Доступність посилання

10 грудня 2016, Київ 05:43

Політичні партії будують громадянське суспільство


Віталій Портников Гості «Вечірньої Свободи»: голова Народної партії України Володимир Литвин і керівник Народно-демократичної партії Людмила Супрун.

(Скорочена версія “Вечірньої Свободи”)

Віталій Портников: Володимире Михайловичу, наскільки можна говорити, що цього року будуть позачергові вибори – не будуть? Чи можуть позапарламентські політичні сили, може, Ваша партія, відіграти свою роль в нормалізації процесу, якщо можна сказати?

Колишній Голова Верховної Ради Володимир Литвин
Володимир Литвин: Відносно ролі позапарламентських партій у нормалізації політичних процесів, я думаю, що це утопія, оскільки ті політичні партії, які присутні у владі, які поділили Україну на квоти, вони ніколи не допустять інших політиків, інших політичних сил.

Щодо підсумків року, то я думаю, що в нормальній цивілізованій країні підсумки повинні складатися із суми вражень, суми оцінок людей. Якщо підсумувати оцінки української людності, я думаю, що це буде негативна оцінка. Це не тільки розчарування, а це й інше слово, яке можна тут застосувати, це безлад.

Чи можливі дострокові вибори? Я думаю, що бажане тут нереально видавати за дійсне. Все буде залежати, по-перше, від соціально-економічної складової нашого життя, а по-друге, чи зможуть наші українські політики знайти компроміс.

Судячи з того, що відбувається, компроміс можливий за однієї умови: коли один із державних діячів здасться. Вибір невеликий: або повинен здатися Президент України, або повинен здатися Прем’єр-міністр, антикризова коаліція.

Оскільки ніхто не збирається здаватися, то я думаю, що буде гостре протистояння, яке буде мати активні фази і менш активні, що, можливо, дасть плюс економіці, бо коли політики зайняті “розбірками”, вони контролюють один одного і менше відбувається розбазарювання того, що залишилося від державної власності.

Людмила Супрун
Людмила Супрун: По-перше, я хотіла б усіх привітати з завершенням такого складного року, як 2006 рік, і з початком Нового року, і наступаючим Різдвом Христовим!

Чесно кажучи, дуже хочеться вірити в те, що все-таки в Україні нарешті будуть встановлені більш-менш зрозумілі правила роботи, правила існування, якщо можна сказати, навіть правила гри, тому що на сьогоднішній день такого не існує.

Дійсно 2006 рік – це рік розчарувань. Пройшли вибори. Люди чесно проголосували на виборчих дільницях. Але те, що після того зробили з їхніми голосами, навіть не піддається здоровому глузду! Переписані протоколи, будь-які цифри вказувалися в цих протоколах... І нарешті ми бачимо 5 політичних сил у парламенті.

30% людей підтримали інші, відмінні від тих, що сьогодні в парламенті, політичні сили. Тобто, зважайте на те, що сьогодні 30% громадян тих, що ходили на вибори, і 27% тих, хто не ходили на вибори, тобто в цілому 57%, сьогодні не мають своїх представників у парламенті.

За такої умови що буде робити цей парламент? Він різко полярний! Суспільство і парламент сьогодні абсолютно не адекватні один одному, тому в парламенті весь час такі сварки.

Що стосується найближчого майбутнього, то я впевнена, що така криза буде поглиблюватися, тому що парламент, який сформував більшість, буде приймати закони виключно під себе. Це дуже важливе питання!

Декілька років тому у мене була коротка розмова з Кравчуком. Він сказав: “Людмило Павлівно, я тепер вважаю, що треба приймати такі закони, які відповідають принципам демократії і однакові для людини, не має значення, чи вона нагорі, на посаді Президента, чи вона є звичайним громадянином України”.

Я впевнена, що от таких законів, на жаль, сьогодні ми не побачимо, тому що кожен намагається владу підлаштувати під себе. І в цьому велика проблема.

А Президент як гарант Конституції зобов’язаний буде накладати вето на такі закони. Таким чином парламент буде працювати, але законів він видавати не зможе. Якщо уряд буде приймати рішення, які не відповідають Конституції, Президент має право і рішення уряду відміняти.

Кому потрібна така влада, яка нічого не може зробити? Адже у ВРУ люди отримують високу зарплату. Для чого? Щоб регулювати суспільні відносини. На жаль, цього не відбувається. Парламент існує 8 місяців, до цього дня немає плану законодавчих робіт парламенту. Ось про що сьогодні йде мова. Тобто, криза буде поглиблюватися.

А що стосується позапарламентських виборів, то законодавство настільки сьогодні хитке, що навіть у такому стані ВР може проіснувати ще 4 роки.

