Доступність посилання

logo-print
08 грудня 2016, Київ 02:08

Про тих, хто створює новорічно-різдвяний настрій. Присвячується колядникам, Святому Миколаю і Дідам Морозам…


Ірина Біла Із ким асоціюють новорічні свята в Україні? Чи прижився Дід Мороз?

Ірина Біла: Українці в передчутті Різдва. Колядники готуються до віншувань і з нетерпінням очікують, щоб водити Козу – обов’язковий персонаж різдвяного вертепу. А поки що з новорічними вітаннями вносить казковий настрій в оселі Дід Мороз. Наскільки цей персонаж прижився в Україні? Звідки він походить та чи можлива без нього новорічна казка?

Переглядаючи дитячі новорічні фотографії Сашко, а нині вже поважний актор Олександр Вікторович Бондаренко, зауважив, що на більшості з них він був поруч з Дідом Морозом.

Олександр Бондаренко: Батько завжди водив мене на всі свята. Я дивився всі фотографії свої, то до 7 років я завжди на новорічних святах з Дідом Морозом фотографувався.

Ірина Біла: Без Діда Мороза Сашко не уявляв Нового року і казки, яка неодмінно його супроводжувала. Тому, подорослішавши, Олександр став дарувати цю казку іншим дітям.

Олександр Бондаренко: Дуже погано, коли казка вмирає, коли ми стаємо прагматичними, коли ми не віримо. Повинен бути Дід Мороз, повинна бути Снігуронька, казкові персонажі. Діти повинні вірити. Це свято! Все-таки не повинна черствіти душа в дитини. Чим довше, тим краще.

Ірина Біла: Вже кілька років як заслужений артист України Олександр Бондаренко не вбирається в шати Діда Мороза. Каже, що ця роль з віком дається важко.

Олександр Бондаренко: Дід Мороз повинен бути молодим. Вже коли після 40-ка, то вже навприсядки не пострибаєш з дітьми, вже треба сідати на стільчик і собі слухати, як діти працюють. А тоді змолоду я був гарним Дідом Морозом.

Ірина Біла: Любов до дітей і вміння знаходити з ними спільну мову – це один з головний критеріїв, які гарантують працевлаштування Дідом Морозом.

Нині в Києві фірм, що радо пропонують такі послуги, кілька десятків. А от щодо зовнішності, то це вже діло другорядне, сказали нам в одній з таких агенцій.

Жінка: Щодо зовнішніх даних, то це не має якогось принципового значення, тому що наші герої одягнені у відповідні костюми, а тут немає якоїсь принципової різниці. Дітям цікаво, щоб прийшов Дід Мороз, а якого кольору в нього очі – це не принципово.

Ірина Біла: Без Діда Мороза вже багато хто не уявляє свого дитинства. Для когось це був жвавий життєрадісний дідусь, що засипав святковими подарунками, а для декого – звичайна іграшка, яку щороку ставили під новорічну ялинку.

Ось як згадує свого першого і найважливішого для неї Діда Мороза моя київська колега Ірина Перешило.

Ірина Перешило: Скільки пам’ятаю себе, стільки ж і його. Невеличкий, у довгому білому кожусі з розлогим коміром, круглій шапці і блискучим мішком у руці. Це перший і найважливіший Дід Мороз у моєму житті.

Він жив у нижній шухляді старого комоду і виходив звідти тоді, коли до хати заносили ялинку. Урочисто ставав під нею. І з тієї миті ніщо не могло заперечити свята в нашій оселі.

Він не говорив і не танцював, як це вміють його сучасні колеги у вітринах магазинів. Стояв собі та й усе. Але завжди спершу дивилися на нього ті, що заходили у гості, бо він був урочистим доказом свята. Урочистим і гостинним.

З його цупко запакованого мішка солодко стирчали справжні шоколадні “Білочка” та ”Ліщина”, якими він дозволяв пригощатися всім. Він надійно тримав свято аж до старого Нового року. А після ялинку розбирали, і він повертався до нижньої шухляди старого комоду. Без цукерок. Але забираючи з собою нерозгадану мною донині таємницю новорічного свята.

