все ще важко передбачити. Широка коаліцію не відбувається, “Наша Україна” йде в опозицію, де її водночас і чекає, і не чекає БЮТ, а помаранчеві міністри один за одним полишають уряд Януковича.

Далі Закон “Про визнання Голодомору 32-33 років актом геноциду” – єдиний випадок єднання всіх партій Майдану. Потім Дербюджет, який Президент обіцяв ветувати, але зрештою підписав, ну і полеміка про те, кому звільняти/призначати міністрів закордонних справ та оборони...

Соціологи говорять про зневіру однієї частини суспільства і накопичення протесту в іншій, про апатію, яка в дивний спосіб поєднується з ентузіазмом. Адже 2006 рік – не кінець історії...
XS
SM
MD
LG