Володимире Михайловичу, дійсно існує величезна кількість людей, які взагалі не репрезентовані ані Партією регіонів, ані “НУ”, ані БЮТ. Це такі удавані насправді монстри, тому що вони – це партії з обмеженою кількістю електорату. Ми знаємо, що ця кількість навряд чи збільшиться колись, бо в них є свої прихильники. А є ціле суспільство, яке дезорієнтоване...

Я не кажу, що воно орієнтується обов’язково на Вашу партію або на партію Людмили Павлівни. Але головне, що ці люди вимагають якоїсь репрезентації їхніх не політичних, суспільних інтересів.


Володимир Литвин: Влада така, яке суспільство. І суспільство, я думаю, сьогодні українське, якщо казати відверто, можливо, дещо цинічно, не заслуговує іншої влади. Просто люди купилися на технологічні прийоми. В концентрованому вигляді це добре видно на прикладі міста Києва. Це перше.

І друге. Так, в нормальному цивілізованому суспільстві громадська думка істотно впливала б на дії влади, вона б корегувала дії влади. У нас дуже далеко до громадянського суспільства, до повноцінного функціонування інститутів громадянського суспільства, у нас представники влади (і це дуже показово), як і раніше, орієнтовані на побудову сильної влади. От і звучить гасло: “Повинна бути сильна влада!” А я хочу стверджувати: сильна влада – слабке суспільство.

Можна ж навпаки. Можна ж зробити сильним суспільство і з’явиться ефективна влада.

Володимир Литвин: Завжди, як тільки йшла мова про реформи, як тільки з’являлися паростки громадянського суспільства, завжди виникала криза влади. І влада, це розуміючи, намагалася знову опанувати ситуацію і затиснути будь-яку думку, яка не вкладається в офіційну доктрину.

На превеликий жаль, сьогодні оцінки суспільні, голос людей не береться до уваги. Чому? Бо кожна влада (і нинішня не виняток) виступає з месіанських позицій: вона хоче ощасливити людей.

Мене як людину не лише насторожують, не лише розчаровують, а просто лякають кадрові призначення, особливо, які відбуваються в останні дні. Наприклад, призначення людей на посади, в тому числі на керівництво регіонів, викликає подив, гнів, роздратування, а потім ти розумієш, що ці люди з однаковим успіхом можуть виступати гінекологами, консультувати, як потрібно народжувати дітей, і з успіхом вони можуть пропагувати реалізацію аграрної реформи. Для них не має значення, що робити, аби керувати.

Я думаю, що Україна все більше і більше, на превеликий жаль, відходить на периферію загальноцивілізаційного розвитку, в тому числі, через таку кадрову політику, коли Україну поділили на квоти, довівши до абсурду, до межі, італійську систему – коли шляхом алгебраїчного вирахування були розподілені квоти і протягом післявоєнного періоду змінилося 50 урядів. Але там християнські демократи завжди контролювали уряд.

Людмила Супрун: Я не зовсім погоджуюся з тим, що народ заслуговує на таку владу. Народ заслуговує на багато кращу владу...

Володимир Литвин: Це якщо намагатися сподобатися людям і говорити їм те, що вони хочуть почути, що народ ніколи не помиляється і таке інше.

Народ технологічно використали як хотіли. Є таке російське слово грубе і цинічне “поімєлі”. Це цинічно, але це правда! І забули, де всі обіцянки покращення життя сьогодні! Люди хотіли жити оманою, хотіли жити ілюзією. Вони отримали те, що вони хотіли. І нічого, я думаю, людям говорити про те, що влада не виконує...

Людмила Супрун: Мені жаль, що так сталося під час цих виборів, але насправді вже в минуле оглядатися НДПУ не буде. Вона одна із перших провела з’їзд, підвела підсумки виборів, і сьогодні ми готуємося до нового з’їзду, де буде змінено структуру партії, бо партія покликана для того, щоб управляти суспільством, якщо вона перемагає на виборах.

По-друге, ми готуємо нову програму. Це проект нової України, тому що насправді сьогодні будується в країні те, про що ніхто не знає. Коли ми сьогодні питаємо, кого сьогодні захищає, представляє влада, то тільки із документів, які вони дають, ми можемо побачити. Це влада великого капіталу, яка хоче піднімати економіку і не хоче платити гроші людям, які цю економіку на своїх плечах можуть піднести.

Намагання залишити зарплату мінімальну зі зростанням 1,5% на 2007 рік, а економіку підняти на 7%, показує абсолютно кожній людині в Україні: великий капітал хоче витискати гроші із населення. Причому двома шляхами. По-перше, заробляючи гроші самим і не передаючи зарплату громадянам, а по-друге, вижавши з них максимум за рахунок підняття цін на житлово-комунальні послуги.

(Скорочена версія “Вечірньої Свободи”)

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG