Минулий рік в інтерв’ю Радіо Свобода Юрій Луценко назвав роком зрад. Він тяжко пережив те, що сталося з Олександром Морозом і побратимами по Соціалістичній партії. Відставку з посади міністра внутрішніх справ Юрій Луценко сприйняв набагато спокійніше. І паузу після вимушеної відставки тримав недовго. Наприкінці грудня Луценко проголосив: “Я хочу сформувати громадянський рух в Україні, який вийде за рамки помаранчево-синього протистояння. Друга позиція — я занадто багато сил і здоров‘я поклав на Майдані, щоб вибрати цього Президента,щоб шукати якогось іншого. Тому на цей момент, і сподіваюся на багато років наперед, у мене немає президентських амбіцій. Тим більше супроти Віктора Андрійовича Ющенка”.
Нині, за даними Центру Разумкова, Юрій Луценко має вищу підтримку населення, ніж Віктор Ющенко. Йому довіряють понад 14% опитаних. Більше довіряють лише Вікторові Януковичу та Юлії Тимошенко.
У зв’язку з цим директор політико-правових програм Центру Разумкова Юрій Якименко сказав: “Відставку Юрія Луценка не підтримала більша частина громадян, ніж її підтримала. Тих, хто вважає, що причиною стала погана робота на посаді міністра або зловживання службовим становищем, чи корупційні дії — 27%. Тобто, ми ясно бачимо, що в сприйнятті громадян все ж таки переважає сприйняття цих відставок, як політично вмотивованих”.
А от журналіст Олег Єльцов вважає, що політик Луценко як головний міліціонер не відбувся. Єльцов пише на кримінальну тематику, добре знає про роботу міліції взагалі, і колишнього міністра зокрема: “Луценко досвідчений політик, безумовно. Він показав себе саме таким на посаді міністра і дилетантом у міліцейській справі. Дуже багато гучних заяв, які личать політику і не личать міністру. Жодних виправлень у роботі міліції і реформ, яких потребує міліція вже не один рік, не відбулося. Були гучні заяви, були скандали, які, можливо, сприяли підвищенню рейтингу Луценка, але зовсім не сприяли покращенню роботи і розслідуванню кримінальних справ”.
А якщо порівняти Юрія Луценка з його попередниками — Кравченком, Смирновим чи Білоконем? Говорить редактор інтернет-видання “Трибуна” Євген Лауер: “Якщо порівнювати Луценка з Білоконем, то виграє, звісно, Луценко. Тому що Білоконя розцінювати як міліціянта ніяк не можна. Він уславився тим, що виконував тільки номенклатурні обов‘язки та деякі не зовсім прозорі накази керівництва Секретаріату Президента. Луценка теж назвати міліціонером дуже важко. Більше до Луценка підійшла б характеристика якогось піар-менеджера МВС. Якщо оцінювати результати його роботи, то ніякі. Тому що бандити не по тюрмах, а бандити на трибунах”.
Відтепер Юрію Луценку вже ніхто не заважатиме займатися улюбленою політикою. Вже на січень заплановані його поїздки Україною для організації осередків громадянського руху “Народна самооборона”. Не виключає він і позачергових виборів: “Все питання — які це вибори. Чи зможемо ми змінити... є таке мудре слово, я навчився колись у Мороза — “парадигма”. Стратегію, концепцію виборів. Бо сьогодні для половина України ворогом є “москаль”, для другої половини — “бандерівець”. У парламенті і уряді зібралися люди, які знаходять спільну мову і грабують і тих, для кого ворог “москаль” , і тих, для кого ворог “бандерівець”. Насправді треба просто поміняти ці речі”.
Розповідь про Юрія Луценка була б не повною без думки його багаторічного наставника, голови Соціалістичної партії України, спікера парламенту Олександра Мороза: “Юрій Луценко має хорошу підготовку загальну. Він має довіру у значної частини виборців. Має досвід, який він одержав у складі Соціалістичної партії України. То він може використати цей досвід так, як вважає необхідним. Я вважаю, що кожен політик має право розраховувати на свою роль, на свій шанс. Опирається він на підтримку людей, на позицію журналістів, тощо. У Юрія Луценка в цьому відношенні шанс є. А як він його реалізує, залежить від нього”.