Ірина Біла: Дід Мороз має багатьох родичів в усьому світі. Нещодавно всі вони зустрілися на першому Міжнародному форумі новорічних персонажів у російському містечку Великий Устюг. Привід, щоб зібратися, був день народження Діда Мороза.

Завітали фінський Санта Клаус Йолупуккі, австрійський Вайнахтсман, шведський Томтьє, Паккайне із Карелії, якутський володар холоду Чисхаан. Український святий Миколай теж побував у Великому Устюзі.

Казкові гості не лише веселились, але й встигли написати “Послання дітям планети Земля”.

Ми, великі зимові чарівники, виконавці найзаповітніших мрій, звертаємося до всіх дітей світу: наділені казковою владою чудес, проголошуємо 21 століття століттям добрих чудес!

Не забувайте кожний день робити хоча б одне маленьке чудо. Кожна мить радості, подарована людям, – це і є прекрасне чудо! Вам належить творити багато чудес і зробити світ кращим, добрішим і щасливішим!


Це текст був від Святого Миколая. Саме він вважається далеким прообразом Діда Мороза.

Нині багато з тих, хто вже давно не вірить у справжню бороду Діда Мороза і в його несподівані новорічні подарунки під ялинкою, дедалі більше стають прихильними уваги своїм дітям саме від Святого Миколая.

“Дід Мороз не є український герой,” – переконаний етнограф Олексій Доля.

Олексій Доля: Дід Мороз є плодом радянської епохи в Україні. Те, що приписувалося Діду Морозу, – це все і в Європі, і в Америці, і в Україні був святий Миколай.

Велася антирелігійна пропаганда, тому в Україні не міг бути святий Миколай чи Санта Клаус, то зробили Діда Мороза.

Дід Мороз? Я думаю, що він відійде.

Діти вірили в те, що їм розказували, тому вірили в Діда Мороза. А зараз повертаються до Святого Миколая, то це все-таки, мабуть, логічніше і правдивіше.

Ірина Біла: Мороз, Морозко, Студенець – ці володарі зимових холодів з давніх-давен присутні в фольклорі слов’ян. І тоді, як Святий Миколай опускається з неба і має святий лик, то Дід Мороз приходить з лісу і більше уособлює природну стихію. Таке спостереження висловив поет і видавець Іван Малкович, який все ж більше шанує Святого Миколая.

Іван Малкович: Це найбільший чарівник.

Знаєте, чим святий Миколай відрізняється від Діда Мороза? Тим, що Миколай приходить з неба, і він бачить все, що ти робиш, а Дід Мороз з лісу – в нього кут огляду трохи менший, тому ми віримо в Миколая.

Я виріс у Карпатах, то Дід Мороз до нас туди не доходив, а на Новий рік під ялинку до нас щороку забігає зайчик, а на Різдво ми колядуємо.

Ірина Біла: Традиційно колядував у дитинстві на Різдво і народний депутат України Ярослав Сухий. Парламентарій і досі зі втіхою згадує свій перший “заробіток” у ролі колядника.

Ярослав Сухий: Я родом із Західної України, тому я все своє дитинство колядував на Різдво.

Мій перший заробіток був, а давали цукерки, гроші, – це 10 совєцьких рублєй до 1961 року – чи рубель совєцький потім, після 1961 року.

Мені бабця ці гроші зашила в нові святошні брюки. Я їх там тримав півроку десь. А пройшло півроку, то я собі влітку купив якийсь ліхтарик електричний.

Ірина Біла: Напередодні Нового року у Львові відбулась акція «Дід Мороз нам не потрібен». Колона молодих людей, убраних у костюми Дідів Морозів, несла плакат з написом «Дід Мороз нам не потрібен», а за ними крокували Санта Клауси.

Однак більшість львів’ян вважають, що ані Санта Клаус, ані Дід Мороз не є їхніми образами. У Галичині шанують Святого Миколая, а на Різдво ходять з вертепами.

Більше про них знає львівська кореспондентка Радіо Свобода Галина Терещук.

Галина Терещук: Український вертеп почався від барокових інтермедій, які прийшли в Україну десь у 17 столітті. Назва “вертеп” радше символічна. На церковнослов’янській мові це слово означає “печера”, в якій народився Ісус Христос.