Іншими словами, Юрій Луценко має непогані стартові умови для самостійного плавання в морі української політики. Де, однак, на нього чатує, на думку експертів, незрівнянно більше противників і конкурентів, ніж прихильників і союзників.
Нині, за даними Центру Разумкова, Юрій Луценко має вищу підтримку населення, ніж Віктор Ющенко. Йому довіряють понад 14% опитаних. Більше довіряють лише Вікторові Януковичу та Юлії Тимошенко.
У зв’язку з цим директор політико-правових програм Центру Разумкова Юрій Якименко сказав: “Відставку Юрія Луценка не підтримала більша частина громадян, ніж її підтримала. Тих, хто вважає, що причиною стала погана робота на посаді міністра або зловживання службовим становищем, чи корупційні дії — 27%. Тобто, ми ясно бачимо, що в сприйнятті громадян все ж таки переважає сприйняття цих відставок, як політично вмотивованих”.
А от журналіст Олег Єльцов вважає, що політик Луценко як головний міліціонер не відбувся. Єльцов пише на кримінальну тематику, добре знає про роботу міліції взагалі, і колишнього міністра зокрема: “Луценко досвідчений політик, безумовно. Він показав себе саме таким на посаді міністра і дилетантом у міліцейській справі. Дуже багато гучних заяв, які личать політику і не личать міністру. Жодних виправлень у роботі міліції і реформ, яких потребує міліція вже не один рік, не відбулося. Були гучні заяви, були скандали, які, можливо, сприяли підвищенню рейтингу Луценка, але зовсім не сприяли покращенню роботи і розслідуванню кримінальних справ”.
А якщо порівняти Юрія Луценка з його попередниками — Кравченком, Смирновим чи Білоконем? Говорить редактор інтернет-видання “Трибуна” Євген Лауер: “Якщо порівнювати Луценка з Білоконем, то виграє, звісно, Луценко. Тому що Білоконя розцінювати як міліціянта ніяк не можна. Він уславився тим, що виконував тільки номенклатурні обов‘язки та деякі не зовсім прозорі накази керівництва Секретаріату Президента. Луценка теж назвати міліціонером дуже важко. Більше до Луценка підійшла б характеристика якогось піар-менеджера МВС. Якщо оцінювати результати його роботи, то ніякі. Тому що бандити не по тюрмах, а бандити на трибунах”.
Відтепер Юрію Луценку вже ніхто не заважатиме займатися улюбленою політикою. Вже на січень заплановані його поїздки Україною для організації осередків громадянського руху “Народна самооборона”. Не виключає він і позачергових виборів: “Все питання — які це вибори. Чи зможемо ми змінити... є таке мудре слово, я навчився колись у Мороза — “парадигма”. Стратегію, концепцію виборів. Бо сьогодні для половина України ворогом є “москаль”, для другої половини — “бандерівець”. У парламенті і уряді зібралися люди, які знаходять спільну мову і грабують і тих, для кого ворог “москаль” , і тих, для кого ворог “бандерівець”. Насправді треба просто поміняти ці речі”.
Розповідь про Юрія Луценка була б не повною без думки його багаторічного наставника, голови Соціалістичної партії України, спікера парламенту Олександра Мороза: “Юрій Луценко має хорошу підготовку загальну. Він має довіру у значної частини виборців. Має досвід, який він одержав у складі Соціалістичної партії України. То він може використати цей досвід так, як вважає необхідним. Я вважаю, що кожен політик має право розраховувати на свою роль, на свій шанс. Опирається він на підтримку людей, на позицію журналістів, тощо. У Юрія Луценка в цьому відношенні шанс є. А як він його реалізує, залежить від нього”.
Іншими словами, Юрій Луценко має непогані стартові умови для самостійного плавання в морі української політики. Де, однак, на нього чатує, на думку експертів, незрівнянно більше противників і конкурентів, ніж прихильників і союзників.