Спершу вертеп був ляльковий, а згодом ролі у ньому почали виконувати люди. Відтак вертеп став більш емоційним, живим, з’явилася імпровізація, актори до вистави запрошували навіть господарів дому, до якого завітали.

Вертепні дійства існували в Галичині у часи комуністичної заборони, однак саме тоді ці біблійні вистави набували ще більшої містерії Різдва. У вертепі брали участь усі охочі.

Провідний актор театру “Воскресіння” Петро Микитюк пригадує свій перший вертеп у 1974 році. Митець зізнався, що це були його перші акторські проби, і саме тоді він зрозумів своє призначення у житті.

Петро Микитюк: Це було у нас на селі. Я тоді ще вчився у школі. Був вертеп, складався з таких молодих хлопців, як я. На Різдво ми ходили. Той вертеп я ще й досі пам’ятаю. Я напам’ять знаю.

Потім, коли я працював у театрі Леся Курбаса, ходили з вертепом, то нас ганяли. Були такі моменти. А я переграв усіх! Це були початки, так би мовити, мого акторства.

Галина Терещук: Сценарій вертепу побудований на біблійному сюжеті, однак у ньому не обходиться без гумору. Написані тексти висміюють політичні, соціальні, культурні події, які актуальні у суспільстві у той чи інший період часу.

Три царі, ангели, пастухи, Йосип, Ірод, біблійні персонажі... А ось імпровізацією вирізняються ролі чорта, смерті, воїна, цигана.

Петро Микитюк: Я виріс за часів Діда Мороза. Він мені симпатичний як персонаж, але я знаю, що в нас цього не було. Це однозначно!

Як нам розповіли старші люди, чорт має грати таким чином. І передавалася така традиція, щось схоже на японський театр.

Галина Терещук: Якщо на початку 1990-их можна було зустріти численні молодіжні вертепи у Львові, то з кожним роком людей, які справді роблять професійний вертеп, що відповідає і біблійному сюжету, і традиціям, стає дедалі менше. Чи то, можливо, що все дозволено, чи то, можливо, немає охочих зробити такий професійний вертеп.

Ірина Біла: Все ж багатьом важко уявити собі Новий рік без Діда Мороза. Як і 19 грудня без подарунків від Святого Миколая. І, звісно ж, Різдво без колядників. Головне, як переконують психологи, щоб було відчуття свята і казки. А новорічно-різдвяні свята – це чи не найкращий для цього час.

“Але сподіватися, що піднесений настрій неодмінно принесуть Святий Миколай чи Дід Мороз, то намарне,” – попереджає психолог Ольга Пєскова.

Ольга Пєскова: Відчуття свята... Не потрібно марно сподіватися, якщо цілий рік свята не було, що це свято в одну мить відбудеться. Навчитися радуватися, бути вдячним за те, що є в нашому житті, – це дорога до свята.

Якщо людина з повагою ставиться до свого життя, то Снігуронька і Дід Мороз – це дитячі атрибути, вона може з ними просто веселитися. Це атрибути, з якими пов’язане відчуття свята.

Ірина Біла: Але тоді, як для дорослих Дід Мороз – це лише святковий атрибут, то для багатьох дітей – це частина казки. А без казки життя дитини не можливе.

“Тому, якщо малеча вірить в існування Діда Мороза, то цю віру варто підтримувати,” – переконана дитячий психолог Валерія Кукса.

Валерія Куракса: Дитині в очікуванні свята дуже важливо все те, що буде давати можливість розвиватися її уяві. Всі ми знаємо, що ведучою діяльністю дітей є гра і казка, а тому все, що пов’язане з казкою, дійсно повинне мати місце в житті дитини.

Як мені здається, повинні бути такі казкові персонажі, які були в дитинстві їхніх батьків, тому що все, що було раніше в інших поколіннях, навіть на несвідомому рівні, закладене в кожній людині.

Казкові герої, ігри, елемент очікування свята – все це повинно бути в житті дитини, і вона буде це згадувати як досить важливий етап у своєму житті.

Ірина Біла: Казкові персонажі лише додають святковості й перетворюють буденність у магічне диво. А найбільш неймовірним у дивах є те, що вони трапляються.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG